Чтение онлайн

…Я згадав сніговий степ.

…Ішла мжичка.

…Була одна сіра дорога й темні силуети будівель.

А втім, це не диво, що дитину на ліхтарі повісили: було ще й не таке.

Я не збираюсь у вас викликати сльозу.

А от маленький подвиг – це без сумніву. А чий? – Ви подумайте.

…Товариш Жучок № 2, № З, № 4, і не знаю, ще скільки є.

Товариш Жучок № 1 нема.

Зник «кіт у чоботях» у глухих нетрях республіки.

Зник товариш Жучок.

…Ходить «кіт у чоботях» по бур'янах революції, носить соняшну вагу, щоб висушити болото, а яке – ви знаєте.

Так: – піп охрестив Гапка [40] .

Ми назвали – товариш Жучок.

А історія назве – «кіт у чоботях».

Кіт у чоботях – тип. Точка. Коротко. Ясно.

Все.

На Донеччині – завод.

Уночі над заводом темно й недосяжно думає небо. Проливається на небо золото золотого шлаку – тоді в посьолку сниться…

На нічній зміні були: Остап, Юрко. Юрко: гори Юри [41] , юрта, за юртою тайга – холодна, в снігах: бори, бори, і нема їм краю.

Був Перекоп; а після Перекопу Юрко сказав:

– Або в завод, або за кордон революцію робити.

Послали в завод.

Уночі над заводом, мабуть, проходять хмари; коли з півночі – відходять до моря, коли зі сходу – на запорізький степ.

…Цех. Вийшли. Пізно.

Мовчазно шуміли машини в таємнім напруженні. Зникали постаті за машинами: носили залізо. З гасом стояв дух заводської ночі – глибокої, як море біля японського берега.

Ішли: Юрко, Остап – люди однакові, люди різні [42] .

Над посьолком люкс, над заводом ніч. Що думає ніч?

Остап брав великі кроки, Юрко відставав. Дивився на саженну постать Остапову…

– …Так, як почнеш шукати правди, то, гляди, і залізеш у кривду. А чоловік я темний, хоч і пролетаріат. Ну, а Наталка хай ходить до вас, я нічого не імію. Лиш би не в шалапути, не люблю я їх: по-свинячому шукають правди, богородиць наробляють – один розбрат.

…Одчинить двері Наталка, трішки заспана, теплий жіночий дух від неї. У неї ноги трішки колесом і, як у молоденької дівчини, зітхання.

– …Був я в партизанах. Ще з Махном ходив, а що до чого й досі не добрав. Така вже вдача: як вип'ю пляшку, то й за власть совітів. Більшовиків подавай – і квит.

Юркові було образливо, а Остап говорив:

– Моє яке діло; хтось добере – нас чимало. А Наталка хай у ячейку ходить, я нічого не імію.

Болото закумкало ніч. Де болото? То – жаби.

Коли увійшли в двері, Наталка в одній сорочці зустріла. Спитала:

– Товаришу Юрко! Що це таке – емісія? А потім: що це таке – девальвація?

– Ти краще постіль постели, – сказав Остап. А Наталка постіль стелила й уже з сумом:

– Мабуть, довго вчитися нам: революція наша, а слова не наші…Роздягались, говорили. Потім Наталка увійшла в Юркову кімнату, білою плямою стала край столу.

– Я забула зачинити вікно.

– Зачиніть.

Вона мовчки вийшла. Юрко думав про неї. Боліли плечі, боліла спина – цілий день носив рейки.

Без революції, коли нема творчости, життя тече нудно, одноманітно [43] . Живе в посьолку багато людей. Багато з них творять, багато – так.

Ранком, коли пролетять тьмяні одуди світанку, гудок. Один, два, три. Наталка будить і чоловіка, і Юрка. Остап іде раніш, Юрко – потім. Потім: кидається до дверей. Наталка зупиняє.

– …Що?

– Підождіть, я вам сніданок загорну, все одно запізнились…А то підставляє під його обличчя дзеркало.

– Гарний?

Він знає, що все обличчя в сажі. Йому ніяково: чотири дні лягав не роздягаючись. Не вмивався.

– Ех, Наталю!

Він зітхнув, але зачепити її не відважився. Поспішає через сонний посьолок. Повз Торця парує, а далі парує в степу: тоскно дивитись на степ, де мріє далина. Наталка дивиться синьо, так буває не часто, так дивляться не всі.

І все-таки Юрко звичайнісінька людина, хоч і комуніст [44] . Уже проклинав завод – важко, а коли приходив додому, уперто думав про Наталку.

Тече життєва ріка одноманітно, глухо перекликаючись в осоках [45] .

Єсть заводський клуб. Улаштовували вистави – заводська молодь [46] . Сьогодні улаштували таку – на диво. Сам робітник написав: і рай був, і пекло було. Виступали [47] промовці: один доповідач, а решта – так, свої, заводські.

Одному кричали:

– Та ти, Юхиме, мабуть, злізь, не шкандаль нашої фірми. Юхим не слухав і все-таки договорив. І все-таки закруглив. Були оплески. Закінчив «урою».

Хтось ударив по халяві й із задоволенням зазначив:

– Хоч свійський, та хитрий… Щоб тебе дощем намочило!..

Остап, Юрко, Наталка – теж на виставі. Остап теж сказав:

– От тобі й революція: і не видно її, і видно її. Як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не візьмеш, мов ужак вислизне.

Наталка сиділа поруч Юрка. Її тіло торкалось його тіла, і йому було гарно. І спитала Наталка:

– А що це таке, що й капітал Маркса, і «Нива» Маркса: директорша колись виписувала?

Юрко сказав Наталці, і зраділа вона:

– А я оце два дні думаю: як же це так, що і в буржуїв був Маркс, і в нас Маркс. Невже одурили Леніна?

Прийшов… антракт. Після вечора були танки. Юрко позіхав.

Заводський паркан перстеніє мармурове: сіверко, димно, похмуро. Вийдеш за ворота – жовтява безпорядність ланів. Заглядають, відбігають назад.

Ах, давно це було, за молодости молодої, коли юні дзвони юність молоду дзвонили…