Чтение онлайн

Прийшовши до батька Владислава та повідомивши про те, що він знає про підкуп, чоловік не здивувався, адже був впевнений у порядності та чесності Дмитра. На що відповів одною фразою:

– В моїх силах зробити так, щоб ти більше не зміг грати в жодному закладі нашого міста, тому раджу залишити цю розмову та відому тобі інформацію між нами й не рушити життя мого сина своєю чесністю. Життя не справедливе, хто як не я знаю це але іноді ми повинні йти на компроміси заради досягнення своєї мети.

Після цієї розмови батько Владислава певною мірою обмежив спілкування свого сина із Дмитром та взявся його перевиховувати, вважаючи, що раніше він приділяв цьому менше уваги ніж був повинен. Надмірна увага з боку батька Владислава обмежила контакт хлопців але він все-одно не міг повністю обмежити спілкування сина із кращим другом, тому хлопцям вдавалося іноді зустрічатися, хоч і доволі рідко.

На превеликий жаль для них обох на другому курсі навчання, Владиславу довелось іммігрувати, через звинувачення його батька у корупційних махінаціях на його посаді. За день перед від’їздом, Владислав взяв машину батька та поїхав із другом по улюблених місцях свого міста, у яке скоріше за все вже не повернеться. Хлопці гуляли у парку, прогулялися по набережній біля річки, пройшли біля рідної для них музичної школи, не забувши навідатись до пані Вайс, яка дала важливу життєву пораду обом:

– Справжній музикант не той хто грає мелодію, а той хто проживає кожну її ноту під час цієї гри.

Ці слова надихнули хлопців настільки, що вони стали їхнім девізом життя. Наступного дня Владислав, разом із батьком покинув країну. Вони почали тримати листову переписку із Дмитром але через часті переїзди Владислава впродовж кількох місяців, хлопці втратили контакт та більше не зв’язувалися.

Після від’їзду Владислава, Дмитро впав у відчай. Його залишив кращий друг, з яким він провів кращі моменти свого життя. Хлопець не знаходив собі місця та став дуже замкнутим у собі, на початку не підпускаючи до себе нікого та не бажаючи нікому довіряти. Але на щастя для Дмитра у нього виявилися чудові одногрупники, які підтримали його у важку для нього хвилину.

Вони бачили, яким замкнутим став їхній колега, котрий став грати відбуваючи свій час на репетиціях та під час навчання, граючи мелодію не від душі, як він це робив завжди, а від злоби, водночас на самого себе. Тому вони не могли покинути свого товариша у важку для нього хвилину, адже з мелодії не можна викинути нот. Групка молодих людей, з якими Дмитро встиг здружитися, не залишали його та завжди підтримували, допомагаючи забути старе та пізнати нове.

Завдяки своїм новим друзям, Дмитро зрозумів цінність дружби та став інакше дивитись на світ. Він зрозумів, що дружба – це не тільки спільні інтересі та приємне проводження часу у гарній компанії, а й довіра, одкровення, чесність, розуміння один-одного. До нього дійшло, що люблять не заради того, щоб щось отримати чи чогось досягти, адже всі ми люди, всі ми єдиний оркестр, який гармонійно співпрацює та допомагає один-одному та не може функціонувати без взаємозв’язку.

Саме так, пізнавши справжнє кохання, Дмитру відкрилися очі на світ та розуміння того, що він робить й для чого. Саме зустрівши Анну, він досяг прозріння для кого він вкладає душу у свої мелодії та нащо грає для публіки.

Анна грала на скрипці, навчаючись у тій же консерваторії, що й Дмитро. Анна була дівчиною неймовірної вроди, стрункою, пишноволосою та неймовірно виразними й глибокими очима. Ця дівчина повністю заполонила серце Дмитра, через що хлопець не міг дати собі аж ніякої ради, думаючи про неї і в день, і вночі.

Це було справжнє кохання, що їх охопило та найважливішим було те, що воно було взаємним. Молоді люди стали проводити разом весь всій вільний час, відвідуючи театр, кіно, гуляючи алеями та милуючись вулицями міста й один-одним. З певним проміжком часу, вони стали грати в тандемі, Дмитро на роялі, а Анна неймовірно ефектно доповнювала гру Дмитра власною грою на скрипці. Дмитро та Анна, як і всі нормальні люди сперечалися на різні теми, які ледь не доходили до бійок але одразу ж мирилися, не витримуючи більш ніж 2 годин у розлуці. Простими словами, вони просто жили.

Але на жаль на 4 році навчання сталося те до чого ніхто не міг бути готовим. Під час однієї з репетицій, перед зимовим виступом, Дмитро почав не потрапляти в такт та грати не по нотах, періодично чуючи дзвін в ухах, через що він був вимушений грати дивлячись на ноти мелодії, хоча не користувався ними із самого дитячого віку, коли тільки вчився грі на роялі. Після ретельного обстеження у лікаря, було виявлено, що Дмитро втрачає слух. Повної втрати слуху можна буде уникнути, якщо хлопець не буде знаходитися у шумних місцях та буде будь-якими способами його уникати.

Лікар запевнив, що цю проблему можна буде вирішити хірургічним шляхом але Дмитро повинен пройти певний курс лікування та уникнути будь-якого гучного звуку на передодні операції, у зв’язку із чим Дмитру доведеться забути про гру на роялі, якщо він хоче зберегти свій слух.

Це просто вбило Дмитра. Адже хлопець жив музикою, ще й операція була запланована у ті дати, коли в Дмитра повинні були відбутися вирішальні іспити, а ця хвороба не тільки забрала в нього улюблену справу всього життя але й можливість закінчити здобуття освіти.

Друзі підтримали Дмитра у тяжкий для нього період. Анна не відходила від нього ні на крок, адже знала, що Дмитро може зробити все, що завгодно. Мати намагалася пояснити сину, що життя не закінчилося на цьому. Він ще має змогу реалізувати себе, як людина, бо головне те, що у нього буде можливість зберегти свій слух.

Хлопець не бажав нічого чути. Він втратив ентузіазм, який був рушійною силою його життя, що спонукав його з кожним разом ставати все краще і краще, намагаючись довести самому-собі, що він може вдосконалюватись і робити краще для оточуючих, впевнюючи себе, що не має жаги для досконалості. Але якийсь шум в ухах зруйнував всі мрії, все те до чого він так люто прямував і в мить він наче впав зі сходів, по яких підіймався до самої вершини величності.

Настало літо. Всі стали готуватися до вирішальних іспитів. Анна була дуже схвильована. Адже дівчині сьогодні о п’ятій, судилося виступити перед приймальною комісією, яка дасть їй остаточний вердикт, результатом якого буде або успішне складання всіх іспитів та веселий випуск, або ж феєричний провал. Щоб отримати підбадьорення перед важливою подією, Анна вирішила навідати коханого на передодні виступу.

В свою чергу, Дмитро вже більше двох місяців не виходив на вулицю. Не голився, мав жахливий апетит та став дуже дратівливим. Хлопця переповнював розпач та смуток і навіть Анна не могла запалити в його душі нове багаття. Знаходячись на одинці із своїми думками, Дмитро не виносив будь-якої жалості та співчуття у свій бік, тому знаючи, що Анна є дуже сердечною й доброю людиною, запропонував дівчині розстатись, не бажаючи псувати їй життя але Анна, навіть, не хотіла про це чути, розуміючи, що він каже такі слова не через злобу, а через любов та мужність, бо не кожен зможе сказати, щось подібне найдорожчій людині у своєму житті.