Чтение онлайн

— Облиш це, Берте. Невже ти хочеш накликати на нас поліцію? Постав планку на місце.

Юнак, тихо проклинаючи все на світі, взявся до роботи.

— Поліція! — пробурчав він. — Я боюся її найменше. Побачиш, їм скоро звелять у це не втручатися.

Кост примчав до Клубічка на другий день вранці. Парочка, яку йому пощастило сфотографувати, звеліла розбудити себе на вранішній автобус. Він приїхав з ними до Праги, не викликавши їхньої підозри. З автобусної станції вони поїхали в готель «Шроубек» на Вацлавській площі. Кост попросив показати йому книгу реєстрації гостей. Ті двоє назвалися Еммою та Гербертом Ванке. Мешкали там із 13 вересня.

Клубічко детально обміркував справу. Заарештувати їх? Це було б передчасно. Справа повинна просунутися ще трохи вперед, і ця пара має навести його на слід невловимого ватажка всієї зграї. А що він існував, Клубічко нітрохи не сумнівався. Він наказав Косту про всяк випадок узяти собі помічника й не спускати з цієї пари ока, звітуючи йому про кожен їхній рух.

Другого дня йому подзвонили Карлові Вари. В мікрофоні одразу ж озвався сердитий голос сангвініка, якому не щастить і який через те лютує.

— Говорить Тикач, У чому річ? — Невеличка перерва. — Гадаю, що це дуже важливо… — Нова пауза. — Власне, це так важливо, що я не можу говорити про це по телефону… — І притишеним голосом додав — Вас іще не викликало міністерство? Ні? А я вже одержав їхній наказ… Коли покажу його вам, ви самі визнаєте, що… а також чому.

— Хвилинку, — попросив Клубічко, — зараз я знову зможу розмовляти.

Він згадав, що на столі лежить лист з міністерства внутрішніх справ, якого він іще не читав. Перебігши лист очима, він переконався, що його негайно викликають до шефа.

— Цілком можливо, що я теж одержу такий наказ. — І за хвилину додав: — Мене викликають до Петровіцького.

— От бачите, — сказав Тикач. — Оце воно і є. Подзвоните мені потім?

— Неодмінно.

— А втім, — вигукнув Тикач невдоволено, — це мені не підходить! Я хотів попросити, щоб ви приїхали сюди на якихось півдня. Маю для вас цілу купу новин. Приїжджайте негайно. Якщо, звичайно, дозволить ваша дружина.

— Гадаю, що вона не матиме нічого проти, друже, я ж бо старий парубок.

— Ви завжди були хитруном. То коли ж вас чекати?

Клубічко на хвилину замислився.

— Алло, алло, — закричав у телефон Тикач, — ви слухаєте?

— Слухаю, слухаю. А що, коли я тим часом пошлю до вас Зденека? Я збирався дати йому роботу тут, але, певно, буде краще, коли він закінчить курс лікування.

— Добре, — невдоволено відповів Тикач і відкашлявся, — пришліть хоч того юнака. Скажіть йому, що я чекаю на нього близько другої години.

Після короткої розмови з Клубічком Трампус одразу ж виїхав до Карлових Вар.

Поки Тикач ходив із кутка в куток по своєму кабінету, Трампус пригнічено доїдав жалюгідний дієтичний обід, який нашвидку запакувала йому Мальвіна: шматок пісної шинки, плавлений сирок і два помідори; довелося покласти все це на вчорашній хліб. Коли він уже запивав обід чаєм, Тикач сів навпроти нього і почав:

— Так от, я точно не знаю, чи вже горить, але смаленим пахне.

— Та ну? — мовив Трампус байдужим легковажним тоном, що завжди дратував Тикача.

Сердито глипнувши на нього, Тикач вів далі:

— Таємниці тієї «брами», про яку марив Віртер, я ще не розгадав, але дещо вже сталось. Саме через те я й зважився потурбувати того вельможу Клубічка.

Трампус проковтнув іще один дієтичний кекс, що називається бісквітом, хоча він не набагато більший од проскурки для причастя, і запитливо глянув на Тикача,

— З'явилися деякі нові факти. Певна річ, я не заспокоївся на тому, що наказав стерегти Віртера в лікарні. Я звелів, щоб пильнували за його квартирою і поштою. Щодо квартири, то це нічого не дало, але на пошті я дозволив собі затримати листа, посланого йому з Літомержиць. Ось він.

Трампус прочитав: «Любий Віртер, тільки-но одержала твого листа. Чи можна приїхати негайно? Твоя Гільда Баумрук, Літомержиці».

— Я, звичайно, одразу ж телеграфував їй, що може приїхати. Проте я не мав ніякісінького уявлення, де він приготував для неї квартиру. Мені спало на думку, що, може, Віртер знайшов їй квартиру десь поблизу себе. Це Садова, тридцять два, біля синагоги, там є великі будинки з багатьма кімнатами. Виявилось, що це була непогана ідея. Я наказав стерегти той дім. — Він задоволено глянув на Трампуса. — І цей захід виправдав себе, Гільда саме туди і прийшла!

Трампус слухав занепокоєно. В око впадала одна характерна деталь: якась Гільда повідомляє Віртера про свій приїзд з Німеччини, але оскільки вона нічого не знає про нещастя, яке сталося з ним, ясно, що вона не відіграє в цій історії значної ролі. Тикач це також розуміє. Навіщо ж він нас сюди викликав?

— Що ж було далі? — запитав він Тикача.

— Сьогодні, о дев'ятій ранку, — провадив далі Тикач, — до його будинку зайшла вже немолода огрядна жінка, просто кажучи, якесь бабисько, і запитала, чи Віртер дома. Ну, далі ви вже здогадуєтесь. Двірничка моргнула нашому чоловікові, а той ввічливо запросив гостю до нас. Спершу заскрекотіла, як сорока, але потім принишкла. У мене вона швидко заспокоїлась і одразу знахабніла. Відколи це, мовляв, поліція відомого на весь світ курортного міста стала займатись дурницями і забирати порядну людину тільки тому, що вона питається про іншу людину? Хіба це злочин, коли людина зайшла до знайомого, якого давно не бачила?

— Ай справді,— необережно зауважив Трампус.

— Були причини на те, щоб зацікавитися нею, юначе! — відрубав Тикач. — Адже ця жінка розпитувала про Віртера, а Віртер нас вельми цікавить. І вашому Клубічку не завадило б познайомитися з людиною, що питає про Віртера.

Трампус знизав плечима.

— Мені здається, він задовольнив би свою цікавість в інший спосіб, але не в тому річ. Хто ж вона така?

— На це питання я не можу відповісти вам точно. Але припущення маю. Віртер казав мені, що міг би сховатись у якоїсь своєї знайомої, та тільки через кілька днів. Може, він мав на увазі саме цю жінку; віком вона цілком підходить і розмовляє з ним на «ти». Приїхала відразу, тільки-но отримала телеграму. Була в Німеччині й тому не могла знати про те, що з ним сталося.