Такий він був...
Шрифт:
Молодий чоловік нагнувся, розглядаючи пса.
— Фік, Фік! — скрикнув несамохіть.
Що це сталося з Фіком? Усе його тіло насторожилося, вуха нашорошились і він підніс ліву передню ногу, як це роблять пойнтери. Здавалося, він з великим зусиллям старався собі щось пригадати.
— Фік, Фік, Фічок!
Пес наблизився до незнайомого й почав його обнюхувати. Тільки хвилину. Десь здалеку, з-поза років прилинув знайомий запах. І голос, той голос!
Дан!
Фік загавкав тонко, радісно, затанцював довкола молодого чоловіка. Наче забув свій вік і знову став цуценям. Він стрибав і бігав. Задня частина його тіла крутилася й вертілась, хвіст виляв, вуха стрибали. І радісно, тонко погавкував. Нагло спинявся, передні лапи ставив на ноги чоловіка і язиком намагався лизнути його обличчя.
І знову з великою радістю танцював і скавучав, кидався чоловікові під ноги і стрибав угору.
Марія стояла нерішена: хто ж це перед нею?
Дан!
Ідуть тепер разом, і Фік бігає від Дана до Марії, вертиться між ними, підстрибує й гавкає. Він знайшов свого пана, приятеля своїх молодих літ.
Дан розказує, як батьки його згинули в Сибіру, як по роках його звільнили і як повернувся він до родинного міста. Не застав нікого із знайомих, самі чужинці. Розказує, які там бачив зміни і порядки, як виїхав до Польщі до дядька, що там учителював ще до війни, і як уже відтіля вдалося йому емігрувати. Розказуючи, нахиляється, пестить пса і приговорює до нього щось пестливе, як це робив колись вдома.