Чтение онлайн

— Гух!.. Гух!..

— Гух!.. Гух!..

Під ударами полоз рухався все повільніше й повільніше, все рідше й рідше викидав уперед страшну свою голову, — ось він і зовсім застиг, і тоді усе плем’я, до краю збуджене, зірвалося на ноги. Старі й молоді, чоловіки й жінки, діти і підлітки — всі, як один, застрибали довкола вогню, вимахуючи палицями й крем’яними ножами, і якщо кому й діставалося в отій товкотнечі, то зараз ніхто не зважав на біль і подряпини.

Поступово в безладному дикому рухові стала проступати певна злагодженість. Один по одному шикувалися учасники танцю за першим мисливцем, що вимахував грізною палицею, і ось уже довжелезна, на всю печеру, змія, звиваючись, поповзла довкола вогню, повторюючи всі рухи того, хто був попереду.

Присідання, стрибок, короткий здушений вигук.

— Ха!.. Ха!.. — відлунює глухо печера.

Знов присідання, знову стрибок, тепер уже набік, помах важких палиць і рук.

— Гух!.. Гух!.. — стугонить у печері.

Все плем’я бере зараз участь у полюванні, що наповнило їм животи свіжим м’ясом.

І серед усіх найзавзятіше стрибає А-ку. Щосили вимахує бойовою палицею, і йому зараз здається, що ніхто ще не тримав у руках такої досконалої зброї. Такої замашної й грізної.

Ось я, А-ку, йду полювати на вас!

Стережіться!

Ось моя палиця, занесена над головою!

Стережіться!

Ось вона опускається донизу — на череп!

Стережіться!

Я, А-ку, грізний і дужий мисливець!

Настрибавшись, плем’я, сите і зморене, поринуло в сон. У печері залягла сонна тиша, лише сичав, потріскуючи, вогонь, ненаситно пожираючи все нові й нові порції їжі, та чорніла над ним розпатлана постать.

Та ще при вході, заваленому так, щоб не проникнув жоден хижак, куняв старий Ва-а. Нарешті і він наївся досхочу свіжого м’яса.

Плем’я спало, спочиваючи перед важким і далеким походом.

Рушили другого дня, рано-вранці. Ще було темно, лишень за горою, де горіло багаття Великого Мисливця, розтікалася кривава заграва, блискотіло й погуркувало. А-ку ще раніше збігав донизу, до свого чотириногого друга: Га-ав теж піднімав свою зграю, бігаючи од нори до нори й заклично погавкуючи. Собаки виповзали одна за одною, нервово потягуючись, і жодна із них навіть не загарчала на А-ку: всі вони уже давно звикли до юнака.

Переконавшись, що собаки теж збираються у великий похід, А-ку подерся угору.

Плем’я, залишивши печеру, вже шикувалося в колону. Кожен займав своє місце, яке й буде пильнувать неухильно, що б там не сталося: попереду — найсильніші мисливці, найдосвідченіші воїни, за ними дві жінки несли вогонь, потім — діти й матері, за ними — найстарші й найслабші. Замикало ж колону кілька мисливців.

Ось перший мисливець подав коротку команду, і плем’я рушило вперед.

Піднімалися вгору. Петляли між крутими, високими скелями, перебиралися через каміння й повалені, давно уже мертві дерева, а позаду, на безпечній дистанції, рухалася собача зграя — і горе тому, хто, знесилений, од стане од колони! Собаки розправлялися швидко й нещадно, і кожен член племені навіть не обертався на короткий крик жаху і болю: це був одвічний закон виживання й відбору, і плем’я сліпо йому скорялося.

Вони йшли і йшли, все вгору і вгору, а над ними вже розгорався світанок — швидко, навально. Ось із-за отієї гори, де палахкотіло багаття, бризнувши промінням, виткнулося єдине око Великого Мисливця (друге він давно втратив на полюванні). Червоно й сердито подивився він на дві зграї, що рухалися в його бік, і плем’я враз зупинилося, а перший мисливець, поклавши на землю палицю, беззбройний ступив уперед.

— Я, І-та, йду до тебе і веду своє плем’я! — гукнув він щосили.

Великий Мисливець піднявсь трохи вище: він наче хотів роздивитися, хто ж це насмілився забратися в його володіння.

— Ти випив усю нашу воду і прогнав усіх наших тварин! — кричав тим часом перший мисливець. — Животи наші позападали, а роти забули смак м’яса!..

Великий Мисливець мовчки дивився на них. Все плем’я, завмерши, в тривозі чекало, що ж буде далі: розгнівається Великий Мисливець чи ні? Пропустить їх далі чи стане жбурляти скелями й головешками отого багаття, що невпинно горить попереду?

— Ми йдемо до тебе, щоб ти пустив нас у свою долину! Ти в ній не полюєш, а тільки спиш! Ми не будемо перетинати твої мисливські дороги, перехоплювати твою здобич! Це кажу я, І-та, перший мисливець свого племені!

Хоч Великий Мисливець продовжував мовчати, погляд його став світліший. Ось він піднявся ще вище угору, наче для того, щоб краще освітити дорогу в свою далеку долину — Великий Мисливець пускав їх до себе!

Одержавши мовчазну згоду Великого Мисливця, повеселіле плем’я рушило далі.

Дорога була довга й важка. Багато разів Великий Мисливець лягав спати і багато разів виходив на своє полювання, а плем’я все блукало в горах, повільно просуваючись уперед. Вдень вони задихалися од спеки, вночі дрижали од холоду. Збивалися до гурту, тулилися один до одного, чекали терпляче ранку. Спускалися в глибокі ущелини, видиралися на гребені скель, порожні шлунки знову просили м’яса, а потріскані губи — води, але довкола майже не було дичини, а річки повисихали. І вже ніхто не сміявся, навіть діти затихли: мовчазне і похмуре, плем’я вперто пробивалося вперед, а позаду брела така ж вимучена собача зграя.

Врешті гори урвалися. Ослаблі, до краю змучені, стояли вони на вершині, а під ними внизу прослалася широка долина, повна соковитої зелені, і дичини у ній було, як у небі зірок. Антилопи і буйволи, зебри й жирафи цілими табунами бродили повсюди, вони то ховалися за деревами, то появлялися на відкритих місцях, а найбільше їх було коло річки, що перетинала долину. Довго і жадібно спостерігало плем’я ту неймовірну картину, а потім зірвалося з місця й понеслося донизу.

Бігли, перемішавшись, усі: і собаки, і люди. Падали, котилися донизу, знову зривались на ноги, й А-ку мчав разом з усіма, в захваті розмахуючи палицею. Ось він перечепився, упав, поранивши об гострий камінь коліно, але одразу ж схопився і знову побіг, не зважаючи на біль у нозі. Зараз почнеться велике полювання, й А-ку не хотів лишатися осторонь.

Спустившись донизу, плем’я зупинилося. Перший запал спав, брала верх обережність та настороженість. Сховавшись за камінням, довго й уважно роздивлялися довкола: чи не причаївся де страшний хижак, чи не чигає якась небезпека. Але довкола було так тихо й мирно, так безтурботно паслися антилопи і зебри, що навіть найобережніші заспокоїлися.

Тепер, коли вони переконалися, що їм ніщо не загрожує, треба було подбати про їжу.

Мовчки і злагоджено плем’я поділилося на дві частини: діти, жінки й старі лишилися на місці, мисливці ж у супроводі собачої зграї рушили далі. Разом із ними пішов і А-ку: це було перше його полювання.