Чтение онлайн

— Боже мій, — вигукнула Кетті. — Ви завжди вмієте повернути все так, що правда на вашому боці. Але ж ви знову почнете залицятися до неї. І коли цього разу ви захопите її під своїм справжнім іменем і коли їй сподобається ваше справжнє обличчя, це буде багато гірше, ніж першого разу!

Бідолашна дівчина мимоволі передчувала те, що мало статися.

Д'Артаньян, як міг, заспокоїв її й пообіцяв, що не піддасться чарам міледі.

Д'Артаньян доручив передати міледі його найщирішу подяку за прихильність і сказати, що буде до її послуг сьогодні ввечері. Написати листа наш гасконець не наважився, бо не був певен, чи зуміє так змінити свій почерк, щоб гострі очі міледі не впізнали його.

Рівно о дев'ятій годині Д'Артаньян був на Королівській площі. Певно, лакеїв, що чекали в передпокої, буде попереджено, бо тільки-но юнак увійшов, як один з них побіг сказати про нього міледі, хоч мушкетер не встиг навіть спитати, чи приймає вона.

— Просіть, — сказала міледі коротко, але таким різким голосом, що Д'Артаньян почув аж у передпокої.

Його ввели до вітальні.

— Мене ні для кого немає вдома, — мовила міледі. — Чуєте, ні для кого!

Лакей вийшов.

Д'Артаньян цікавим оком глянув на міледі: вона була бліда, очі втомлені — чи то від сліз, чи то від безсоння. В кімнаті було не так ясно, як звичайно, і все-таки цей навмисний півморок не міг приховати слідів нервового збудження, що мучило міледі останні два дні.

Д'Артаньян підійшов до неї такий само люб'язний, як і раніше. Міледі зробила над собою неймовірне зусилля й привітно всміхнулася, але усмішка аж ніяк не пасувала до її спотвореного хвилюванням обличчя.

365 Д'Артаньян спитав, як міледі почувається.

— Погано, — відповіла вона, — дуже погано.

— В такому разі, — мовив Д'Артаньян, — я зайвий, бо вам, безперечно, потрібен відпочинок. Тож дозвольте мені піти.

— Ні, ні, — відказала міледі, — прошу вас, залишайтесь, пане Д'Артаньяне! Ваше люб'язне товариство розважить мене.

«Авжеж, — подумав Д'Артаньян, — вона ніколи не була такою чарівною, треба бути насторожі».

Міледі якнайприязніше усміхнулась і завела невимушену розмову. Збудження, що було на мить зрадило її, повернулося до неї, очі заблищали, щоки заполум'яніли, губи порожевіли. Перед Д'Артаньяном знову постала Цирцея [181] , що вже давно причарувала його. Він вважав, що його кохання згасло, але воно тільки заснуло. Тепер воно знову прокинулося в серці юнака. Міледі всміхалася — і Д'Артаньян ладен був занапастити душу заради цієї усмішки.

На мить він навіть відчув щось схоже на докори совісті.

А міледі тим часом стала ще ласкавішою. Вона спитала, чи є в Д'Артаньяна кохана.

— О! Як ви можете бути такою жорстокою, щоб питати про це в мене? — якнайщиріше вигукнув Д'Артаньян. — Адже відтоді, як я вас побачив, я тільки вами й живу!

Міледі всміхнулася дивною усмішкою.

— То ви кохаєте мене? — спитала вона.

— Невже я мушу ще говорити про свої почуття? Невже ви самі їх не помічаєте?

— Ну гаразд. Але ж ви знаєте — чим більше в серці гордості, тим важче здолати її.

— О, труднощі мене не лякають, — сказав Д'Артаньян. — Мене жахає тільки те, що неможливе.

— Для справжнього кохання немає нічого неможливого, — відповіла міледі.

— Нічого, добродійко?

— Нічого, — повторила міледі.

«Еге, це зовсім інша справа, — подумав Д'Артаньян. — Хай йому чорт! Чи не закохалася, бува, в мене ця капризуха і чи не збирається вона подарувати мені ще один сапфір, подібний до того, який вона подарувала гаданому графові де Варду?»

І він підсунув свій стілець до крісла міледі. — А що б ви зробили, аби довести ваше кохання? — спитала вона.

— Все, чого ви від мене зажадали б. Наказуйте, я готовий. — На все?

— На все! — скрикнув Д'Артаньян, який наперед знав, що, даючи таку обіцянку, він мало чим ризикує.

— Гаразд! Тоді поговорімо, — сказала міледі, підсуваючи своє крісло до стільця Д'Артаньяна.

— Я слухаю вас, пані, — відповів юнак.

Якусь мить міледі мовчала, немов вагаючись, а потім мовила:

— У мене є ворог.

— У вас, пані? — вигукнув Д'Артаньян, удаючи здивованого. — Боже мій, це просто неймовірно! У вас, такої чарівної й доброї!

— Смертельний ворог.

— Невже?

— Ворог, який образив мене так жорстоко, що тепер між ним і мною війна на смерть. Чи можу я розраховувати на вас як на помічника?

Д'Артаньян одразу збагнув, куди хилить ця мстива жінка.

— Можете, пані, — палко сказав він. — Моя шпага і моє життя належить вам разом з моїм коханням.

— У такому разі, коли тільки ваша хоробрість дорівнює вашому коханню…

Вона замовкла.

— Що тоді? — спитав Д'Артаньян.

— Тоді, — помовчавши якусь мить, провадила міледі, — від сьогоднішнього дня для вас не існує нічого неможливого.

— Я не переживу цього щастя! — вигукнув Д'Артаньян, кидаючись до ніг міледі й вкриваючи поцілунками простягнуті до нього руки.

«Помстися за мене цьому нікчемному де Бардові, — думала, зціпивши зуби, міледі, — а там я зумію тебе позбутися, подвійний дурню. Ти — моя шпага!»

«Впади в мої обійми, лицемірна й небезпечна жінко, — думав Д'Артаньян, — і я насміюся з тебе разом з тими, кого ти хочеш убити моєю рукою».

Д'Артаньян підвів голову.

— Я готовий, — сказав він.

— То ви зрозуміли мене, любий Д'Артаньяне? — спитала міледі.

— Я вгадав би ваше бажання з єдиного вашого погляду.

— І ви скористаєтеся задля мене вашою шпагою, яка вже дістала таку славу?

— Хоч зараз.

— Але чим я віддячу вам за таку послугу? — мовила міледі. — Я знаю закоханих — вони нічого не роблять задарма.