Чтение онлайн

— І все-таки це не завадило б мені, — сказав Д'Артаньян, — коли б я знав, де можна знайти герцога Бекінгема, взяти його під руку й привести до королеви, аби тільки допекти панові кардиналу. Адже наш справжній, наш єдиний, наш споконвічний ворог, панове, — це кардинал, і коли б нам трапилась нагода зле насміятися з нього, то я був би ладен заставити власну голову.

— Отже, — зауважив Атос, — Бонасьє сказав вам, Д'Артаньяне, що королева побоюється, чи не викликали Бекінгема фальшивим листом?

— Так, саме цього вона й побоюється.

— Стривайте! — скрикнув Араміс.

— Що таке? — спитав Портос.

— Нічого, кажіть далі, я просто хочу пригадати деякі обставини.

— Тепер я переконаний, — вів далі Д'Артаньян, — що викрадення служниці королеви пов'язане з подіями, про які ми говорили і, можливо, з перебуванням пана Бекінгема в Парижі.

— Цей гасконець таки має голову на плечах! — у захваті вигукнув Портос.

— Я дуже люблю його слухати, — мовив Атос — Мене тішить його говірка.

— Панове, — знову обізвався Араміс, — послухайте, що я скажу.

— Послухаємо Араміса, — вигукнули всі троє друзів.

— Учора я був у одного вченого богослова, до якого іноді ходжу консультуватися…

Атос усміхнувся.

— Він живе в безлюдному кварталі, — вів далі Араміс, — як цього вимагають його смаки та його фах. Отже, в ту мить, коли я виходив од нього…

Араміс замовк.

— Ну, а що далі? — спитали друзі. — В ту мить, коли ви виходили від нього?

Здавалось, Араміс силкується знайти раду, як людина, що, сказавши неправду, раптом наразилася на непередбачену перешкоду; але погляди трьох товаришів були прикуті до нього — Їм дуже кортіло почути, що він скаже. Відступати вже було ніяк.

— У цього богослова є племінниця, — мовив Араміс.

— Он воно що! У нього є племінниця! — повторив Портос.

— Дуже поважна дама, — додав Араміс. Троє друзів зареготали.

— А! Якщо вам смішно і ви сумніваєтеся в моїх словах, — ображено сказав Араміс, — то більше ні про що не дізнаєтесь.

— Ми віримо, як магометани, і німі, як катафалки, — запевнив Атос.

— Тоді слухайте далі, — знову заговорив Араміс — Ця племінниця іноді приходить до свого дядька; вчора вона випадково теж була там, і я мусив провести її до карети…

— Оце так! У племінниці богослова є карета? — знову перебив Портос, який так і не навчився тримати язика на припоні. — Чудове знайомство, мій друже.

— Портосе, — сказав Араміс, — я вам уже не раз зауважував, що ви надто багато балакаєте і що це шкодить вашим успіхам у жінок.

— Панове, панове, — вигукнув Д'Артаньян, який починав розуміти суть пригоди, — справа серйозна! Тож облишмо жарти! Дачі, Арамісе, далі.

— Раптом якийсь незнайомець — високий, чорнявий, з манерами дворянина… зважте, дуже схожий на вашого, Д'Артаньяне…

— Ймовірно, що це саме він, — мовив юнак.

— Атож, — погодився Араміс — Так от, в супроводі п'ятьох чи шістьох чоловіків, що йшли за десяток кроків од нього, незнайомець підступився до мене і якнайввічливіше промовив: «Пане герцогу», — а потім: «І ви, пані», — звертаючися вже до дами, яку я тримав під руку…

— До племінниці богослова?

— Та замовкніть, Портосе! — обізвався Атос — Ви нестерпні.

— «Прошу вас сісти в карету, і не намагайтеся чинити опір чи здіймати шум», — ось що сказав цей незнайомець.

— Він вирішив, що ви — Бекінгем! — вигукнув Д'Артаньян.

— Я теж так гадаю, — відповів Араміс.

— Але ця дама? — не відступався Портос.

— Він подумав, що то королева! — сказав Д'Артаньян.

— Саме так, — ствердив Араміс.

— Цей гасконець — справжнісінький диявол! — вигукнув Атос — Від нього нічого не приховаєш.

— Ай справді, — зауважив Портос, — Араміс скидається на красеня-герцога поставою й манерами; та все-таки, мені здається, що одяг мушкетера…

— Я був у широчезному плащі, — сказав Араміс.

— У липні місяці? Хай йому чорт! — загорлав Портос — Чи, може, богослов боявся, щоб тебе не впізнали?

— Я припускаю, — мовив Атос, — що шпигуна могли ввести в оману манери; але ж обличчя…

— Я був у капелюсі з широкими крисами, — відповів Араміс.

— О Боже! — вигукнув Портос — Скільки завбачливості, щоб вивчати теологію!

— Панове, панове, — перебив їх Д'Артаньян, — не треба марнувати час на жарти; ми маємо розійтись і кожен окремо почати розшуки пані Бонасьє. Це ключ до інтриги.

— Жінка такого низького роду! Невже ви вірите у все це, Д'Артаньяне? — спитав Портос, зневажливо відкопиливши губу.

— Вона хрещениця де Ля Порта, довіреного камердинера королеви. Хіба я вам не сказав про це, панове? Крім того, цілком імовірно, що її величність тепер шукає підтримки саме так низько. Голови високих людей видно здалеку, а в кардинала гостре око.

— Гаразд! — сказав Портос — Домовтеся спершу з галантерейником, і не продешевіть.

— Це не потрібно, — відповів Д'Артаньян. — Якщо він нам і не заплатить, то нам добре заплатять інші.

В цю мить на сходах почулися чиїсь квапливі кроки, потім двері з грюкотом відчинились і до кімнати бомбою влетів нещасний галантерейник.

— Добродії! — вигукнув він. — Врятуйте мене, благаю вас, врятуйте мене! Четверо солдатів прийшли мене арештувати. Врятуйте мене, врятуйте!