Чтение онлайн

Я побігла вгору по східцях, і ось я вже дома. Тітка Олександра відпочиває, в кімнаті Аттікуса темно. Заглянула до Джема — може, він прокинувся. Біля Джема, читаючи книгу, сидів Аттікус.

— Джем ще не прокидався?

— Ні, спить сном праведника. До ранку не прокинеться.

— А ти весь час сидітимеш біля нього?

— Посиджу ще годину-дві. Іди спати, Всевидько. У тебе був нелегкий день.

— Мені хочеться трохи посидіти з тобою.

— Посидь,— сказав Аттікус.

Було вже, певно, за північ, дивно, що він так швидко погодився. А втім, він кмітливіший за мене: тільки-но я сіла, як мені захотілося спати.

— Що ти читаєш? — запитала я.

Аттікус перегорнув книгу і подивився на обкладинку.

— Це Джемова. Називається «Сірий привид».

Сон як рукою зняло.

— Чому ти вибрав саме цю книжку?

— Сам не знаю, доню. Просто попала під руку. Якось не довелося прочитати,— відповів він переконливо.

— Будь ласка, почитай уголос. Там таке страшне пишеться.

— Ні,— сказав Аттікус.— Досить з тебе страшного. Це занадто...

— Аттікус, мені не було страшно.

Він підняв брови.

— Ні,— мовила я,— мені стало страшно, але це вже тоді, коли я розповідала містерові Тейту. І Джем не злякався. Спитай у нього, і він тобі скаже те саме. А взагалі по-справжньому страшно буває тільки в книжках.

Аттікус хотів щось сказати, відкрив уже рота, але не сказав. Він забрав великий палець, що притримував посередині розгорнуту книгу, і повернувся до першої сторінки. Я підсунулася ближче і поклала голову йому на коліна.

— Гм-м... «Сірий привид»,— почав він,— написав Сектейтері Гокінс. Розділ перший...

Я щосили намагалася не заснути, але за вікном тихо шелестів дрібний дощ, у кімнаті було тепло, батьків голос був такий лагідний і спокійний, а на його колінах було так затишно, що я невдовзі заснула.

Здавалося, минула хвилина, не більше, як я відчула, що він легенько штовхає мене в бік. Він підняв мене, поставив на ноги, повів до моєї кімнати.

— Я все чула, що ти читав,— пробуркотіла я.— Я зовсім не спала, це про корабель, і про Трипалого Фреда, і про хлопчика Стоунера...

Аттікус одстебнув шлейки комбінезона, прихилив мене до себе і стяг його. Притримуючи мене однією рукою, він другою дістав мою піжаму.

— ...і вони думали, що це хлопчик усе перевертає в їхньому клубі, і розливає чорнило, і...

Він привів мене до ліжка і посадив. Потім підняв мої ноги, уклав мене і вкрив ковдрою.

— І вони хотіли його спіймати, але ніяк не могли, бо не знали, який він на вигляд, нарешті побачили його і зрозуміли, що він нічого поганого не робив... Аттікус, він хороший хлопець...

Він укрив мене до самісінького підборіддя і підіткнув ковдру з усіх боків.

— Більшість людей, Всевидько, хороші, коли їх нарешті зрозумієш.

Він погасив світло і пішов до Джема. Він просидить там цілу ніч, він сидітиме біля Джема, коли той прокинеться вранці.