Чтение онлайн

— Тату, — запитала вона, — а чи не міг би ти мені купити книжку?

— Книжку? — перепитав він. — Навіщо тобі якась дурнувата книжка?

— Щоб читати, татку.

— А чим поганий тєлік, заради всіх святих? Ми маємо прекрасний тєлік з двадцятидюймовим екраном, а тобі заманулося книжки! Щось ти псуєшся, дівчино!

На тижні Матильда ледь не щодня лишалася вдома сама. Її брат (старший на п’ять років) ішов до школи. Батько їхав на роботу, а мати вирушала в містечко, до якого було вісім миль, щоб грати там у бінґо. Місіс Вормвуд була справжня бінґоманка й присвячувала цій грі по п’ять вечорів на тиждень. Того дня, коли батько відмовився купити книжку, Матильда сама подалася в громадську бібліотеку, що була в їхньому селі. Коли прийшла, відрекомендувалася бібліотекарці пані Фелпс. Запитала, чи могла б тут посидіти й почитати якусь книжку. Пані Фелпс трохи здивувалася, що така маленька дівчинка прийшла сама без батьків, однак запропонувала їй почуватися як удома.

— Скажіть, будьте ласкаві, де лежать дитячі книжки? — запитала Матильда.

— Отам, на нижніх полицях, — пояснила пані Фелпс. — Допомогти тобі знайти гарну книжечку, де є багато малюнків?

— Дякую, не треба, — заперечила Матильда. — Я й сама зумію.

Відтоді щодня пополудні, коли мати вирушала на бінґо, Матильда чимчикувала в бібліотеку. Вона долала цю відстань хвилин за десять, після чого могла цілісінькі дві чудові години сидіти собі тихенько в затишному куточку, поглинаючи книжку за книжкою. Коли перечитала всі, до останньої, дитячі книжки, то почала шукати чогось іншого.

Пані Фелпс, яка ось уже кілька тижнів зачаровано за нею спостерігала, встала з-за стола й підійшла до дівчинки.

— Допомогти, Матильдо? — поцікавилася вона.

— Я оце думаю, що б ще такого почитати? — відповіла Матильда. — Я вже перечитала всі дитячі книжки.

— Тобто переглянула малюнки?

— Так, але книжки перечитала теж.

Пані Фелпс подивилася на Матильду з висоти свого зросту, а Матильда глянула на неї знизу.

— Деякі, на мою думку, були геть слабенькі, — сказала Матильда, — а деякі симпатичні. Найбільше мені сподобався «Загадковий сад». Там стільки таємниць. Таємниця кімнати за зачиненими дверима й таємниця саду за високим муром.

Пані Фелпс була приголомшена.

— А скільки ж тобі років, Матильдо? — спитала вона.

— Чотири роки й три місяці, — відповіла Матильда.

Це ще більше приголомшило пані Фелпс, але їй вистачило глузду цього не показати.

— А яку б ти хотіла прочитати наступну книжку? — поцікавилася вона.

Матильда сказала:

— Якусь дуже добру, таку, що дорослі читають. Відому якусь. Назв я не знаю.

Пані Фелпс глянула на полиці й не поспішала з відповіддю. Не знала, що й запропонувати.

«Як можна вибрати, — питала вона себе, —відому дорослу книгу для чотирирічної дівчинки?» Спочатку хотіла взяти якийсь підлітковий любовний роман з тих, що пишуться для п’ятнадцятирічних школярок, але чомусь інстинктивно минула полицю з такими романами.

— Спробуй оцю, — сказала врешті. — Це дуже відома й дуже добра книжка. Якщо виявиться, що вона для тебе занадто довга, то скажи, і я підшукаю щось коротше й легше.

— «Великі сподівання», — прочитала Матильда, — Чарльз Діккенс. Я б дуже хотіла почитати.

«Мабуть, я збожеволіла», — подумала пані Фелпс, але Матильді сказала:

— Авжеж, почитай.

Наступні кілька днів пані Фелпс не могла відвести очей від маленької дівчинки, що цілісінькими годинами сиділа у величезному кріслі з дальнього краю читальної зали, тримаючи на колінах книжку. Їй доводилося так робити, бо книжка була дуже важка, щоб тримати її в руках. Вона читала, нахилившись уперед. І яке ж то було дивне видовище — крихітне чорняве створіння, що сиділо, навіть не торкаючись ногами підлоги, і вбирало в себе чудові пригоди Піпа та старої міс Гевішем з її заснованим павутинням будинком, і всі ті дивовижні чари, що їх вимережив словами видатний оповідач Діккенс. Сиділа ця читачка непорушно, тільки час від часу перегортала сторінки, і пані Фелпс завжди відчувала сум, коли надходив час перетинати кімнату й нагадувати:

— За десять хвилин п’ята, Матильдо. Першого тижня, коли Матильда почала вчащати з візитами, пані Фелпс запитала її:

— Твоя мама щодня приводить тебе сюди, а потім забирає додому?

— Моя мама щодня вирушає в Ейлсбері грати в бінґо, — відповіла Матильда. — Вона й не знає, що я сюди приходжу.

— Але ж так не повинно бути, — здивувалася пані Фелпс. — Ти краще відпросися в неї.

— Не варто, — заперечила Матильда. — Вона не схвалює читання книжок. Так само, як і тато.

— А що ж ти, на їхню думку, повинна робити щовечора в порожньому будинку?

— Просто тинятися й дивитися телевізор.

— Он воно що.

— Вона не дуже переймається тим, що я роблю, — трохи засмучено додала Матильда.

Пані Фелпс турбувало, чи безпечно дитині ходити самій по доволі метушливій центральній вулиці села та ще й переходити її, але вона вирішила не втручатися.

За тиждень Матильда перечитала «Великі сподівання», що мали чотириста одинадцять сторінок.

— Мені сподобалося, — сказала вона пані Фелпс. — А пан Діккенс ще щось написав?

— Дуже багато, — відповіла здивована пані Фелпс. — Вибрати тобі іншу книжку?

За півроку під мудрим керівництвом пані Фелпс Матильда прочитала такі твори:

«Ніколас Ніклбі» Чарльза Дікенса

«Олівер Твіст» Чарльза Дікенса

«Джейн Ейр» Шарлоти Бронте

«Пиха й упередження» Джейн Остін

«Тесс із роду д’Ербервіллів» Томаса Гарді

«Назад у землю» Мері Веб

«Кім» Редьярда Кіплінґа

«Людина.невидимка» Герберта Велза

«Старий і море» Ернеста Гемінґвея

«Галас і лють» Вільяма Фолкнера

«Грона гніву» Джона Стейнбека

«Добрі друзі» Дж. Б. Прістлі

«Брайтон Рок» Ґрема Ґріна

«Ферма» Джорджа Орвела.

Це був величезний список, і пані Фелпс аж розривало з подиву й захоплення, але добре було, мабуть, що їй вдавалося себе опанувати. Хтось інший, побачивши, чого досягло це дитинча, здійняв би шуру-бурю й розніс би новину по цілому селу, а то й далі, та пані Фелпс була не така. Вона ніколи не пхала носа до чужого проса й давно вже збагнула, що не варто надокучати дітям інших людей.