Чтение онлайн

Андросов слухав упевнений голос начальника експедиції, дивився на його поважну постать. Ще з давніх днів Великої Вітчизняної війни йому запам'ятався портрет Сливіна в одній із флотських газет: його величезний зріст, випуклі груди шд розпущеною по кітелю світлою бородою. Враження привабливої щирості й сили викликав образ Сливіна у всіх, хто мав справу з цим морським офіцером.

З перших воєнних днів Сливін, командуючи тоді тральщиком, проявив себе беззавітно хоробрим офіцером. Під жорстоким вогнем берегової батареї ворога висаджував він армійський десант на зайнятий гітлерівцями берег. Щоразу, коли гарматний снаряд лягав близько від борту і солдати мимоволі притискалися до палуби, командир тральщика по-молодецьки змахував кашкетом, громовим голосом відпускав ущипливі зауваження з приводу влучності фашистських артилеристів.

Це Сливін кілька місяців тому взяв на буксир в океані палаючий американський транспорт, покинутий командою, і, загасивши пожежу, привів судно в порт призначення. Невдовзі після цього представник військової місії вручив Сливіну один з найвищих військових орденів Сполучених Штатів…

— Чого ви зморщились, як од хіни, Юхиме Овдійовичу! — вивів Андросова із задуми насмішкуватий голос начальника експедиції. — От і штурман згоден зі мною, що похід повинен відбутися гладко. А, між нами кажучи, непогано було б нашому особовому складові вхопити кусок доброї морської практики.

— Так чи інакше — морської практики буде достатньо. Без шторму в дорозі не обійдемося! А якщо врахувати парусність докових башт, то нас весь час зноситиме з курсу… — почав Курнаков, готуючи собі бутерброд.

У дверях з'явився розсильний.

— Товаришу капітан першого рангу, до нашого борту підійшло посильне судно «Топаз», просить дозволу почати вивантаження хліба, випеченого на доку.

— Нехай приступають, — сказав Сливін.

— Дозвольте звернутися до капітана третього рангу?

— Звертайтеся.

— Товаришу капітан третього рангу, — звернувся розсильний до Андросова. — Мічман Агєєв прибув на «Топазі», і зараз він у вашій каюті.

Андросов допив чай, дивлячись на Сливіна, підвівся з крісла.

— Дозвольте вийти з-за столу? Треба поговорити з мічманом, поки йде розвантаження.

— Звичайно, йдіть, Юхиме Овдійовичу, — сказав Сливін.

Агєєв сидів на диванчику в каюті, перегортав узятий із столу журнал. Він теж мало спав цієї ночі, дуже втомився. Але боцман був у благодушному настрої. Його жорсткі пальці перегортали журнал, а ясні очі дивилися кудись у простір, ніби за перебірку каюти. Коли ввійшов Андросов, Сергій Микитович підвівся з дивана.

— Сидіть, мічмане, сидіть, — сказав Андросов, підсідаючи до столу. — Ну як, усе нормально на доку?

— Все гаразд, товаришу капітан третього рангу. Матроси працюють з душею.

— Активісти-агітатори вам допомагають?

— Самі ви бачили — актив підбирається міцний. Комуністи водолази Костиков і Коркін — фронтовики, з гвардійських кораблів. Електрики Афанасьєв і Милін — теж із старих кадрів… Боцман Ромашкін… Пекар Кубиков — колишній кок з морської піхоти… І в комсомольській організації вже бачу, на кого спертися… Між іншим, — мічман злегка усміхнувся, — є у нас такий в'їдливий хлопчина — Мосін. Поки що костричиться ще, але напевне буде у нас з ним справжня дружба.

— Так… — Андросов простяг Агєєву пачку аркушиків. — От прочитайте тези бесіди про Швецію. Тут проведу збори з агітаторами сам, а на доку доведеться вам як секретареві парторганізації зайнятися цією бесідою. Прочитайте зараз, може що неясно…

— Єсть, — сказав Агєєв і заглибився в читання…

Коли, закінчивши розмову з Андросовим, мічман вийшов на верхню палубу криголама, погода розгулялася зовсім.

Високо в небі стояло яскраве, гаряче сонце. Сяяли навколо золотистосині хвилі.

Широкий чорний «Топаз» похитувався біля «Прончищева», йдучи з ним майже борт коло борту.

— Ще не відходимо, товаришу мічман, — крикнув старшина з посильного судна.

— Так я в бібліотеку забігти встигну. Будете відходити — просигнальте, — сказав Агєєв і раптом відчув, як налилося жаром обличчя. — Подивлюсь, чи не звільнилася книжечка одна, потрібна мені для занять, — поважно звівши брови, кинув він матросові біля поручнів і тут же спохмурнів ще більше. Мічман не терпів неправди і прикидання…

Ні, не книжка для занять потрібна була Агєєву… Швидко пройшовши коридором, глянув він на двері з начищеними до блиску мідними буквами «Бібліотека». Двері були напіввідчинені.

Таня Ракитіна сиділа за маленьким столиком серед книжкових полиць. Перед нею білів незаповнений аркушик картотеки. На голові дівчини не було пов'язки, в якій вона обслуговувала салон. Густі кучері падали їй на очі, білий аркушик відтіняв руку, що лежала на ньому. Дівчина про щось замислилась, глибоко й сумно,

Стрепенувшись, Таня глянула на Агєєва. «Не виспалася теж, бідолашна», подумав боцман, побачивши синюваті тіні під очима дівчини.

— А, Сергію Микитовичу, ви тут? — усміхнулася Таня, простигши руку. Мічман зрадів у душі, що до нього звернена ця посмішка, але, як завжди стриманий майже суворий, ледве потиснув її тонкі пальці.

— Так, прийшов ось на «Топазі»… До речі, прочитати що-небудь узяв би, Тетяно Петрівно.

— А ту книжку, що взяли раніше, не здали? — сказала Таня з жартівливим докором. — Поки не повернете — іншу видати вам не можу.

— Як же не здав? Пам'ятаєте, ще в базі, коли ви з берега вночі повернулися, в бібліотеку йшли з товстою книжкою… Я вам тоді свою приніс… Тієї ночі, коли тривогу зіграли… На доку я вам набридав.

— Справді, я й забула в цьому клопоті.

Її рука ковзнула, по палубі розсипались аркушики картотеки. Мічман нахилився за ними, але Тетяна Петрівна швидко зібрала, уважно вирівняла їх перед собою.

— Та ось ця книжка стоїть! — пильний погляд мічмана зупинився на одній із полиць. Агєєв вийняв книжку з ряду інших. Покрутивши в руках, поставив на місце.