Вірші, Гребінка Євген - читать онлайн

Вірші

5.00 + -

рейтинг книги

Шрифт:

Гребінка Є.П.

ВІРШІ

ЧОВЕН

Заграло, запінилось синєє море, І буйнії вітри по морю шумлять, І хвиля гуляє, мов чорнії гори Одна за другою біжать. Як темная нічка, насупились хмари, В тих хмарах, мов голос небесної кари, За громом громи гуркотять. І грає, і піниться синєє море, Хтось човен на море пустив, Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі, Од берега геть покотив; Качається, бідний, один без весельця. Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця! Чого він під бурю поплив! Ущухнуло море, і хвилі вляглися. Пустують по піні мавки, Опять забіліли, опять простяглися По морю кругом байдаки; Де ж човен дівався, де плавле мій милий? Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі Біліють іі його тріски. Як човнові море, для мене світ білий Ізмалку здавався страшним; Та як заховатись? не можна ж вік цілий Пробути з собою одним. Прощай, мій покою, пускаюсь у море! І може недоля і лютеє горе Пограються з човном моїм.

НАПИС ДО МАЛЮНКА...

Заквітчалася дівчина; стала край вікна. Дав бог празник. Людям празник, а вона одна із маленьким братом Йвасем, прибрана, в квітках, Дивиться, моя небога, на широкий шлях. Батько вмер давно у неї, матері нема, Тільки в хаті брат маленький да вона сама, Більш ні племені, ні роду - все чужі кругом! Тільки не об тім сумує дівка під вікном: Тута, край вікна, прощався, ціловався він, Чорнобровий козаченько, як їхав на Дін? Обі іцпнся вернутися - вже півроку є, Ніс сумує дівчинонька, серденько моє!.. До мій милий? Що він робить? Де він забаривсь? Може, з іншою якою уже одруживсь!..» Дума дівка; серцю важко, сльози на очах. І пустий простягсь далеко перед нею шлях...

1843

МАРУСЯ

«Я знаю, Марусе, дівочу натуру! – Так мати старая казала дочці, – І я дівовала, була молодою (Тоді парубки все були молодці!) – На грищі співала, на досвітках пряла, На улиці часом до світа гуляла... А бувало стане скушно, Серце ниє та болить, В грудях важко; плачеш, плачеш... Божий світ не веселить!.. У садку пташки щебечуть, По степу цвітуть квітки; Як послухаєш, як глянеш - Плачеш бозна од чого!.. І знати не знала, чого я бажала! І все було, доню, я так сумовала, Поки твій отець мене кохати не став, Поки з моїм любим нас піп не звінчав... Кинь лихом об землю та будь веселенька! І думає дочка, схилившись до неньки: «Чом досі мене ще ніхто не кохав?..»

ЛІС

Хто дівчину любить, той любить і ліс. У лісі так темно, так тихо! І я його дуже любив то колись, Та вже мінувало те лихо!.. Дівчата у лісі зовсім не такі, Як часом бувають у хаті. У лісі вони звичайненькі, плохі, Не кажуть: геть! дивиться мати!

***

Я бачив Маруся під гаєм ішла, Аж гульк, їй назустріч козак молоденький, Вона вся згоріла, не знає й сама Од чого, а він веселенький. Підходить до єї - за руки взялись, Як ті голуби цілувались... Шепнула Маруся: ходімо у ліс! Пішли - і од мене сховались. Ну, що вже робили вони там удвох, Не знаю, бо в лісі було вже темненько, А чув, що Маруся сказала: ох, ох! І сперву так дуже, а потім тихенько, тихенько.

УКРАЇНСЬКА МЕЛОДIЯ

"Нi, мамо, не можна нелюба любить! Нещасная доля iз нелюбом жить. Ох, тяжко, ох, важко з ним рiч розмовляти! Хай лучче я буду ввесь вiк дiвовати!" – Хiба ж ти не бачиш, яка я стара? Менi в домовину лягати пора. Як очi закрию, що буде з тобою? Останешся, доню, одна, сиротою! А в свiтi якеє життя сиротi? I горе, i нужду терпiтимеш ти. Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу, Стогнать пiд землею як горлиця стану. "О мамо, голубко, не плач, не ридай. Готуй рушники i хустки вишивай. Нехай за нелюбом я щастя утрачу; Ти будеш весела, одна я заплачу!" Ген там, на могилi, хрест божий стоїть, Пiд ним радо й вечiр матуся квилить; "О боже мiй-милий! що я наробила! Дочку, як схотiла, iз свiта згубила!"

1840

ЧЕРНЫЕ ОЧИ

Очи черные, очи страстные, Очи жгучие и прекрасные! Как люблю я вас! Как боюсь я вас! Знать, увидел вас я в недобрый час. Ох, не даром вы глубины темней! Вижу траур в вас по душе моей, Вижу пламя в вас я победное: Сожжено на нем сердце бедное. Но не грустен я, не печален я, Утешительна мне судьба моя: Все, что лучшего в жизни Бог дал нам, В жертву отдал я огневым глазам.

1843

***

"Светла речка под окном твоим шумит: Можно, девица, коня мне напоить?"- "Кто мешает!.. да подальше от меня: Я мала еще, боюся я коня".- "Мак червонный под твоим цветет окном; Мак притоптан: кто ходил к тебе по нем?"- "Полно, парень, злые речи говорить! К сиротинке бедной станет кто ходить!"- "Бог с тобою! До тебя мне дела нет; Да скажи, зачем ты сердишься на свет?"- "Я не знаю, что-то сталося со мной: Все мне грустно, плакать хочется одной".

1843

ПЕСНЯ

Молода еще девица я была, Наша армия в поход куда-то шла. Вечерело. Я стояла у ворот - А по улице все конница идет. К воротам подъехал барин молодой, Мне сказал: "Напои, красавица, водой!" Он напился, крепко руку мне пожал, Наклонился и меня поцеловал... Он уехал... долго я смотрела вслед: Жарко стало мне, в очах мутился свет, Целу ноченьку мне спать было невмочь: Раскрасавец барин снился мне всю ночь. Вот недавно - я вдовой уже была, Четырех уж дочек замуж отдала - К нам заехал на квартиру генерал... Весь простреленный, так жалобно стонал... Я взглянула - встрепенулася душой: Это он, красавец барин молодой; Тот же голос, тот огонь в его глазах, Только много седины в его кудрях. И опять я целу ночку не спала, Целу ночку молодой опять была.

1841

НЕДУГ

Я недугом томим, Но отрадно мне с ним, Мне приятны недуга мученья. Он ужасней всего, Но и прелесть его На земле не имеет сравненья. Я недугом объят: Вижу демонов, ад, Вижу мир в наготе подземельной; Вижу солнце без дня, Вижу свет без огня, Вижу мглы океан беспредельный. С чёрной тучей грущу, С буйным морем ропщу, Вижу светлых алмазов рожденье; Знаю, в недрах земли Как граниты росли, Чую трав и дерев прозябенье. На земле тяжело, На земле несветло: Всё здесь пахнет и златом, и кровью! Люди ближних гнетут, Люди честь продают И торгую святою любовью... Полечу на эфир: Как прекрасен тот мир! Как блестящие звёзды роями В стройном чине плывут, Кольца огненны вьют И расходятся вольно кругами... И в гармонии той Я летаю душой. Свет неведомый ум озаряет. Пред умом тает тьма, И природа сама Перед ним тайники отворяет. Звёзд небесных светлей, Краше солнца лучей И зарницы полночной живее, Ярче жгучих очей Ненаглядной моей Он в душе непонятно светлеет! Но недуг отлетит: Начинаю я жить, Прозябать, как земное творенье, Стану в мире страдать И, как радости, ждать Мой прекрасный недуг - вдохновенье.

1 2 3