Вибух
Шрифт:
— Правда, — мовив полковник роздумливо, — виникає запитання: чого заходив до парадного Корольової?
— “А помилився, — твердо відповів Хаблак, — Здалося мені, що саме тут мешкає приятель, зайшов і відразу зрозумів, що помилився”.
— Так, позиції наші вимагають зміцнення, — погодився Каштанов і намалював на аркуші цифру “2”. Так само, як і одиницю, обвів її колом. — Почнемо зміцнювати ці позиції. Зверніть увагу на хусточку, знайдену в квартирі Корольової. Експерти твердять, що в неї висякалась людина, група крові якої та інші дані тотожні даним Болта.
— Не прямий доказ. Може бути збіг.
— Може, — погодився полковник. — Кожен факт, якщо його зіставити з рештою фактів, матиме інше забарвлення.
— Так.
Полковник намалював цифру “3”. Мовив:
— Маємо ще відбиток пальця Болта на паці з грішми, переданій Шилові.
— Але Шило мовчить.
— Певно, й мовчатиме, поки не зберемо проти нього незаперечні докази. І наш перший доказ — речі вкрадені на русанівських квартирах. А ми ще не знайшли жодної.
Хаблак перепив пальці рук. Полковник і тут виявився на висоті: інший на його місці, той же Худяков, сказав би — не ми, а ви не знайшли речі. І спробуй заперечити…
— Так, — погодився, — тут наша похибка. Речі з обікрадених ківартир кудись пішли, і мусимо знайти їх.
— Тоді все стане на свої місця, — сказав Каштанов. — Шукайте. Не міг Болт самотужки упоратися аж з чотирма квартирами. Одних речей вкрадено на тридцять з гаком тисяч. Мав спільників…
— Один з них — Шило.
— Були й інші.
— Мусили бути, — кивнув Хаблак. — Гадали. Віктор Саєнко, студент з політехнічного, який приніс валізу в гуртожиток. Перевірили. Даремно погано думали про студента. Справді, дядько передавав щось батькам Саєнка до Богуслава.
Полковник погладив долонею аркуш з намальованими на ньому трьома цифрами.
— Треба вивчити оточення Шила, — наказав. — Як познайомився з Болтом, через кого той вийшов на студента. Ще: косівські зв’язки Болта. Щось прояснилося?
— Лише те, що Боков мешкав у якогось Василя Павловича Габовди, завідуючого ларком вторсировини.
— На Габовді нічого не висить?
— Чистий, як скло.
— На перший погляд?
— Придивляємось.
— І негайно займіться Шилом. У прокуратурі вже лежить його скарга.
— Гадаю, не остання.
— Поки що має підстави для скарг. І врахуйте, без поважних причин строк його затримання збільшити не зможу.
— Однак Болт передав йому гроші, й це доведено.
— А ви можете твердити, що саме Болт обікрав квартири?
— Внутрішній голос підказує…
— І він нічого більше не підказує вам?
— Що треба вже бігти. Є одна ідея…
— Біжіть, майоре, я чекаю на вас о шостій.
14. Хаблак побачив Петрусенка, коли той виходив з аудиторії,— щойно закінчилась чергова пара, й гомінкий студентський потік випливав у коридори. Майор помахав Петрусенку рукою, той одразу впізнав його й рушив назустріч.
— Щось трапилось? — запитав. — Не забуває нас комсомол.
— А де ваш товариш? — запитав Хаблак.
— Гучков?
— Ви ж нерозлучні.
— Хто сказав?
— Комендант.
— Так, вона все знає. — Петрусенко підвівся навшпиньки і угледів-таки, бо гукнув: — Жоро, йди-но сюди!
— Така справа, хлопці, — почав Хаблак, — ви мені про свого товариша розповідали. Шило, здається?.. Ось і вирішив з ним побалакати. Може, познайомите?
Петрусенко покрутив невдоволено головою.
— Знайшли з ким…
А Гучков заявив:
— Нема Шила.
— Як — нема?
— Поїхав кудись і пропав.
— У нас люди не пропадають.
— Чекайте, — поклав йому долоню на плече Гучков. — Он Нонна йде, вона про Шила все знає… — Хлопець підкликав високу й носату дівчину з якимсь тужливо-похмурим обличчям, запитав: — Нонночко, Миколу не бачила?
Нонна зміряла його з ніг до голови підозрілим поглядом, недовірливо зиркнула на Хаблака й запитала:
— Тобі для чого?
— А ось товариш з міськкому комсомолу цікавиться.
— Шило — не комсомолець.
— Але ж приклад, — весело пояснив Гучков, — повчальний приклад для комсомолу. То ви побалакайте, а в нас з Віталиком ще справи… — Він потягнув Петрусенка за собою, і вони мало не одразу розчинилися в студентському юрмовиську. Все це трапилось так несподівано, що Хаблак не встиг навіть заперечити. Зрештою, репліка Гучкова, що Нонна мусить знати про Шила абсолютно все, зацікавила його, і він затримав дівчину.
— Де Микола? — запитав.
— А вам для чого? — примружилася. — Я вас не знаю.
— А мені вже відомо, що звуть вас Нонною. Красиве ім’я, і вам личить.
Якій дівчині не подобаються компліменти, навіть найпримітивніші: Нонна зиркнула на Хаблака, і майор прочитав у її погляді цікавість.
— Ви звідки? — запитала.
— З міськкому комсомолу.
— І шукаєте Миколу?
— Дивно?
— Звичайно, дивно: для чого?