Чтение онлайн

Майор нахилився над Краусом. Поплескав його по щоках, побачив, як затремтіли вії у штурмбанфюрера, й поплескав ще, сильніше. Краус розплющив очі, мабуть, те, що побачив, не дуже сподобалось йому чи сприйняв, як поганий сон, заплющив знову, та Бобрьонок не мав часу на церемонії. Витягнув пістолет, тицьнув у підборіддя штурмбанфюрерові так, що в Крауса клацнули зуби. Мовив ламаною німецькою, швидко й з натиском:

— Ну!.. Відповідай, бо зараз одержиш кулю! Збагнув? — натиснув дулом пістолета сильніше, ледь не порвав шкіру. — Переклади йому, старший лейтенанте, запитай, де документи “Цепеліна”. Це його останній шанс, нехай зрозуміє: останній!

Мохнюк говорив швидко, ковтаючи слова, а Бобрьонок тиснув дулом, задираючи підборіддя і бачачи, як наливається кров’ю вена на товстій шиї.

Штурмбанфюрер сіпнувся, мотнув головою, намагаючись хоч трохи відвести дуло, розплющив очі й мовив чомусь пошепки:

— Я все скажу, та приберіть зброю. Не стріляйте, ви дізнаєтесь про все, я не критимуся…

Бобрьонок трохи відвів дуло, та не зовсім.

— Кажи! — вигукнув.

— Я не маю жодних документів… Вони в того, що йшов зі мною, — Валбіцина.

— Ви прилетіли сюди за документами “Цепеліна”?

Мохнюк перекладав швидко й так само швидко Краус відповідав.

— Так.

— Звідки?

— Аеродром під Франкфуртом…

— Хто послав вас сюди?

— Американська розвідка.

— Яке завдання?

— Доставити списки диверсантів “Цепеліна”, закинутих до вашого тилу, та інші документи “Цепеліна”! їх привезли сюди в сейфі з Бреслау.

— Для чого вони американській розвідці? — щиро здивувався Бобрьонок. — Адже ж — союзники, і війні кінець!

— Тепер вони воюватимуть проти вас, — не без задоволення мовив Краус.

Бобрьонок уловив цей підтекст і сказав загрозливо:

— Це тобі так хочеться?.. Не вийде!

— Ви багато чого не знаєте, — відповів штурмбанфюрер розсудливо. — Вимагаю, аби мене доставили до вашого начальства. І поводилися зі мною як з військовополоненим.

— Ось чого захотів! — Майор нахилився до Крауса близько-близько, зазирнув йому у вічі й сказав люто: — Не вийде, штурмбанфюрер. Ви — шпигун і диверсант, переодягнулися в нашу форму й цим позбавили себе статусу військовополоненого. А знаєте, що ми можемо робити з диверсантами?

— Ви не вчините так! — закричав Краус з жахом.

— Добре, — удав, що пом’якшав, Бобрьонок. — Для чого ви вбили Кранке?

— Я не вбивав.

— Бачили, але ж Валбіцин вчинив це з вашої згоди?.:

— Літак міг узяти тільки двох.

— Чому лишили Валбіцина?

— Класний спеціаліст, а такі потрібні американцям. А Кранке ви б все одно розстріляли. Надто багато насолив вам…

— Не більше, ніж ви.

— Я працював у Берліні та за кордоном і не мав нічого спільного з диверсіями.

— Але ж готували їх?

— Таж і у вас є розвідувальні органи. Під час війни кожен виконує накази…

Бобрьонок підвівся: не мав наміру встрявати в суперечку з Краусом, то більше, часу було обмаль.

— Зв’яжи його, — наказав Мохнюкові, а сам пішов до захованого в кущах “віліса”. Викликав Карого, полковник мовчки вислухав його, перервав лише в кінці, коли Бобрьонок повідомив про загибель Толкунова.

— Не вберегли! Таку людину!

— Не вберіг, — не став виправдовуватись Бобрьонок. — Вік собі не прощу, та й ще так, по-дурному…

Карий не дослухав його.

— Ваше завдання — спіймати Валбіцина, — мовив сухо. — Документи “Цепеліна” мусять бути в нас. Зараз ми перекриємо всі дороги навколо цього Штокдорфа, передайте усний портрет Валбіцина. — Вислухав, помовчав трохи й наказав: — З пілотом і Краусом лишіть Віктора. Мохнюк класний шофер, і сяде за кермо “віліса”. До садиби фон Шенка зараз виїде лейтенант Зайцев. А ви — негайно за Валбіциним. Чортівня якась, це ж треба — хлопчина на коні…. Однак, може, й на краще. Самотній чоловік тут ще може загубитися, а вершник навряд чи. Вороний жеребець, кажете?

— Гарний кінь, певно, племінний, я на цьому не розуміюся…

— І я не кавалерист… — З тону Карого Бобрьонок уловив, що полковник трохи пом’якшав. — Дістаньте мені цього Валбіцина, майоре, не наказую, прошу!

— Він убив Толкунова, — відповів Бобрьонок, — підло, ударом ножа в спину… Ми видряпаємо його з-під землі!..

15. Валбіцин скакав, обминаючи поодинокі хутори й намагаючись не потрапляти людям на очі, та все ж не міг уникнути кількох зустрічей. Спочатку його побачив якийсь літній селянин, що шкандибав, спираючись на ціпок, стежкою поміж полями; потім з посадки, якої, ховаючись, тримався Валбіцин, вийшла огрядна жінка — побачивши вершника, провела його допитливим поглядом. Валбіцин намацав у кишені пістолет, з задоволенням всадив би в неї кулю, аби позбавитися свідка, але подумав, що в посадці можуть бути ще люди, й тільки підігнав жеребця. Вороний вже втомився, дихав важко, й боки вкрилися милом, та Валбіцин не шкодував коня: знав — кожна хвилина й кожен кілометр віддаляють його від мисливського будинку фон Шенка, від смершистів, які ніколи не простять йому смерті свого товариша.

Нарешті побачив удалині темну смугу лісу й трохи осторонь неї перші будинки Нойкірхена. Тепер мусив вжити всіх заходів, щоб ніхто не зміг помітити його, — стримав коня, пустив риссю, потім перевів на крок, роззираючись уважно. З’їхав у неглибоку улоговину поміж полями. Тепер його могли помітити лише за кілька кроків — Валбіцин полегшено зітхнув і знову пустив вороного риссю.

Доскакавши до лісу, зупинив коня і постояв трохи на узліссі, прислухаючись. Здається, нічого підозрілого й нікого, тільки кілометрів за два, попід самим селом, пасеться худоба і якась жінка наглядає за нею.

Валбіцин повернув коня до лісу. їхав і подумки лаяв педантично акуратних німців: ліси тут розріджені, без завалів і хащів, мало не кожне дерево пронумероване, галявини без підліска, наче це не ліс, а парк. Нарешті, здається, знайшов підходящу місцину — яруга з крутими схилами, вкритими кущами, і по дну протікає потічок. З задоволенням подумав: усе ж війна далася взнаки, і в клятих швабів не дотянулися руки до цього байраку. Провів жеребця вздовж ручая далі, в самісінькі хащі, й нарешті спинився. Вороний потягнувся до води. Валбіцин дістав пістолет, заклав дуло коневі у вухо — жеребець радісно форкнув, вмочивши губи в холодну воду, і в цей момент Валбіцин натиснув на гашетку.