Чтение онлайн

Він повільно підвівся сходами до залу, де порядкував Валера, не зайшов, а постовбичив з хвилину у холі за скляними дверима, цього вистачило, аби метр помітив його й поспішив, привітно посміхаючись, назустріч.

— Вітаю вас, Геннадію Зіновійовичу, — мовив догідливо, — столик, як і наказували, вільний.

Метр провів Президента до його місця, відсунув стілець, відкоркував пляшку холодної мінеральної води, наповнив фужер.

Президент подякував легким нахилом голови, точно так, як дякують мільйонери офіціантам у закордонних фільмах. Ці фільми Президент дивився майже всі, особливо про шикарне життя бізнесменів, дипломатів та кінозірок — вони, всі разом узяті, були для нього еталоном життя, на них рівнявся і мріяв про таке життя, коли можна їздити вулицями освітленого неоновою рекламою міста з розкішними дівчатами на не менш розкішному автомобілі, нікого не боячись і зовсім не криючись.

— Що замовлятимете, Геннадію Зіновійовичу? — Метр нахилився над столиком, поправляючи й так бездоганні серветки.

— Зметикуй сам, Валеро.

— На скільки персон?

— Будемо вдвох. Я і ще один.

— Чоловіча компанія? Не засумуєте?

— Засумуємо, тебе гукнемо.

— Зробимо, Геннадію Зіновійовичу, для вас усе буде за найвищим розрядом.

Президент подумав: спробував би ти не організувати!.. Правда, Валера, здається, його прізвище Лапський, не знає точно, кого саме обслуговує. Вважає, одного з “ділових”, і навіть гадки не має, що самого Президента.

— Хто з офіціантів? — запитав.

— Вася.

— Це той, білявий?

— Ви були ним задоволені.

— “Арарат” є?

— Для вас знайдеться.

— Дві пляшки. Спочатку одну.

— Заметано.

— А якщо заметано, — Президент покрутив фужер за тонку ніжу, дивлячись, як грають у ньому повітряні бульбочки, — то скажи Васі, аби не барився.

Валера вклонився і сковзнув поміж столиками. Президент не без задоволення провів його поглядом і перевів очі на скляні двері холу, в яких з’явився Леонід Павлович Гудзій, чи просто Льонька. Але так могли називати його лише сам він, Президент, та Бублик. Для всіх інших Леонід Павлович — людина поважна й титулована, начальник відділу главку.

Президент помахав рукою над головою. Леонід Павлович помітив і попрямував до нього, солідна, ще молода, але трохи вже обважніла людина — від справ і турбот, як полюбляв висловлюватися в колі товаришів по службі, або від просиджування штанів, про це більш категорично й правдиво казав після кількох чарок у ресторані.

Щоправда, в колі “ділових” не пиячив ніколи. Президент оберігав Леоніда Павловича і дозволяв тільки собі, й то нечасто, посидіти з Гудзієм — спробуй знайти ще такого Льоньку! Він — на передньому краї, з нього та Гаврила Климентійовича, безпосереднього Гудзієвого начальника, заступника начальника главку, починалися їхні справи, і дай боже, аби так було завжди!

Де ще відкопаєш таких людей? Ці вже підгодовані, знають таксу за послуги, а до інших ще треба шукати підхід, і невідомо, чи знайдеш…

Леонід Павлович сів навпроти Президента, білосніжною серветкою обтер спітніле обличчя і потягнувся до фужера, наповненого Валерою.

“Хамло, — неприязно подумав Президент, хіба так поводяться у вишуканому товаристві?”

Але Гудзієві, певно, було наплювати на всі вишукані товариства світу — спорожнив фужер і заявив:

— Голодний, як чорт. Уже початок дев’ятої, а я не вечеряв. І додому не ходив, затримався у главку.

— Несуть, — не без торжества мовив Президент, — уже несуть, і зараз усе буде.

Побачивши “Арарат”, Леонід Павлович з повагою подивився на Президента, проте одразу забув про нього й став накладати в тарілку салат. Підчепив виделкою шмат масного балику, намазав маслом скибку білого хліба й лише тоді очікувально зиркнув на Президента. Той взяв чарку.

— Будьмо, — мовив коротко. Не любив довгих тостів, усіляких там грузинських викрутасів, тости потрібні для захмеління дівчат — вони слухають і розкисають, а “ділові” люди тому й називаються “діловими”, що вміють робити діло, а не базікають.

— Будьмо, — повторив Леонід Павлович, і вони випили по чарці одного з найкращих коньяків у світі, випили, не смакуючи, як звичайну горілку, і, певно, не відчувши його справжнього смаку. Гудзій одразу жадібно накинувся на їжу, а Президент поколупався виделкою в салаті, посмоктав маслину й налив по другій.

— Куди женеш? — запротестував Леонід Павлович, але Президент відмахнувся: не хочеш — не пий, а сам зробив маленький ковточок; лише тепер, після маслини, коньяк почав смакувати йому, апетит приходив потім, після другої чи навіть третьої чарки, ось тоді згодяться і червона ікра, і. шинка, і навіть звичайний оселедець з цибулею.

— Ти вже замовив гаряче? — запитав, жуючи, Леонід Павлович. — Я б не заперечував проти вирізки.

Президент кивнув і повернувся до дверей, де стовбичив офіціант. Той одразу помітив цей рух і сковзнув до столика. Нахилився до Президентового плеча й слухав уважно й догідливо.

— Хто сьогодні на кухні, Васю? — запитав Президент.

— Шеф?

— Я б на твоєму місці не ставив дурних запитань.

— Вибачте. Платон Кіндратович.

— Передай Платоші пляшку шампанського, — наказав Президент. — І скажи: ми не проти вирізки.

— Зараз обов’язково передам… — аж розцвів у посмішці офіціант.

Він поспішив до кухні, а Президент повчально мовив Леонідові Павловичу:

— Що офіціант? Пішак, від нього нічого не залежить. Йому на тацю поставлять — принесе, ну, трохи швидше чи потягне, коли не відчує клієнта. А ти шефові догоди — він тобі у вирізку душу вкладе, не кажучи вже про приправи. Ось побачиш, Платоша нам сьогодні такий соус устругне, пальці оближеш.

До вирізки офіціант приніс другу пляшку “Арарату”, і Президент вирішив, що Леонід Павлович дозрів до розмови. Тому, коли Гудзій потягнувся до пляшки, Президент перехопив його руку.

— Чекай, Льоню, — мовив, — їж це Платошине творіння і слухай мене уважно.

Гудзій поклав виделку. Знав: до ресторану покликали недаремно, ось і починається справжня розмова. І треба зважати на кожне слово, бо цей тип обведе навколо пальця — головне, міра ризику і платня, головне — не продешевити.

— Їж, Льоню, — вів далі Президент мало не ніжно, наче дитині, що коверзує, але Гудзій вперто похитав головою.

— Кажіть, що треба. — Очі в нього напружились.