Вигнання в рай
Шрифт:
– Та ти не художник, ти, прямо, Штепсель Тарапунька, - весело сплеснула в долон бабуся.
– На мою пенсю - автомобль, - в ндю! Ха-ха-ха!..
– тихо, але щиро розсмялася вона.
– От бачите, а я ще знаю великих письменникв поетв, що ледь животють на свою мзерну пенсю, великих художникв скульпторв, що живуть упроголодь, великих артиств, як помирають вд хвороб, бо не мають грошей на лки... От ви в Бога врите?
– раптом ошелешив Сергй бабуню питанням.
– А як же, - здивовано знизала вона плечима.
– То уявть соб, в такому раз, як би оце я, беручи до уваги все, про що ми щойно говорили, взяв би оце та й здер з вас в оплату за розпис вашого храму таку суму грошей, на яку я, принаймн, змг би купити соб якийсь дорогий ноземний автомобль? Як би це виглядало? Що б ви про мене, в такому раз, сказали? А я ж бо теж врю в Бога.
– То так, так, твоя правда, - вона довгим доврливим поглядом подивилася Сергв в оч.
– Ваша правда, Сергю Михайловичу, ви пробачте вже стару дурну бабу. сус Христос теж бо пшки ходив. Пробачте мене, Сергю Михайловичу.
– Та год вам вибачатися, Горпино Степанвно. чого це ви раптом почали розмовляти з мною на "ви"? Ви ж бо почали розмову з мною на "ти", а потм чомусь перейшли на "ви". Взагал то, зазвичай, все вдбуваться навпаки - спочатку, познайомившись, люди звертаються один до одного на "ви", а вже потм, з часом, переходять на "ти". А оскльки ви з самого початку нашо розмови почали звертатися до мене на "ти", як належить звертатися людин вашого вку до людини мого вку, то я не бачу някого сенсу в тому, щоб ви зараз почали...
– Добре, добре, згодна, - бабуся лагдно поклала на знак згоди свою руку на руку Сергя.
– Молодий, та розумний. То коли вже так вийшло, то ти зараз трохи зачекай тут на мене. Я зараз швиденько тут коло церкви приберу, я ж бо тут коло церкви щось на зразок наглядача - приберу тут завжди, отцев Михайлу при нагод допоможу, та й за охоронця я тут, бо й живу ж я тут таки, ось моя й хата, - показала вона на невелику хатинку, що стояла неподалк вд церкви.
– Ранше моя хата була останньою на нашй вулиц, а тепер остання на нашй вулиц церква, а моя хата передостання, так що я тепер ще й, так би мовити, охоронець нашого храму. Хоча тако старо баби навряд чи злод перелякаються, та мен дали, про всяк випадок, ось що, - бабця витягла з кишен старенький мобльний телефон.
– Так то я не дуже розбираюсь, що воно в цй технц до чого, а, втм, знаю, що, коли тльки натисну на кнопку "три", то мен завжди вдповда отець Михайло. А сплю я вноч абияк, стареч немоч, турботи та спогади перевертають мене з боку на бк цлими ночами, так що й непоганий з мене нчний сторож, а як, не дай Бог, яка пригода трапиться, то я вдразу натисну на "три", - показала вона вказвним пальцем на телефон, - повдомлю вдразу отця Михайла, а вн вже дал все влашту. Ось так ось воно. А зараз я швиденько тут бля церкви приберу, попдмтаю, а потм пдемо до мене, я тебе з дороги нагодую, вдпочинеш...
– Добре, добре, - кинув Сергй навздогн бабус, яка швиденько подрботла до церкви, розхитуючи на ходу, мов старенька качечка, сво худеньке сухе тло й розвюючи на втр сиве до близни волосся, що вибивалося з-пд бло хустки: "Наче кульбабка, - подумалося Сергв.
– для чого ти оце влаштував тут цю, наче з дешево оперетки, сцену - велика людина з Кива, як будете зустрчати, - доркнув вн соб подумки.
– Для кого ти оце розграв цю комчну п"су одного актора - для одного глядача, для ц невинно, навно бабц? справд, прямо таки Штепсель Тарапунька, а не художник, який збрався розписувати храм Божий... Прости мен, Господи, цей невинний жарт."
– А може вам допомогти?
– крикнув Сергй, коли побачив, як баба Горпина, дставши з вдмкнуто нею пдсобки нехитре причандалля для прибирання, почала пдмтати красиво викладений тротуарною плиткою при-церковний майданчик, до якого вела, викладена такою ж красивою плиткою доржка вд самого центру села. Н церква, н майданчик не були огороджен, навпаки, навколо церкви, пд деревами, що росли поряд, стояли красив лави, на яких завжди всякий мг би посидти й вдпочити, милуючись храмом думаючи про Бога. хоча смтити бля святого мсця навряд чи хто наважився б, та все ж ознаки щоденно присутност тут людей були помтн, й баба Горпина щодня знову й знову приводила тут все до ладу: "наводила красу Божу", - як вона сама говорила.
– Нащо ж ти мен ще допомагати будеш, - говорила Горпина Степанвна до Сергя, одночасно пдмтаючи навколо церкви, - я сама ж бо допомагаю Господу, це для мене не тяжка робота, а велика радсть щастя, за це Господь, може, й да мен вку й здоров"я. А ти, допоможу, допоможу...
2.
– Ось мо хороми, - обвела поглядом баба Горпина сво обйстя, коли, закнчивши прибирання церкви, пдвела Сергя до сво хати, обнесено шиферною загородою.
– Та заходь, не бйся, - махнула вона рукою на маленького цуцика, який вискочив через вдчинену бабцею хвртку кинувся з гавкотом до Сергя, вд чого той мимовльно сахнувся, - Кузько у мене добрий песик, вн нкого не куса, вн у нас тльки гавка, чи не так, Кузько?
– Кузько у вдповдь перестав гавкати закивав хвостиком.
– Кузько, Кузько, гарний песик,- Сергй нахилився погладив руд кучер песика, що пдбг зацкавлено обнюхував незнайомця, киваючи хвостом.
– Собаки вдразу гарну людину чують, - задоволено промовила Горпина Степанвна.
– А Кузько мен ще й церкву охороняти допомага, вн, як я, для грабжникв не надто страшний, але голосочок у нього нвроку, як ти сам Сергю, щойно переконався. Кузько як загавка, так на все село чути.
– Так, так, голосочок у ц малеч нчого соб, - погодився Сергй погладжуючи песика, - я , щойно тльки почув його гавкт у двор, як ми пдйшли, а хвртка була ще зачинена, то подумав, що ви, Горпино Степанвно, тримате у себе для безпеки якогось солдного собацюгу, а тод дивлюся, вибга з двору ця дрбнота.
– От , от, так вс думають, коли ще не бачили Кузька, а тльки чули його голосочок. Так, звичайно, подумають злод, якщо, не дай Боже, вони з"являться бля церкви вноч. Це мене, мабуть, Бог нагородив таким песиком - сть небагато, а гавка як здоровенна собацюга, - посмхнулася бабця, дивлячись на свого улюбленця.
Обйстя у баби Горпини було, хоч не надто вже розбудоване, але охайне й доладне: сарай на деклька вддлень, де рохкала льоха й цокотли кури, льох, невелика, але показна хатина, обкладена цеглою. Подвр"я було чисто виметене, мж будвлями були прокладен доржки з бетонних плит. Дал за хатою виднвся добре доглянутий город.
– А у вас , Горпино Степанвно, обйстя нчого соб, охайненьке, - сказав Сергй, озираючись навколо посеред подвр"я.
– Та й хатинка нчого, хоч невелика, зате доладна.
– Це все чоловк мй покйний, Йосип Миколайович, царство йому небесне, - перехрестилася Горпина Степанвна, - зовсм недавно його поховала, хай йому земля пухом. Добрий був господар, все це своми руками зробив. Все сам. Хоч як тяжко нам спершу було. Все пережили обйстя налагодили дтей в люди вивели, - вона витерла кнчиком хустки набглу на оч сльозу.