Чтение онлайн

Бейлі посміхнулася, оголивши свої бездоганні зуби. І, забавляючись, стала танцювати.

Рухаючись під пристрасний ритм «Богів дозвілля», вона почала легенько погойдувати стегнами й плечима, а її гладенька шкіра спокусливо блищала в мерехтінні свічок.

Уп'явшись пальцями у шкіряні підлокітники, Пітер незмигно витріщився на Бейлі. Йому не хотілося пропустити жодної мілісекунди цього захопливого видовища.

— Як гарно ти танцюєш! — нарешті вичавив він із себе.

— Для майбутнього адвоката, може, й гарно.

Втім, то вона просто розігрівалася під музику.

Поволі-поволі піднесла вона свій вказівний палець, засунула до рота і хтиво посмоктала.

Пітеру страшенно закортіло опинитися на місці того пальця.

Ще трохи — і це станеться!

Цієї миті Бейлі витягла палець і почала неквапно опускати його вниз. Вона провела ним по шиї. Затримала на вигині грудей, що спокусливо випиналися з-під бюстгальтера. Далі — по ребрах, наче перелічуючи їх.

Потім дійшла до пупка. Опустила руку до трусиків, торкнувшись їхньої тоненької смужки ліворуч.

Нарешті палець зник під смужкою між ногами, які вона розвела широко, дуже широко. її рука стала рухатися вгору-вниз, і Бейлі почала потихеньку стогнати. І дійсно — «Богиня дозвілля», подумав Пітер.

Понад усе на світі йому кортіло зараз вистрибнути з крісла і кинути Бейлі на ліжко. Або оволодіти нею прямо на твердій підлозі.

Але не встиг він нахилитися вперед, як Бейлі виставила другу руку, наказуючи лишатися на місці. Що ж, йому доведеться ще трохи почекати.

Відкинувшись на спинку крісла, Пітер радісно вишкірився. О, яка ж вона немилосердна! Просто бездоганна коханка, еге ж? Бейлі поводилася як хазяйка, що тренує пса, тримаючи приманку біля його носа.

Чим більше вона його стримуватиме, тим дужче йому хотітиметься її. Хіба ж не для цього влаштувала вона цю виставу?

«От розумна дівчинка!» — подумав Пітер.

А я — пес, якому дуже поталанило, зізнався він самому собі.

А за якихось двадцять кварталів від Ґринвіч-Віліджа Фокусник Жерар Деву, стоячи в невеличкому барі свого мансардного помешкання в районі Сохо, налив собі два шкалики віскі «Ґленлівет» 1964 року витримки. То був його рідкісний різновид, який майже неможливо було знайти у продажу, і цю пляшку подарував йому один з колишніх клієнтів, котрому дуже сподобалася його робота. Як і всім іншим клієнтам, до речі.

Тримаючи шкалик у руці, Деву неквапливо підійшов до вбудованої книжної шафи, яка тягнулася вздовж унутрішньої стіни, що відокремлювала кімнату від спальні. На кожній полиці стояли підписані авторами першодруки відомих романів. Загалом його колекція нараховувала більше трьохсот видань і містила такі твори, як «Пастка для дурнів» Джозефа Геллера та «Грона гніву» Джона Стейнбека. Там був також роман «По кому подзвін» у шкіряній обкладинці, хоча підпис свідчив про те, що добродій Гемінґвей незлецьки приклався до пляшки, перш аніж підписати цю книгу.

Та хоч якими б цінними були ці першодруки, те, що ховалося за ними, було ще ціннішим. Деву поклав свою праву руку на «Кімнату з видом» Е. Форстера. Але замість витягти цю рідкісну книгу, він натиснув на неї і тиснув доти, аж доки вона, здавалося, не зникла за стінкою. Фокус.

Якусь мить Деву терпляче чекав, поки не почулося тихеньке шипіння — то спрацював гідравлічний затвор. Після цього книжкова шафа повільно від'їхала ліворуч на чотири фути. Як у фільмах про Джеймса Бонда, але все це дійсно відбувалося насправді.

Тепер його офіс готовий до роботи.

Сама кімната була маленька — десять на десять футів, але так нашпигована комп'ютерами та обладнанням стеження, що їх цілком вистачало, щоб прослухати майже кожну розмову по стільниковому телефону, зламати ледь не кожен захищений веб-сайт або заблокувати торги на Нью-Йоркській фондовій біржі з усіма її індексами — НАС ДАКом, Ніккеєм та Генг Сенґом.

Колишній — і дуже невдоволений своєю вимушеною відставкою — агент ЦРУ міг запросто впоратися з такими завданнями, бо був колись дуже цінним агентом, справжнім професіоналом своєї шпигунської справи.

Одначе сьогодні в його робочому розкладі було лишень одне завдання — простежити за переміщенням одного конкретного вітрильника в океані.

Ну як вам перший день подорожі, мої любі члени невдалої родини та її друзі? Чи, бува, не трапилося у вас там чого-небудь цікавого? Чи не лопнув, наприклад, шланг для охолоджувальної води?

Уявивши, як бідолашний дядечко Джейк поспішає на допомогу, Деву натиснув кілька клавіш.

Значить, ти не схотів повертатися до берега для ремонту, бувалий моряче? Що ж, це в твоєму стилі. Іншого я від тебе й не чекав. Кажеш, відрізав шматок паливного шланга і зробив латку? Я й не сумнівався, що саме так ти і вчиниш.

Деву натиснув іще кілька клавіш, і на екрані монітора яскраво спалахнули координати яхти «Родина Данів». Навігаційний маячок, який він установив уночі перед відплиттям, прекрасно виконував свою функцію.

Фокус!

Рінкардо Санч, інакше знаний під ім'ям Гектор Енсуедо, а також під численними іншими іменами, які йому забезпечували крадені або ж фальшиві документи, сидів наодинці в номері люкс готелю «Белладжіо» в Лас-Вегасі. По телевізору з величезним плазмовим екраном він дивився рімейк фільму «Друзі» в іспаномовному варіанті. Сонце щойно сіло. Рінкардо не спав уже два дні і, схоже, ця ніч теж виявиться безсонною. Ось на які жертви доводиться йти, коли сам перевіряєш власну продукцію.

Раптом у двері постукали.

Санч потягнувся за пістолем. Він нікого не чекав. А навіть коли б і чекав, то все одно б потягнувся за пістолем.

Що вдієш, професійний ризик.

— Хто там? — гукнув він, швидко піднімаючись із канапи. На ньому був офіційний прикид наркоділка, прославлений Альфредом Моліною в фільмі «Ночі в стилі бугі»: шорти в обтяжку, розхристаний халат і маса золотих ланцюжків.

— Обслуга, — долетів з коридору слабкий жіночій голос. Санч обережно підступив до дверей.