Чтение онлайн

Пітер спантеличено закліпав очима. І відчув лють через власну безпорадність та приниження.

— Скільки? — спитав він.

— Зараз пригадаю… Яку ж там цифру бачив я у газетах? Здається, шістнадцять мільйонів?

— Тепер я точно бачу, що ти з глузду з'їхав, — сказав Пітер. — Та я швидше помру, аніж віддам тобі всі гроші.

Усмішечка Деву розпливлася на все обличчя.

— Знаєте, адвокате, я чомусь вам вірю. Та все одно це був ризик від самого початку, еге ж? — Він звів пістоль. — Тому завжди корисно мати план Б.

І з цими словами Деву різко перевів пістоль на Бейлі.

— О Боже, будь ласка, не треба! — стала благати вона, відповзаючи до бильця ліжка і кладучи на нього руку.

— Прекрасно вас розумію, дівчинко, — сказав Деву. Й обернувся до Пітера. — Ну то як, адвокате? Передумали? Чи нехай молода красуня помирає?

Пітер глянув на Бейлі, очі якої переповнив тваринний страх. І чому він з нею здибався? Що він у ній знайшов?

Бейлі тремтіла, абсолютно втративши над собою контроль. І все це через нього.

Прокляття! Гру програно. Цілком і повністю. Вибору він не має. Узагалі ніякого. Чи, може, все ж таки є?

Підвівшись із ліжка, Пітер підійшов до комп'ютера Бейлі.

— Як прийшло, так і пішло, — сказав він.

Він з'єднався з банком на Кайманах і ввів код та пароль свого анонімного рахунку. Ще кілька разів натиснувши на клавіші, він приготував переказ шістнадцяти мільйонів доларів. І кожен нуль, який він вдруковував, був для нього як кинджал у серце.

Пітер повернувся до Деву.

— Куди переказувати?

Деву вихопив Бейлі з ліжка і буквально витяг її на середину кімнати.

— Стань отут разом з нею, — наказав він. — А то знаю я вас, іще обдурите.

Наставивши на них обох пістоль і самовдоволено хихикнувши, Деву підійшов до комп'ютера і став натискати на клавіші. Одним оком він позирав на екран, іншим — на Пітера і Бейлі.

Пітер обережно, майже непомітно зиркнув на свій «ролекс», подумки рахуючи секунди. П'ять. Чотири. Три. Дві…

Раптом комп'ютер Бейлі вибухнув гучним дзеленчанням, на якусь мить ошелешивши Деву. То Пітер завів сигнал умонтованого будильника.

Вперед!

Пітер кинувся до пістоля і вибив його з руки Деву на підлогу. З розбігу гепнувши Деву об стіну, він став завдавати йому ударів — раз, іще раз!

І Деву упав. Однак не знепритомнів.

У них була приблизно однакова статура, але не однакова підготовка.

Лежачи на підлозі, Деву різкою підсічкою звалив Пітера з ніг і наскочив на нього. І став гамселити Карлайла по обличчю так, що тому бійка коло фонтана здалася сваркою двох хлопчиків у пісочниці. Який там пістоль! Він і без нього вб'є його — старим доісторичним способом!

Раптом наче грім серед ясного неба гримнув голос Бейлі — і бійка відразу ж припинилася.

— Ані руш!!! — заволала вона.

Пітер з полегкістю зітхнув так глибоко, що йому аж запаморочилося в голові. Чи, може, то внаслідок ударів, що їх завдав Деву?

Втім, яка різниця? Головне те, що пістолет тепер у Бейлі. Думай, і швидше! – наказав він собі. Про виклик поліції і мови не може бути. Треба щось терміново вигадати.

Але Деву вже придумав.

— Крихітко, ти що, збираєшся мене встрелити? — спитав він, зробивши крок до Бейлі.

— Так. Саме так вона і вчинить, — сказав Пітер.

— А я кажу — не вчинить. — Із цими словами Деву зробив іще один крок. Тепер він був за шість футів від неї, а це вже небезпечно.

— Бейлі, якщо він ступить іще хоч крок, — стріляй. Просто натисни на курок і все.

— Вона цього не зробить, — сказав Деву. — Вона ж не вбивця, як ти. Правда ж, Бейлі?

— Не наближайся до неї, кажу тобі! — гаркнув Пітер.

Утім, Деву вчинив саме так.

— Стріляй! — заволав Пітер. — Пристрели цього виродка, ну!

І Бейлі натиснула на курок, щосили намагаючись твердо тримати руку.

Пуф! — проскочила куля крізь глушник. Звук був такий тихий, що Пітер його не почув. Зате він його відчув.

Якого бі…

Пітер поглянув на маленьку дірку в своєму животі, з якої на труси потекла цівка крові. Його відкинуло назад, і ноги стали як ватяні.

Він ніяк не міг збагнути: що ж трапилося секунду тому? Невже це дійсно трапилося?

— Бейлі, ти що?! — спитав він, хапаючи ротом повітря. Вона похитала головою, і на її вустах з'явилася — не може бути! — посмішка.

— Знаєш, Пітере, хоч ти і мальований красень, а трахальник з тебе нікудишній.

Деву просунув руку під короткий халат Бейлі й узявся за її апетитну сідницю.

— Тільки не треба мені триндіти, — сказав він, притягуючи її до себе. — Я знаю, що тобі подобалося з ним ужарюватися. Не кажи йому цього, йому ж і так зле.

Виряченими від болю й подиву очима дивився Пітер, як вони цілувалися. І то був не просто цьом у щоку, а поцілунок узасос.

О Господи, ні! Не може бути. Деву і Бейлі?

Пітер упав додолу, притиснувши руку до живота, що вже починав нестерпно боліти. Крізь його пальці точилася кров. Він важко дихав, а зір почав тьмяніти.

Деву відхилився від Бейлі, обернувся і з ядучою усмішечкою поглянув на Пітера.

— І що тільки не зробиш заради грошей, правда ж, адвокате? — сказав Деву, вкладаючи в свої слова максимум іронії.