Вогнесміх
Шрифт:
Не встиг Боголо завершити думку, як фіолетовий куб знову почав ширитися, грані його розтанули, щезли. Яскраве світло сонячного дня осяяло підвищення і весь конференц-зал. В ореолі променистих зайчиків з’явилася постать прегарної жінки — юної, одухотвореної. Довга еллінська сукня гармонійно облягала стрункий стан, великі прозоро-карі очі дивилися на присутніх весело, щасливо й трохи задерикувато. Чи то мені здалося? У всякому разі, очікуючи якихось технологічних феноменів, присутні раптом побачили таке приємне екзотичне явище, що всяка напруженість критичного упередження розтанула, змінюючись настроєм веселого подиву, тим більше, що всі ми впізнали Гейю, учасницю попереднього видіння. Почувся мелодійний голос, і мені здалося, що то був голос самої весни, щедрого квітучого травня, котрий вирував за стінами Кіберцентру:
— Вітання вам, діди, прабатьки й пращури! Нащадки з двадцять першого віку щасливі ступити вам назустріч по мосту Резонансу Еволюції…
Присутніх ніби прорвало:
— Це реальність чи нас містифікують?
— Хто ви, прекрасна дівчино?
— Фантасмагорія!
Дівчина слухала всі ті вигуки, грайливо схиливши голову з розкішною чорною косою, трохи лукаво усміхаючись.
— Я чула тільки що вибачливі пояснення доктора Боголо. Навіть творці континуального моста побоюються вірити в те, що вони відкрили і сміливо ступити в огненну ріку прийдешнього, — докірливо мовила вона. — Я не примара, не утвір фантазії ЕОМ. Я жива, як і ви. Ім’я моє Гейя. Основний фах — континуальність, тобто нерозривна єдність внутрішнього й зовнішнього космосів. Це один з основних напрямків гнозису кінця двадцять першого віку. Ваші теперішні успіхи лягли основою наших осягнень. Тому сприймайте з довірою й законною гордістю феноменальний факт прориву часово-просторових обмежень.
Крига настороженості танула, почулися запитання:
— Що означали фрагменти видінь, які ми бачили спочатку?
— То уривки реальних подій нашого віку, котрі ми розів’ємо в наступних контактах.
— В чому суть експерименту вченого Радана?
— Коротко поясню. Ми осягнули космічну могутність, засіяли життям Місяць, Марс, деякі супутники великих планет. Оволоділи штучним фотосинтезом і продовжили життя до кількох віків. Ми впритул підійшли до метаморфозу людини для життя в будь-яких сферах — вакуумі, атмосфері інших планет, у інших енергосферах, ми володіємо важелями космотворення… Але основним для нас, як і для вашого віку, є людинознавство. Душа Людини, її глибина, її призначення. Хоч Гея і збратана, але діють ще антагоністичні сили, що отримали естафету з минулого. В наші дні юні жителі планети захопилися мандрами в часі, в чому зловісну роль зіграв ПСІЛ — психоілюзіон. Цей винахід безвідповідальні люди розповсюдили поміж певними групами юнацтва і дорослих романтиків. Душі, схильні до ескапізму, до втечі від труднощів актуальності, захопилися можливістю мандрів у минулому або у вигаданих світах. Це тривожить Координаційну Раду Геї, і вона доручила Радану — великому педагогові — проаналізувати глибину психонебезпеки. Тут сталася трагедія, свідками якої ви стали. Проте заспокою вас: небезпека подолана і Радан очолив еволюційну групу «Розлом планетарної шкаралупи».
— Чарівна Гейя, — прозвучало нове запитання, — яким саме чином ви потрапили у фокус нашого пошуку? Це випадок?
— Я один з учасників зустрічного пошуку, — сказала Гейя. — Ви про все дізнаєтеся з регулярних сеансів зв’язку. Нам для першого контакту лишилося десять хвилин. Поспішайте ставити найважливіші запитання…
І тоді зал прорвало:
— Який рік прийдешнього здійснив прорив у часі?
— Резонансну атаку почали ви, а остаточний пролом відбувся дев’ятого травня дві тисячі вісімдесят п’ятого року. Для мене це — сьогодні. Наш Інститут Людини, де відбувається контакт, розташовано на дніпровській кручі південніше Києва двадцятого віку.
— Отже, людству пощастило уникнути катастрофи?
— Безумовно! — радісно ствердила Гейя. — Інакше я б не говорила тут з вами.
— Що допомогло здійснити замирення протилежних систем, зберегти цілість світу й людства?
— Ваш оптимізм, дорогі прабатьки, нерушима воля народів до миру. Пам’ятайте — Земля збратана і єдина. Ще є протиріччя, пошуки, незгоди, альтернативні експерименти, але основа братерства надійна. Хай цей еволюційний факт прийдешнього додасть вам певності у тривожні дні кінця двадцятого віку.
— Чи відкрито заселені планети в космосі?
— Так. Але реальність виявилася глибшою, ніж гадалося. Люди давно контактували з багатомірним життям, проте були обмежені упередженнями й забобонами. Спілка понад часом незабаром відкриє вам те, що я маю на увазі. Ви ступили в континуум прийдешнього, ми — простягнули руки до вас. Це те, що великий фантаст Іван Єфремов назвав Ерою Збратаних Рук. Радуйтесь, друзі! А тепер… завершується час, відведений для першого контакту. Друзі Боголо й Гук, слово до вас…
Творці «Резонансу Еволюції» наблизилися до фіолетового ореола, схвильовані й трохи розгублені.
— Ми слухаємо вас, Гейя, — сказав Борис Гук, і я відчув, що йому ніяково перебувати в перехресті сотень уважних, іронічних, недовірливих, захоплених, збентежених поглядів.
— Координаційна Рада Землі визначила метод ознайомлення ваших сучасників з еволюційною панорамою кінця двадцять першого віку. Вирішено продемонструвати динамічні фрагменти реального життя, опираючись на ваш алгоритм. Ви познайомитесь з головними тенденціями і проблемами нашого суспільного розвитку. Приготуйтесь. Наступний контакт — точно за місяць по астрономічному календарю вашого віку. А тепер — до зустрічі, дорогі пращури! Радуйтесь, радуйтесь, радуйтесь! Ваша творча праця і еволюційні зусилля виростили прекрасну космічну квітку. Щастя вам, садівники любові й краси!
Юна жінка вітально підняла руки, її постать почала танути. Сонячне світло померкло, фіолетовий куб потьмянів, ніби закрижанів. А в залі довго ще панувала урочиста тиша…
ЕПІЛОГ
Заповідник «Надія»
В зачаровану путь
Пропливають віки, наче тіні,
Лише миті живуть
У гарячого серця тремтінні,
Лиш вони, лиш вони,
Ніби зерна, летять над світами,
Із душі глибини
Виростають дітьми і квітками.
Вічна мить, дивна мить,
Всеосяжна, як це видноколо,
Де ряхтить і зорить
Таємниче Уранове поле,
О прийди, освяти
Мого серця болюче горіння,
Дай зрости у світи,
Де безсмертні розквітнуть пагіння.
О душі пелюстки,
Між якими таємна зернина,
Вас полонять віки,
А зернина у землю порине,
З того лона вона
В мить урочу листком затріпоче…
Мить ясна, мить рясна –
Мого серця надзоряні очі!
…Болота, очерети. Тиша червневого дня пливе над урочищами заповідника. Підорлик у небі розпростер крила, завмер, ніби купається в незримих потоках теплого повітря.