Волоцюги
Шрифт:
А під агресивною шахтарською столицею вже з автоюрби бритоголових хлопчаків, що взяли “поїзд дружби” в щільний коридор-супровід, полетіли під колеса їжаки. Морозна ніч, у передніх колесах по два-три зігнутих загострених цвяхи (намертво, по-пролетарськи незграбно зварені навхрест на промислових установках), сльози переляканої до смерті світської киянки з “Skoda-Fabio”. Усю дорогу на боковому склі її авта висіла мирна грайлива налипка-оголошення: “Привет! Ищу мужа!”. Знайшла…
Антон узявся ставити “запаску”. Жіночка, трохи посидівши в салоні, уклінно подякувала за поміч, навернула до ґрунтовки понад посадкою і зникла в полях.
Коли перековане авто знову рвонуло у дорогу, Антон випадково кинув погляд на підставку мобільного телефону поряд з плазмовим дисплеєм супутникового навігатора. Титанової “Nokia” останньої моделі як не було…
Ну, і хай! Син уже розмовляє з Богом, можливо, поговорить і мати. Є ж такий вид сучасного телефонного сервісу - електронний лист Творцеві Небесному. Десь читав, що відома ізраїльська компанія “Бузок”, отримавши подібне віртуальне послання, за помірну плату навіть вкладає його до єврейської святині - Стіни Плачу…
Якщо ця історія насправді мала місце. Якщо в цих степах нарешті налагодять надійний мобільний зв’язок. Якщо жіночка десь віднайде (а де?) зарядний пристрій до “Nokiа” останньої моделі з титановим корпусом… І чого вона не сказала, що їй треба?
“Як називалася горілчана фірма, реклама якої загубилася перед мостом Карпа в цих безгрошових самогонних степах?”.
Антон натиснув клавішу “круїз-контролю”, і стрілка спідометра завмерла на позначці 100 км/год. Нарешті вибрався на шосе (соше? сошу? сосе?). Під шинами противно захлюпотіла розплавлена на сонці смердюча смола. Разом з нею з-під коліс на зустрічні авто й під днище “Краузера” зі страшним свистом обрушився дрібний відсів-шрапнель. Треба ж було так “зекономити”! Утім, кажуть, розробники цього варварського методу покриття укра їнських доріг колись отримали державну премію… “Іріда”, “Ісіда”, “Аїда”… Антон, усміхнувшись, згадав своє студентське “ноу-хау”: батярські словесні лічилки, які незбагненним чином вибудовувалися в голові на схожих звукових відчуттях.
Вібрація енергії споріднених слів-звуків - дивний інтуїтивний знак-камертон. Інакше ніяк не можна було запам’ятати, скажімо, сотні, ну, дуже далеких древньогрецьких Богів, Напівбогів, Героїв, Людей.
Схибив - краще не йти на екзамен до світила елінської міфології професора Фідика.
– Доб-ге, доб-ге, юначе, а тепер поп-гошу назвати усіх п-п-поіменно!
Цікавий був старий. Зросту з гобліна, весь опецькуватий, сивина в борідку. Страшенно картавив і заїкався, але коли читав правдивою древньогрецькою величну “Батрахоміомахію” (“Війну мишей і жаб”), - від його харонського голосу й гомерівського гекзаметру-пектаметру студентки заходилися оргазмом. Чорноока Марічка з Самбора - та взагалі втратила розум: віддалася старому прямо на студентській вечірці в гуртожитку. Поклав партквиток, втратив посаду завкафедри, витримав осуд і знущання колег, - а втримався на Олімпі! Ох, і гуляли ж на студентсько-професорському весіллі - як Боги!
А коли “місяць-вдев’ятеро-оббіг-своє-коло”, у 50-річного професора і 19-літньої студентки народилася гарненька дівчинка. Назвали Артемідою, на честь грози чоловіків, цнотливої обітниці, символу незайманості, Богині-покровительниці породіль і маленьких звіряток, що ссуть матку. Хай, мовляв, захищає радянських студенток…
Який стосунок має тутешня горілчана торгова марка до тієї Богині з острова Делос, дочки самого Зевса? Правильно: це - виборчий округ її величності Галини Артем’євої, народного депутата, президента горілчаної імперії. А поруч ще одне жіноче царство - електоральна територія народного депутата, президента фірми “Інтердизель” Людмили Перун…
Западав вечір, і придорожній ліс добігав кінця.
– Наступного разу перед ловами треба буде принести балуваній Галі щедру жертву на лісовому вівтарі, щоб уласкавити її, - мовив старий кремезний Киємон, що зручно всівся на задньому сидінні “Краузера”.
– Атож, усе залежить від волі Артеміди, і треба пильнувати, щоб ні в чому не образити богиню, яка вміє жорстко мститися чоловікам, - погодився другий пасажир Фемістіон.
– Ви, мабуть, пригадуєте історію Адмета, який здобув руку прекрасної Алкести. Але потім, під час шлюбної церемонії, не приніс богині належної жертви. І розгнівана Артеміда послала в ложницю молодят клуби змій! “Хто вони і що вони верзуть”, - прислуховувався Антон до розмови випадкових, щойно підібраних подорожників - аж очі на лоба лізли, проте не втрачав контролю за дорогою.
– Я день і ніч молюся, щоб у моєї Телетуси народився хлопчик, - підхопив розмову ще один попутник, миршавий Лігд.
– Бо зі своїм народженням дівчатка зазвичай приносять батькам багато клопоту й додають їм зайвих турбот. А користь з них для отчого дому невелика. Зазвичай, вони слабкі, хворобливі й вередливі…
– Тихіше, молодіж!
– присікався козарлюга Киємон, і кинув тривожний погляд за тоноване вікно.
– Потім виходять заміж і поривають з батьками усілякі зв’язки, - монотонно, ніби на проповіді, гнусавив Лігд, не звертаючи уваги на застереження сусіда.
– То ж якщо Телетуса народить дівчинку (отут він, нарешті, завагався і змовк), - мені важко вимовити ці слова, і хай Артеміда простить мене, - дитина має вмерти!
– Дурню ти критський, кретин, - розійшовся не на жарт Киємон.
– Де ти бачив, щоб Артеміда, захисниця жіночого начала (його аж пересмикнуло), зрозуміла тебе, бовдура! Та вона лише отримає інформацію - вмить замочить стрілою!
Самого секс-гіганта Тітія ухоркала!
– І хитра ж, сучка, - Фемістіон ледь не проковтнув язик.
– Коли покоління секс-гігантів вирішило помститися (кидали в небо величезні скелі, дерева, гранати), Артеміда оголосила їм війну. Не Зевс, а саме вона, стерва (ой!). І шо ви собі думаєте? Прикинулася ланню, макіяж, міні-бекіні, те-се й, виляючи задом, пі-шла собі між мужиками! Який мисливець вистоїть - така легка здобич! Ну, значиться, метнули хлопці списи, а так звана лань, вона ж Артеміда, шась у сторону! Були секс-гіганти й немає: один одного проткнули списами та й попадали, бідолахи, мертвими.
– От, дурні!
– не стримався Антон, проскочивши червоне світло у якомусь подорожньому населеному пункті.
– Ягідки! А що вона зробила із завзятим мисливцем Актіоном?
– на цей раз байкар чомусь не матюкнувся.
– Той лишень підгледів (!) оголене дівоче тіло Артеміди під час купання у прохолодному джерелі на території її приватної долини під Гівораградом. Вона ж черпає воду - і бризь в обличчя Актеонові! Мовляв, іди, пацане, і розказуй усім, що ти побачив голу жінку, - якщо зможеш говорити…
– Ну!..
– аж настовбурчився від жаху й нетерпіння кучерявий оселедець старого Киємона.
– Тієї ж миті на голові бідолашного Актіона виросли гіллясті роги, шия витягнулася, руки обернулися під гомілки, плямиста шерсть укрила тіло. Короче, - перетворила на оленя!
Фемістіон нервово затягнувся дешевою “Примою” і, явно задоволений шаленим корпоративним успіхом його акторського таланту, зверхньо пускав салоном кільчики їдкої місцевої маріхуани.
– Олень то й олень, - уже якось примирливо резюмував Антон.
– Що в цьому поганого: сила, п’янке відчуття свободи, гуляєш лісами як кіт - сам по собі. Щоправда, роги…