Чтение онлайн

— Ти вбив його й забрав його портфель із паперами, — сказав я.

Ролі легенько нахилив голову ліворуч.

— Як ти думаєш? Ти думаєш відбитки моїх пальців досі збереглися на тих конвертах, після стількох років? А може, сліди слини, коли я їх заклеював?

Я стенув плечима.

— Звідки мені знати? — сказав я. — Я лише вчитель англійської мови.

— Я все одно їх знищив, — сказав Ролі.

Я дивився на підлогу. Мені не просто було боляче. Мене опанував незглибимий смуток.

— Ролі, — сказав я. — Ти був для нас таким добрим другом протягом стількох років. Я не знаю, можливо, я б і мовчав про ту жахливу трагедію, яка сталася більш як двадцять п’ять років тому і яку правосуддя не покарало. Певно, ти не думав убивати Коні Ґормлі, це була одна з тих жахливих випадковостей, які іноді з нами трапляються. Мені було б важко жити, прикриваючи такий злочин, але для друга я, мабуть, міг би зробити це.

Він дивився на мене настороженим поглядом.

— Але Тес. Ти вбив тітку моєї дружини. Чудову, лагідну Тес. І ти не зупинився на ній. Я не бачу можливості подарувати тобі це.

Він сунув руку в кишеню свого довгого піджака й витяг пістолет. Я запитав себе, чи це не той самий пістолет, якого він знайшов одного разу на шкільному подвір’ї серед пляшок із-під пива та кальянів для куріння кокаїну.

— Побійся Бога, Ролі.

— Іди нагору, Тері, — сказав він.

— Ти, певно, жартуєш, — мовив я.

— Я вже купив собі будиночок на колесах, — сказав він. — Усе підготовлено. Я купив також човна. Через кілька тижнів я звідси виїжджаю. Я заслуговую на пристойний відпочинок у старості.

Він показав мені рукою на сходи й пішов слідом за мною. Напівдорозі я несподівано обернувся й хотів копнути його ногою, але я був надто повільний. Він відстрибнув на крок назад, не відвівши від мене пістолета.

— Що там діється? — гукнула Синтія з кімнати Ґрейс.

Я увійшов до цієї кімнати, Ролі — за мною. Синтія, яка сиділа за столом Ґрейс, розтулила рота, коли побачила пістолет, але слова з нього не вилетіли.

— То був Ролі, — сказав я Синтії. — Це він убив Тес.

— Що ти сказав?

— І Ейбеґнела.

— Я не вірю.

— Запитай у нього.

— Заткнися, — сказав Ролі.

— Що ти збираєшся робити, Ролі? — запитав я, повільно обернувшись біля ліжка Ґрейс. — Убити нас обох і Ґрейс теж? Думаєш, ти можеш убити стільки люду, й поліція тебе не вирахує?

— Я повинен щось зробити, — сказав він.

— А Мілісента знає про все це? Чи вона знає, що живе з чудовиськом?

— Я не чудовисько. Я зробив помилку. Я надто багато випив, а та жінка спровокувала мене, вимагаючи гроші в такий спосіб. То була прикра випадковість.

Синтія почервоніла, очі в неї розширилися. Певно, не могла повірити в те, що чує. Надто багато потрясінь для одного дня. Вона втратила над собою контроль, як у той день, коли до нас завітала облудна ясновидиця. Вона заверещала й кинулася на нього, але Ролі був готовий — він ударив її пістолетом в обличчя й повалив на підлогу біля письмового столу Ґрейс.

— Мені шкода, Синтіє, — сказав він. — Я щиро жалкую.

Я вже хотів скористатися моментом і кинутися на нього, але він знов наставив пістолет на мене.

— Повір, Тері, мені страшенно прикро це робити. Справді прикро. Сядь. Сядь на ліжко он там.

Він ступив крок уперед, а я відступив на крок назад і сів на краєчок ліжка Ґрейс. Синтія ще намагалася підвестися з підлоги, кров стікала в неї по шиї з її розпанаханої щоки.

— Кинь мені подушку, — сказав він.

Отже, таким був його план. Затулити подушкою дуло пістолета й у такий спосіб приглушити звук пострілу.

Я подивився на Синтію. Одна її рука була під письмовим столом Ґрейс. Вона подивилася на мене й непомітно кивнула. Щось було в її очах. Не страх. Щось інше. Вона ніби казала: «Довірся мені».

Я простяг руку й узяв подушку в узголів’ї ліжка Ґрейс. То була декоративна подушка, із зображеннями місяця й зірок.

Я кинув її Ролі, але мій кидок був трохи закоротким, і він мусив ступити крок уперед, щоб зловити її.

Ось тоді Синтія й підхопилася на ноги. Це був майже стрибок. Вона тримала щось у руці. Щось довге й чорне.

Труба від телескопа Ґрейс, що відламалася від штатива…

Синтія спершу закинула її на плече, щоб надати собі змогу розвинути певну швидкість, а тоді зацідила нею Ролі по голові, використавши свій знаменитий тенісний удар зліва і вклавши в нього усю свою силу й навіть трохи більше.

Він обернувся, побачив, як чорний телескоп наближається до нього, але жодного шансу ухилитися він не мав. Труба вдарила його збоку по черепу, й то був зовсім не такий звук, який ми можемо почути на тенісному матчі. Він радше нагадав удар бейсбольної битки по швидкому м’ячу.

То був хоумран. [44]

Ролі Карутерс упав як підкошений. Було чудом, що Синтія не вбила його.

— Гаразд, — сказала Синтія. — Отже, ми домовилися?

Ґрейс кивнула. Вона вже спакувала свій наплічник. Там були її ланч, домашні завдання, навіть її мобільний телефон. Рожевий мобільний телефон. Синтія наполягла, щоб ми їй його купили, і я не став заперечувати. Коли ми вперше розповіли Ґрейс про наш план, вона запитала:

— А тексти по ньому пересилати можна буде? Я хочу такий телефон, щоб по ньому можна було пересилати й тексти.

Я хотів би сказати, що Ґрейс — єдина дитина в четвертому класі, яка має власний мобільний телефон, однак збрехав би. Такий у нас сьогодні світ.