Чтение онлайн

— Слухаю.

— Чи не розповіли б ви що-небудь іще з історії робототехніки?

— Ви маєте все, що ви хотіли, юначе.

— Дещо маю. Але ті випадки, що я записав, мало стосуються сучасності. Я маю на увазі, що робот, який читав думки, був лише в одному екземплярі, міжпланетні станції вже застаріли і вийшли з моди, а до роботів, які працюють у шахтах, всі давно звикли. А як щодо міжзоряних подорожей? Адже, відколи винайшли гіператомний двигун, не минуло й двадцяти років. I добре відомо, що його винайшли роботи. Це правда?

— Міжзоряні подорожі?! — задумливо проказала вона.

Ми сиділи в кімнаті відпочинку, і я замовив повний обід. Вона пила лише каву.

— Знаєте, то не був чистий винахід роботів, не зовсім так. Але, звичайно, з недосконалим штучним мозком ми не могли далеко піти. Але ми старалися, справді старалися. Вперше я зіткнулася з міжзоряними дослідженнями в 2029 році, коли загубився робот.

Заходи вживалися на Гіпербазі з шаленим поспіхом — за своєю напругою та метушня дорівнювала істеричному вереску.

Перелік цих заходів за їх хронологією і відчаєм, що дедалі зростав, був такий:

1. Вся робота над проектом гіператомного двигуна в частині космосу, зайнятій станціями двадцять сьомої астероїдної групи, припинялась.

2. Вся ця частина космосу практично була відрізана від усієї Системи. Ніхто не міг по трапити туди без спеціального дозволу, і ніхто не міг покинути її ні за яких умов.

3. Спеціальний урядовий патрульний корабель доставив на Гіпербазу доктора Сьюзен Келвін, Головного роботопсихолога, і доктора Пітера Богерта, Математичного директора фірми “Юнайтед Стейтс Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн”.

Сьюзен Келвін ніколи доти не покидала Землю, не було в неї й тепер особливого бажання залишати її. В епоху атомної енергії і близького розв’язання проблеми гіператомного двигуна вона лишалася тихою провінціалкою. Незадоволена польотом, вона сумнівалася в тому, що справді створилася критична ситуація. Про це досить красномовно свідчила кожна рисочка її невродливого й немолодого обличчя на першому обіді на Гіпербазі.

Та й прилизаний, блідий доктор Богерт почував себе, як побитий пес. А з обличчя генерал-майора Келлнера так і не сходив вираз зацькованої людини.

Одне слово, обід не вдався, та й невеличка нарада, на яку вони втрьох потім зібралися, розпочалася сіро і непривітно.

Келлнер, із своєю блискучою лисиною, одягнутий в парадну уніформу, що аж ніяк не вписувалася у загальний настрій, почав прямо:

— Це дивна історія, сер… і мадам. Я хочу подякувати вам за те, що ви негайно відгукнулися на наше прохання, навіть не знаючи, чим воно викликане. Зараз ми спробуємо виправити це. У нас загубився робот. Роботу припинено, і вона не повинна поновлюватися, поки ми не знайдемо його. Самим нам цього не вдалося зробити, і тому ми потребуємо допомоги фахівців.

Генерал, певно, відчув, що скрутне становище, про яке він розповідав, видається не дуже серйозним, бо далі вже вів з нотками відчаю у голосі:

— Не вам розповідати про важливість нашої роботи тут. Понад вісімдесят відсотків минулорічних асигнувань на науково-дослідницькі роботи виділено нам…

— Ми це знаємо, — докинув Богерт. — “Ю. С. Роботс” одержує кругленьку суму на використання наших роботів.

— Невже один робот має таке значення для проекту? — не дуже люб’язно втрутилася Сьюзен Келвін. — I чому його досі не знайшли?

Генерал повернув до неї почервоніле обличчя і швидко облизав губи.

— Можна сказати, ми знайшли його. — Видно було, що ця розмова завдає йому душевних страждань. — Зараз поясню… Як тільки стало відомо, що зник робот, відразу оголосили надзвичайний стан і припинили всяке сполучення з Гіпербазою. А напередодні вантажний корабель доставив двох роботів для нашої лабораторії. На ньому було ще шістдесят два роботи… гм… такої самої моделі; вони призначалися ще для когось. Цифра точна, ми впевнені. Це не викликає ніяких сумнівів.

— Он що! Який тут зв’язок?

— Коли робот зник і ми не змогли його знайти, хоч, запевняю вас, ми знайшли б і голку в сіні, нам спало на думку полічити роботів, що залишилися на кораблі. Їх виявилось шістдесят три.

— Отже, наскільки я зрозуміла, шістдесят

третій і є ваш блудний син? — Очі в Сьюзен Келвін потемніли.

— Так, але ми не знаємо, котрий саме шістдесят третій.

Запала мертва тиша. Електричний годинник пробив одинадцяту.

— Цікаво, — озвалася Келвін, і кутики її губів опустилися. — Пітере, — насторожено повернулася вона до свого колеги, — що тут відбувається? Що за роботи використовуються на Гіпербазі?

Доктор Богерт, завагавшись, ніяково посміхнувся:

— Досі це була досить делікатна справа, Сьюзен…

Вона перебила його:

— Досі? А тепер чому з шістдесяти трьох однакових роботів, яких не відрізниш один від одного, не можна вибрати будь-кого? Хіба це важко? I навіщо було посилати по нас?

— Зараз поясню, Сьюзен, — покірно мовив Богерт. — На Гіпербазі використовується кілька роботів, мозок яких не повністю запрограмовано відповідно до Першого закону.

— Не повністю? — Доктор Келвін відкинулася на спинку крісла. — Ясно. I скільки ж їх виготовлено?

— Небагато. То було урядове замовлення, і ні в якому разі ми не могли порушувати таємницю. Ніхто не повинен був знати, окрім найвищого начальства, яке мало до цього безпосереднє відношення. Ви не входите в те число, Сьюзен, і я тут ні при чому.

— Я хотів би дещо пояснити, — владно перебив генерал. — Я не знав, що доктор Келвін не ознайомлена з ситуацією. Не мені вам говорити, доктор Келвін, що використання роботів завжди наштовхувалося на сильну протидію на Землі. В цьому випадку єдиним захистом від радикально настроєних ортодоксів було обов’язково програмувати всіх роботів відповідно до Першого закону. Щоб ні за яких обставин вони не могли завдати шкоди людині.