Чтение онлайн

— Але ж скоєно убивство…

— Формальне розслідування, — сказав Колер твердим голосом, — буде проведено. Однак воно, найімовірніше, розпочнеться з обшуку лабораторії Леонардо Ветри, а вони з дочкою не пускали туди сторонніх. Тому з розслідуванням доведеться зачекати до приїзду міс Ветри. Думаю, це найменше, що я можу зробити зі свого боку на знак поваги до неї.

Колер повернув ключ у замку.

Двері відчинилися, з кімнати зі свистом вирвалася хвиля крижаного повітря і вдарила Ленґдонові в обличчя. Від несподіванки він відсахнувся.

За порогом був чужий світ. Помешкання оповив густий білий туман. Він клубочився довкола меблів і застилав кімнату молочною імлою.

— Що це за… — запинаючись, вимовив Ленґдон.

— Фреон, — коротко пояснив Колер. — Я охолодив кімнату, щоб зберегти тіло.

Ленґдон машинально застебнув піджак, щоб не змерзнути, Я в країніОз, подумав він. Але я забув чарівні капці.

Труп лежав на підлозі й мав жахливий вигляд. Покійний Леонардо Ветра лежав на спині, голий, і його шкіра набула синювато-сірого відтінку. Шийні хребці в місці перелому стирчали назовні, а голова була повністю скручена назад. Притиснутого до підлоги обличчя видно не було. Убитий лежав у замерзлій калюжі власної сечі, волосся довкола зіщулених геніталій вкрилося памороззю.

Стримуючи раптову нудоту, Ленґдон перевів погляд на груди покійного. Хоч він уже безліч разів розглядав цю симетричну рану на фотографії, яку одержав факсом, у дійсності тавро справляло набагато сильніше враження. Випалені на тілі літери були дивовижно чіткі… і бездоганно складалися в страшний символ.

Ленґдон не міг зрозуміти, від чого його так трясе: від дикого холоду чи від усвідомлення всього значення того, що він зараз бачить.

Він обійшов тіло й прочитав слово з іншого боку, щоб зайвий раз пересвідчитися в дивовижній симетрії тавра. Серце калатало. Тепер, коли він бачив цей символ так близько, він здавався ще незбагненнішим.

— Містере Ленґдон? — покликав Колер.

Ленґдон його не чув. Він перенісся в інший світ… у власний світ, у свою стихію, світ, де зіштовхувалися історія, міфи й факти… і від цього почувся впевненіше. Думка запрацювала.

— Містере Ленґдон? — Колер запитально дивився на нього.

Ленґдон не підвів голови. Він уже повністю опанував себе й зосередився.

— Що вам відомо на цей момент?

— Тільки те, що є на вашому сайті. Ілюмінатиозначає «просвітлені». Так називалося одне давнє братство.

Ленґдон кивнув:

— Ви чули цю назву колись раніше?

— Ніколи. Уперше я її побачив на грудях містера Ветри.

— І спробували знайти якусь інформацію в Інтернеті?

— Так.

— І, поза сумнівом, знайшли сотні посилань?

— Тисячі, — уточнив Колер. — Однак на вашому сайті були посилання на Гарвард, Оксфорд, на одне солідне видавництво, а також був перелік публікацій на цю тему. Як науковець, я розумію, що цінність інформації зумовлюється її джерелом. Ви видалися мені гідним довіри.

Ленґдон усе ще не відводив погляду від трупа.

Колер змовк. Тепер він тільки дивився на Ленґдона, чекаючи, що той проллє якесь світло на загадкове вбивство.

Ленґдон підвів голову і роззирнувся в замороженому помешканні.

— А ми не могли б порозмовляти в якомусь теплішому місці?

— Тут теж нормально. — Колерові холод начебто зовсім не дошкуляв. — Поговорімо тут.

Ленґдон наморщив чоло. Історія ілюмінатів була аж ніяк не проста. Я тут задубію, доки щось поясню.Він іще раз подивився на тавро, і йому знову стало моторошно.

Хоч про емблему ілюмінатів було написано чимало, жодний науковець так ніколи її й не бачив. У старовинних документах цей символ називали амбіграмою — від латинського кореня ambi,який означає «обидва». Амбіграма прочитується в обохнапрямках. Символи-амбіграми не така вже й рідкість — це, наприклад, свастика, інь і ян, зірка Давида, простий хрест, однак те, що амбіграму можна зробити зі слова,здавалося абсолютно неймовірним. Сучасні символоги довгий час намагалися написати слово «ілюмінати» так, щоб воно було повністю симетричним, але всі їхні зусилля виявилися марними. І тому більшість науковців дійшли висновку, що цей символ — просто черговий міф.

— То хто ж такі ці ілюмінати? — допитувався Колер.

Справді,подумав Ленґдон, хто еони такі? І почав розповідати.

— Із давніх-давен наука й релігія ворогували між собою, — почав Ленґдон. — Учених, які відверто висловлювали свої погляди, таких як Джордано Бруно…

— Убивали, — перервав його Колер. — За оприлюднення наукових відкриттів їх знищувала Церква. Релігія завжди переслідувала науку.

— Так. Проте у шістнадцятому столітті група мешканців Рима вирішила дати Церкві відсіч. Деякі найученіші мужі Італії — фізики, математики, астрономи — почали таємно зустрічатися й обмінюватися думками про хибність учення Церкви. Вони боялися, що монополія Церкви на «істину» загрожує науковому просвітленню в усьому світі. Так вони заснували перший у світі науковий центр і назвали себе «просвітленими».

— Тобто ілюмінатами.

— Саме так, — підтвердив Ленґдон. — Це були найвидатніші голови Європи… щиро віддані пошукові наукової істини.

Колер мовчав.

— Звичайно, ілюмінатів жорстоко переслідувала католицька церква. Тільки завдяки суворій конспірації ці науковці залишалися в безпеці. Чутки про ілюмінатів поширилися в академічних колах, і до братства почали вступати науковці з усієї Європи. Вони організовували зустрічі в Римі в потаємному лігві, яке називали храмом Просвітлення.

Колер закашлявся і засовався в кріслі.

— Багато хто з ілюмінатів, — вів далі Ленґдон, — поривався боротися проти тиранії Церкви насильницькими методами, але найавторитетніший серед них відмовив їх від цього. Це був один із найзнаменитіших науковців в історії людства.

Ленґдон був певний, що Колер здогадається, про кого йде мова. Навіть далекі від науки люди чули про цього злощасного астронома, якого Церква посадила під домашній арешт і мало не стратила, коли він заявив, що центром Сонячної системи є не Земля, а Сонце. Хоч його докази були неспростовні, астронома суворо покарали за те, що він посмів припустити, що Бог розташував людство не в центрівсесвіту, а десь-інде.