Чтение онлайн

— Ти не спитав його звідки?

— Ні, звичайно.

— Дивно, дуже дивно, — Джонсон задумався. Раптом стукнув себе по лобі: — Леон міг йому сказати, що чекає на твій приїзд, а при цьому згадав, хто ти такий. Адже Лютце теж знав про тебе.

— Справді, — згодився Шель. — Ти маєш рацію. Але якщо він уже чув про мене раніше, то чому спитав, чи в Гроссвізені хтось може ствердити мою особу?

— О, Менке — це старий позер і формаліст!

— Є ще одна справа.

— Слухаю.

— Я зустрів у саду доктора дивного індивідуума…

— Звичайно, Гюнтера, садівника, шофера і взагалі праву руку старого.

— Нахаба. Поводився страшенно зухвало.

— Мене це не дивує. На нього скаржаться докторові майже щодня.

— Чому ж Менке не вижене його?

— Їх щось зв'язує, але я не знаю подробиць. Гюнтер сліпо слухається старого.

— Чи Менке…

— Не обмовляйте дорогих відсутніх, — сказала, входячи, Кароліна. — Який страхітливий злочин вчинив той сивоголовий паяц?

Шель глянув на неї. Жінка спинилася, збагнувши його подив. Запала хвилина неприємної мовчанки. Джонсон сидів похмурий, гнівно стиснувши куточки вуст.

— Ми говорили про доктора Менке, — бездумно сказав Шель, аби розвіяти поганий настрій.

— Я чула. У Гроссвізені його називають святим Миколаєм з риб'ячими очима.

— Дуже влучне порівняння!

— Він намовляв мене, щоб я була його партнером у вертепі, в образі чорта…

— Ідеальна для тебе роль, — буркнув Джонсон. — Можу позичити тобі роги.

— Не хвилюйся, старенький! — заспокоїла його дружина. — Я вигадала цю казочку, щоб витягнути вас із того підвалу.

Вона підійшла до Після і легенько поклала йому руку на плече, коли той спробував підвестися.

— Пане асистент прокурора, — звернулася до чоловіка. — Ти забув свої обов'язки, чарки порожні.

Джонсон підвівся.

— Що питимеш? Бенедиктин, шеррі, бренді чи горілку Смірноффа?

— Для мене шеррі, my dear [27] , — замовила Кароліна.

Коли чоловік вийшов з кімнати, вона кокетливо глянула на гостя:

— Після скількох чарок ви «розкручуєтесь»?

— Як коли. П'ю рідко, але витримую чимало. Не знаю, чи доцільно занадто «розкручуватися»?

— Хто вовка боїться… — фамільярно підморгнула Кароліна.

Шель відчув неспокій. Не хотілося бути причиною сімейних чвар. З скрутного становища його вивів хазяїн. Джонсон повернувся і, ставлячи келишки та пляшки на стіл, запитав:

— Льоду чи води?

— Прошу чистої.

— Авжеж, — завважила Кароліна, — ви, поляки, не розбавляєте горілку.

Диктор оголосив наступний номер програми:

— Зараз перед камерами телебачення виступить відомий оркестр Карла Богландера.

— За здоров'я «святого Миколая»! — сказала Кароліна, подаючи келишки.

Кімнату заповнила ритмічна мелодія «Ля Кубани». Чудовий напій пройняв Шеля приємним теплом. Кароліна глянула на нього, запрошуючи до танцю. Темпераментна музика збуджувала фантазію. В кімнаті стало душно.

… Шель лежав на ліжку н похмурій кімнаті на Ейхенштрасе. Крізь відчинене вікно легенько дихай свіжий вітерець, ворушив злинялу занавіску.

Іншим разом монотонний шум заколисав би Шеля, та після сьогоднішніх подій сон його не брав. У голові, мов у калейдоскопі, виринали і зникали картини, враження, тривожні роздуми сунули один за одним і гинули, щоб поступитися місцем іншим, які пливли широкою хвилею спогадів.

Кароліна! Молода, красива, струнка… Вони танцювали цієї ночі так, ніби їх уже ніщо ніколи не могло роз'єднати. І тільки тоді, коли змовкли звуки останнього танго, неохоче повернулися до столика.

Шель глибоко вдихнув повітря. Гнітила думка, що своєю поведінкою він образив Джонсона. Пауль багато пив, ставав дедалі буркотливішим і зрештою перейшов на вперте, гнівне мовчання. Пізно вночі провів Шеля додому. Обмінялися фразами ввічливості і холодно розсталися перед дверима. Американець пішов насуплений і апатичний. Шель жахнувся: чорти надали Гроссвізен, Пауля, Лютце… «Завтра ж виїду звідси, і все скінчиться», — вирішив він. У голові шуміло, думки плуталися. Меблі втрачали контури, картина з водяним млином перетворилася на безформну пляму…

Засинаючи, Шель знову подумав про Кароліну.

Минала тиха ніч. Переслідуваний видіннями, які лише у сні може творити фантазія, Шель перевертався з боку на бік. Стомлений і розбитий, прокинувся само тоді, коли марно намагався втекти від павукоподібної потвори з величезною головою і виряченими очима. Весь у тумані сонного кошмару, він ледве приходив до пам'яті. У скронях страшенно боліло, язик був пухлий і шорсткий.

Коли Шель встав, сонце піднялося вже високо і мінилося теплими відблисками на підвіконні. Голячись і одягаючись, він думав про вчорашній день. Цікаво, що дасть візит до бункера? Чи знайшов Лютце записку? Чи взагалі він пам'ятає про їхню зустріч?

А в цей час на кухні фрау Гекль якийсь чоловік у темно-синьому костюмі оглядав зім'ятий голубий конверт.

— Ще не виходив? — спитав підозріливо.

— Ні. Повернувся пізно вночі, тепер спить. Десять хвилин тому я проходила повз його кімнату. Нічого не чути…

— Гм. Немає відправника…

— Марки теж немає. Довелося заплатити листоноші тридцять пфенігів, сподіваюся, віддасть?

— Що робив учора?

— Вранці збирався до пана Джонсона. Повернувся десь близько першої ночі. Не знаю, де був і що робив.

— Перевірте ще раз, чи не прокинувся. Не треба, щоб він мене тут бачив.

— Ну, гаразд. Цілий день бігаю вгору і вниз…

Коли фрау Гекль вийшла, незнайомець ступив до вікна і притулив конверт до шибки.

— Цікаво, хто це відправив, — промимрив. — Приїхав учора. Майже нікого тут не знає… — Чоловік вдивлявся в конверт, намагаючись розібрати його зміст. — Добре заклеєний, — ствердив сам до себе. — Щось друковане… Квитанція… Gepack Aufbewahrung Grosswiesen… [28] Нерозбірливі літери. Цифри. Певно, дата. Предмет: EIN KOFFER [29] , — читав по літерах. — Цікаво.