Чтение онлайн

— Слухаю! — сказав Нонг і зразу ж попрямував у той бік.

Після наради товариші скликали всіх інсургентів і ознайомили їх із загальним становищем. Це було особливо важливо тому, що вони, сидячи в цій глушині, нічого не знали, що робиться на світі, чи посувається там їх спільна справа, які є перспективи. Свіжа авторитетна інформація, бадьорі вісті значно піднесли настрій повстанців. Особливо зраділи вони, коли почули, що їм швидко доведеться взяти участь в дуже цікавій операції із зброєю, тією зброєю, про яку всюди стільки говорять.

Таким чином, у ділових розмовах непомітно кінчився день, настав вечір. Розвели вогнища, почали смажити дичину.

— Чи прийде цей Нонг? — час від часу питали товариші. — А коли прийде, то, можливо, не сьогодні?

Але Нонг з'явився через годину після заходу сонця, захеканий, зморений, обшарпаний.

— Молодець Нонг! — похвалили його товариші. — Іспит склав! Ну, сідай і розповідай!

— У селищі тільки й розмов про білого чоловіка і його злочин, — почав Нонг. — Кажуть, що він не тільки порушив табу взагалі, а й опоганив святе місце, де перебуває Гіранг-Ту-Ун.

— Ось ми тепер і знаємо це місце! — сказав Рейс.

— Жерці сповістили, — сказав далі Нонг, — що очиститися від опоганення можна лише кров'ю злочинця.

— Чому? — скрикнув Гейс. — За законом жерці мусять залишити опоганене місце зовсім!

— Отак і казав наш господар Того і всі інші бадувіси. Вони всі знають цей закон. Але жерці пояснюють, що можна зробити інакше, можна очиститися кров'ю жертви. Для цього треба виконати якусь урочисту церемонію в храмі, коли настане молодик, тобто через п'ять днів. Вони збираються чи то вбити, чи то засмажити туана. А всім нам, супутникам його, було наказано залишити селище одразу ж, але через хворобу Хаона дозволили побути ще три дні. А туана посадили на цих п'ять днів у храм, нібито для якоїсь підготовки.

— От тобі й маєш! — ніби обурився Гейс. — А як же закон? Га? Чого ж це вони самі не виконують його, а інших вчать? Що ж тоді буде, коли ніхто не схоче виконувати закон?

— Гляньте, який захисник їхнього закону! — засміявся Селім. — Але, бачиш, вони знайшли інший закон. Бо вони не такі дурні, щоб залишати насиджене місце. Може, колись їхні діди й дотримувались закону, а тепер люд розумніший пішов. Не дивись, що в лісі сидять.

— Почекайте! — сказав Салул з хитрою посмішкою. — Ну, а коли, припустімо, жертва втече і не пощастить зробити очищення кров'ю? Тоді що повинно бути?

Товариші подивилися на нього ніби в подиві, потім глянули один на одного з веселими іскорками в очах і засміялися.

— Виходить, що тоді вони повинні залишити своє гніздо! — крикнув Селім і навіть схопився з місця.

— Значить, нам треба буде подбати про це, — вів далі Салул. — Ми з Гейсом охоче допоможемо своєму приятелю. Тим паче що його доля тепер уже в якійсь мірі зв'язана з долею майбутньої Яванської республіки.

— Ех, якби взяти п'ятдесят чоловік, то не треба було б ніяких маневрувань та хитрощів! Усе захопили б! — сказав Пуан.

— А вони побігли б та сказали голландцям, де ми сидимо, — доповнив Гейс. — Ні, краще примусимо їх виконати закон. Може, тоді і їхній бог в подяку допоможе нам.

Отже, перед інсургентами постало зовсім несподіване завдання: визволити якогось там Піпа, і визволити обережно, щоб не знали, хто це зробив.

Почали обмірковувати план. Щоб не рискувати життям кого-небудь з товаришів, вирішили завтра на ніч зосередити в лісі, ближче до храму, чоловік п'ятдесят повстанців. Вони повинні були втрутитися лише тоді, коли вже ніяк не можна буде обійтися тихо.

Інші ж товариші повинні були якось піднятися на першу, а коли треба, то й на другу терасу храму, а там уже є різні дірки, щоб пролізти всередину.

— Головна біда не в тому, щоб злізти вгору, — казав Пуан, — а в тому, щоб не заблудитися там всередині, бо цей стародавній масивний храм, видно, має багато різних закапелків.

— А якщо будуть вартові? — сказав Селім.

— Навряд чи будуть, їм нема кого пильнувати. А коли й були б, то в нас вистачить людей, щоб тихенько заткнути їм роти. Взагалі кажучи, я б охочіше погодився вступити в бій проти вдвоє більшого загону, ніж лізти в. цю чортову пастку.

— Тому ж ми й беремо стільки людей, щоб при потребі можна було почати справжню війну, — сказав Салул.

Обміркувавши всі технічні сторони справи, товариші лягли спати.

А назавтра вночі відбулося все те, що ми вже знаємо.

Справа пройшла вдало. Спеціальних вартових не було, бо жерці добре знали, якою неприступною фортецею є їх храм. А втекти зсередини полоненому було ще більш неможливим.

Ставши один одному на плечі, інсургенти швидко закріпили вгорі вірьовку і злізли на першу терасу. Не знайшовши з цього боку дірки, вони злізли й на другу терасу, виламали в одному вікні грати і пролізли всередину.

Тут виявилося, що вони виконали мізерну частину своєї роботи, бо знайти дорогу всередині, як і припускав Пуан, було куди важче, ніж проникнути в самий храм. Та нарешті, як ми бачили, завдання було виконано успішно.

Опинившись на волі, Піп не знав навіть, якими словами виявити свою вдячність Декеру, але той уперто відхиляв подяку.

— Чи варто стільки говорити про це? Це ж зрозуміло само собою.

— Але як ви опинилися тут? Як довідалися про мене? Де ви взяли помічників для цієї справи? Може, разом повернемося назад? — посипалися запитання Піпа.

— Я повинен ще лишитися тут, — сказав Декер-Гейс. — Мені доручили оглянути тут землю для плантації. Це і є товариші з моєї експедиції, — показав він на чотирьох (крім Нонга) товаришів.

Звісно, що всього загону він не показав.

Але не було часу довго міркувати. Лишилося ще не менш важке завдання — виїхати звідси. Салул відвів Нонга вбік і сказав йому:

— Тобі, мабуть, доведеться завершити цю справу, провести його назад, бо, як ти казав, у вас є навіть один хворий. За ніч ви встигнете чимало відійти, а там, коли навіть бадувіси і погналися б, чого я не думаю, то з вашою зброєю ви легко справитеся з ними.