Чтение онлайн

робочу», посекундно спльовуючи з язика дрібки тютюну, і запитує в нас

дивовижними запитаннями.

– То чим ви тут займаєтеся? Це що, чистилисько?

120

121

– Більше. Сказав би - сад. А ми - садівники.

– Які ше садівники?

– Ну, ми таяк би і гробарі, але, з другої сторони, тіпа і деміурги. Це

Дерешеве визначення, - він киває на мене.
– Художнікі від'ємного.

– О, це завдяки Єшкілєву, - шаріюся, вдаючи скромного, я.

Терезка заливається усмішкою, наче пригадала раптом якусь презабавну

інвалізію (чи то пак, проклубацію). А я здивовано починаю розуміти, що просто

причарований її присутністю. Від Терезки линуть м'які хвилі абрикосового

млоску, які наказують мені стати перед нею на коліна і з рук нагодувати це

дитя митою малиною. Шкода, але тут немає малини - я помив би її і нагодував.

Правду кажуть: учителям не можна закохуватися в учнів, а писакам - у

персонажів.

– Та нівроку... А ти, значить, Дереш? Той, що з Б. тусується?

– Ну та, - стенаю плечима, показуючи, що для мене з Б. тусуватися - все одно, що газету читати.

– А мені Антон казав: тебе не існує... Між іншим, на хріна ти мене так із тою

запискою спричандалив?

Я прикидую, як ефектно прозвучить сказане, і випалюю:

– Бо я тебе вигадав!

– Оце, блін, загробний епатаж, - підкидає дрівець маестро.

Терезка розуміюче киває. Дмитро уважно дивиться на її міміку (а це щось

направду варте уваги). Маестро ховає посмішку.

– Ага, - відповідає вона і призамислюється. Здається, вона відчуває, що ми

від неї щось приховуємо.
– Ага. То мене не існує?

Не хочеться її розчаровувати, та я відчуваю потребу сказати всю правду:

– Ні! Ти, на жаль, ще існуєш. Але вже зовсім-зовсім... гм... покрадьки. Я би

сказав навіть: -«у лапках»-. У

свідомості котрогось із нас. Точніше, ми всі - одна свідомість, але яка не

хоче цього визнати. Та про це дивись нижче.

Вітер. Тут вітряно.

– А шо нам скаже гаспадін Мандалєєв?
– питає маестро, плескає Дмитра

Івановича по спині й шморгає носом.

Менделєєв гмикає і обсмоктує пшеничні вуса нижньою

губою.

– Ти, Терезко, напевне, вже все зрозуміла. Ні? Весь світ - це підказка-єралаш

до Істини. Тобто, істину як таку неможливо пізнати словесно, але словами на

неї можна натякнути. Ніби як побудувати з певних фраз якесь умовне коло, а

потім мовчки зазирнути всередину. І ми тут для того, щоби натякати одне

одному на можливу природу розгадки.

– Ми як чотири стихії...
– я загадково натякаю невідомо на що і дивлюся на

компанію.

– І дванадцять місяців, - саркастично додає маестро.
– Скажи, Дереш, а ти по

гороскопу часом не Баран?

Дмитро Іванович продовжує:

– Можна зараз розглядати себе як чотири асоціативні начала, за якими

відкриваються чотири упроявлення комбінаторної безконечності. Ми кілька слів

на устах у Бога. Чотири літери івриту.

– І ми - це земля, вода, вогонь, повітря?

– Ага, он Мандалєєв, - «зємля-воздух»...

– Чисто асоціативно - так, - погоджується з маестро Менделєєв.
– Бо

найефемерніше, як-от асоціації, виявилось найфундаментальнішим. Все це

зводиться до двох горизонтів руху асоціацій.

– І до боротьби двох естетик, - знову пхаюся я. Терезка уважно вислуховує

наші версії і відважує, як

ковзанами по обличчю:

– Та ну... це Reality TV. Знаєте?.. Гра така. Шоу для естетів! Одна з умов -

забути, що це гра. Приблизно так:

122

123

ТРИ!

ДВА! !

ОДИН! II

ви в шоу

– Із самим собою, - зловтішно додає маестро.
– Метафізичний онанізм.

Терезка розуміюче киває.

– Власне! Але це - тільки один зі способів розуміння. Ага! І ми - це наочні

приклади чотирьох шляхів сходження до кінця?

– Ну так. Але ми - це комбінаторна гра, набір асоціацій вічності. Поєднання

абсурдних, непоєднуваних елементів, які виглядають природними і логічними

тільки тому й тоді, коли розташовані на достатній відстані один від одного.

Наше усвідомлення - тільки жбурляння асоціативного ланцюга з відром уваги у

криницю безмежного, - завершую я. Тю, «криниця безмежного». Як низько!

– І, в кінцевому результаті, світ - це нитки комбінацій присутності, такий

собі міцелій Будди.

– Гаразд. А от скажи-но мені, будь-ласка, о наймуд-ріший серед просвітлених, якого хріна ти ще ТУТ? І чого, незважаючи на таке добре розуміння, ти ше не

ТАМ?

– Та бо того, шо я ще говорю. Всякий вєрбаліз відділяє мене і тебе від

Присутності. Логічним мисленням цього не схопиш. Раціо тут не в силах сказати

нічого, крім як мляво зіслатися на Канта і компанію. А ти - ти допоможеш

котромусь Із нас проникнути ТУДИ. Так само як і хтось може допомогти й тобі.

Ми повинні знайти цю резонуючу відмінність у наших способах мислення -

наскільки я розумію, в кожному зараз рівно по четвертині, так би мовити,

– «істини»-?

Маестро знизує плечима.

– Цілком возможно, але лічно я б щітав це так: контролірована квадрофренія з

розщеплєнієм особистості. С резонансом на вищі світи. Мощьно, скажи?

Ми з Дмитром закивали. Терезка, сплюнувши черговий клаптик січеного тютюну, впевнено доєдналася.