Чтение онлайн

Чарівник обмежився повідомленням, що тут задіяна магія і що Еббі не зможе закликати її. Але і без магії стрижень відмінно виконував своє призначення: побачивши його, цікаві солдати швиденько зникали в темряві, намагаючись забратися подалі від світла багать і від самої Еббі. Навіть вартові, помітивши косу, яку Зедд вплів у волосся Еббі, відверталися, не бажаючи зв'язуватися з нею.

Д'харіанці боялися її — але вони й гадки не мали, як відчайдушно б'ється її серце і як вона вдячна, що під покровом ночі не видно, як у неї трясуться коліна. Блукаючи по табору, Еббі натрапила на двох справжніх Морд Сіт — але обидві, хвала добрим духам, спали. Навряд чи Еббі вдалося б так легко обвести навколо пальця справжніх Морд Сіт.

Зедд дав їй час до світанку. І цей час стрімко добігав кінця. І ще чарівник попередив її, що якщо вона не повернеться вчасно, то загине.

Еббі була рада, що добре знає місцевість, інакше вона давним давно вже заблукала б серед безлічі палаток, багать, фургонів, коней і мулів. Всюди вістрями вгору стояли складені пірамідами списи і піки, у повітрі висів дим від багать і стояв неймовірний шум — ковалі та інші ремісники кували залізо і обробляли дерево, виготовляючи всяку всячину — від осей для фургонів до луків та стріл. Еббі не розуміла, як можна спати в такому гуркоті, але солдати тим не менш спали як убиті.

Втім, скоро величезний табір прокинеться, готовий до нового дня. Готовий до бою — справи, яку солдати найкраще вміють робити. Вони добре виспляться і, повні свіжих сил, приступлять до знищення ворожої армії. Судячи з того, що Еббі доводилося чути, д'харіанські солдати відмінно справлялися зі своєю роботою.

Еббі шукала всю ніч, але так і не знайшла ні чоловіка, ні батька, ні дочки. Але вона не збиралася здаватися, хоча в душі змирилася з думкою, що якщо не знайде їх, то помре разом з ними.

Вона бачила полонених, пов'язаних між собою і прикручених до дерев або вбитих в землю кілків, щоб не втекли. Багато були скуті ланцюгами. Деяких Еббі знала, але в основному люди були їй незнайомі.

І за весь цей час Еббі ні разу не попався на очі хоч один сплячий на посту стражник. Коли вони дивилися на неї, вона робила вигляд, що шукає когось і що, коли знайде того, хто потрібен, тому життя медом не здасться. Зедд чітко пояснив їй, що її життя і життя її близьких залежить від того, наскільки переконливо вона зіграє свою роль. Еббі подумки уявляла, як ці люди мучать її дочку, і їй не становило жодних зображати киплячу лють.

Але відпущений їй час добігав кінця. Вона розуміла, що Зедд чекати не стане. Занадто багато поставлено на карту. Це вона теж тепер розуміла.

Еббі відкинула полог чергового намету і виявила сплячих солдатів. Присівши навпочіпки, вона заглянула в обличчя прив'язаних до фургона бранців і зустріла погляди, повні жаху. Діти, рятуючись від кошмарів, міцно притискалися один до одного у сні. Але Яни серед них не було. Табір простягався на кілька миль, і відшукати в ньому дівчинку було все одно що знайти голку в стозі сіна.

Проходячи повз чергову лінію наметів, Еббі почухала зап'ястя і, тільки пройшовши ще кілька кроків, зрозуміла, що рука свербить з-за того, що браслет нагрівся. Вона пішла далі, але вже повільніше. Браслет нагрівся сильніше, потім почав остигати. Еббі насупилася, розвернулася і пішла назад.

Там, де між наметами доріжка звертала убік, браслет знову нагрівся. Еббі зупинилася, вдивляючись у темряву. Небо тільки-тільки починало рожевіти на сході. Вона рішуче пішла між наметами, повернула назад, коли браслет охолов, і вибрала інший напрямок.

Мати веліла Еббі ніколи не знімати браслет і сказала, що в один прекрасний день він їй стане в нагоді. Еббі подумала — чи не вкладена в браслет магія, яка допоможе їй відшукати Яну? Наближався світанок, і це була її остання надія.

Браслет, продовжуючи нагріватися, привів її до великого намету, оточеного сплячими на землі солдатами. Вартові, як завжди, зробили вигляд, що не помічають Морд Сіт.

Не маючи жодного уявлення, що робити далі, Еббі крокувала між сплячими солдатами. Біля намету браслет спалахнув жаром.

З-під пологу палатки вибивалося світло. Цілком ймовірно, усередині горіла свічка. Трохи осторонь Еббі помітила сплячу жінку і, підійшовши ближче, впізнала її. Маріска.

Стара уві сні тихо похропувала. Еббі застигла. Стражники втупилися в неї.

Не чекаючи, поки вони почнуть задавати питання, Еббі рішуче рушила до намету, метнувши на часових розлючений погляд. Вона намагалася не шуміти. Солдати можуть прийняти її за Морду Сіт, але Маріску їй обдурити навряд чи вдасться. Гнівного погляду вистачило, щоб вартові віддали перевагу поглядам в іншу сторону.

Серце калатало так, немов ось-ось вирветься з грудей. Еббі взялася за полог. Вона знала, що там, в наметі, її Яна. Вона подумки наказала собі не плакати, коли побачить дочку, і нагадала, що повинна тут же затиснути дочці рот долонею, щоб та не закричала від радості, інакше їх схоплять раніше, ніж вони встигнуть утекти.

Браслет розжарився так, що ледь не палив шкіру. Еббі пірнула під полог.

На підстилці тремтіла маленька дівчинка в рваному вовняному плащі. Еббі ледь не задихнулася від болю. Це була не Яна.

Дівчинка і Еббі втупилися один на одного. У світлі свічки Еббі бачила, як на обличчі дівчинки страх бореться з надією: свічка освітлювала і Еббі. Тому дитина могла її добре розгледіти і зрозуміти, що вона не та, за кого себе видає.

Нарешті дівчинка прийшла до вирішення і благально простягла руки.

Еббі мимоволі впала на коліна і обняла її.

— Допоможи мені! Будь ласка! — Схлипнула малятко Еббі на вухо.

Еббі добре встигла розглянути її личко. Ніяких сумнівів бути не могло. Це дочка Зедда.