Чтение онлайн

Чарівник повільно повернувся до дівчини.

— А вона сказала тобі про походження цього боргу?

— Ні. — Еббі кинула швидкий погляд на Делору. — Чаклунки ретельно оберігають свої секрети і з великим небажанням діляться ними з іншими. — Лукава посмішка промайнула на губах чарівника. Він хмикнув в знак згоди. — Вона сказала лише, що цим боргом зав'язані ваш батько і вона і що до тих пір, поки борг не виплачений, він буде переходити з покоління в покоління.

— Твоя мати сказала правду. Але це все ж не означає, що він неодмінно повинен бути виплачений зараз.

— Це справжній священний обов'язок. — Від страху Еббі говорила різким тоном і від цього ще більше боялася. — І я висуваю його до оплати! Ви зобов'язані виконати обіцянку!

Чаклунка і Мати-Сповідниця робили вигляд, що уважно вивчають стіни. Їм було ніяково від того, що позбавлена чарівного дару жінка наважується підняти голос на самого Чарівника Першого Рангу. Еббі раптом подумала, що він може вбити її на місці за таку нахабність. Але яке це має значення, якщо він відмовиться їй допомогти?

Мати? Сповідниця, мабуть, розуміючи стан Еббі, вирішила втрутитися:

— Зедд, а твоя перевірка дозволяє дізнатися про походження цього боргу?

— Безумовно, — відповів він. — Мій батько теж про нього згадував. Це саме той борг, про який він говорив, і у жінки, яка стоїть зараз переді мною, другий кінець чарівних уз.

— Так звідки він узявся? — Запитала чаклунка.

— Вибач, вилетіло з пам'яті, — розвів руками чарівник. — Останнім часом я став дещо забудькуватий.

— І ти ще смієш звинувачувати чаклунок в скритності! — Фиркнула Делора.

Чарівник Зорандер деякий час дивився на неї, а потім підморгнув Матері-Сповідниці.

— Рада хоче, щоб це було зроблено, так? — Він хитро посміхнувся. — Значить, так тому і бути.

— Зедд… — Мати-Сповідниця схилила голову набік. — Ти впевнений?

— У чому? — Запитала Еббі. — Ви збираєтеся виплатити борг чи ні?

— Ти ж пред'явила його до оплати. — Чарівник знизав плечима і, взявши зі столу маленьку книжку, поклав її в кишеню балахона. — Хто я такий, щоб заперечувати?

— Добрі духи! — Пробурмотіла собі під ніс Мати-Сповідниця. — Зедд, тільки тому, що Рада…

— Я всього лише чарівник, який виконує волю народу, — обірвав він.

— Але їхати туди — це величезний ризик. І до того ж абсолютно непотрібний.

— Я повинен бути поряд з кордоном, інакше ця штука забере і частину Серединних Земель. Конні Кроссінг — цілком відповідне місце, щоб розпалити пожежу.

Не тямлячи себе від полегшення, Еббі ледь чула, що він говорить.

— Спасибі вам, чарівник Зорандер! Величезне спасибі!

Він обійшов стіл і стиснув їй плече тонкими, але несподівано сильними пальцями.

— Ми з тобою пов'язані, ти і я. Чи пов'язані священним обов'язком. Наші життєві шляхи перетинаються. — Його усмішка була одночасно привітною і сумною. Він вклав у руку Еббі череп. — Будь ласка, Еббі, клич мене Зеддом.

Вона, ледь не плачучи, кивнула:

— Спасибі, Зедд.

На кріпосному валу, який вже купався в ранніх сонячних променях, їх оточили люди. Чарівник Томас, розмахуючи паперами, протиснувся вперед.

— Зорандер! Я вивчив записи, які ти мені дав. Мені потрібно з тобою поговорити.

— Ну так говори, — відповів Перший Чарівник, не зменшуючи кроку. Натовп біг за ним.

— Це божевілля!

— А я ніколи і не стверджував протилежного. Чарівник Томас потряс паперами.

— Ти не можеш цього зробити, Зорандер!

— Рада постановила, що це має бути зроблено. Війна повинна закінчитися до того, як Паніз Рал винайде щось таке, з чим ми не зможемо впоратися.

— Та ні, я не маю на увазі, що це аморально, просто ти не зумієш цього зробити. Ми не розуміємо магії, якою володіли чарівники тих часів. Я переглянув все, що ти мені дав. Навіть при простій спробі створити цю штуку виділиться неймовірну кількість тепла.

Зедд зупинився, повернувся до Томасу і вигнув брову в роблено подиві.

— Правда, Томас? Ти так думаєш? Заклинання вогню, яке розірве тканину світу живих, може викликати нестабільність елементів?

Він знову попрямував вперед, і Томас кинувся за ним.

— Зорандер! У тебе не вийде підпорядкувати це своїй волі! Навіть якщо зумієш запустити цю штуку — а я не стверджую, що вірю в таку можливість, — то створиш дірку в світобудові. Заклинання використовує тепло, і дірка стане його підживлювати. Це буде лавина. Ніхто не в змозі її утримати!

— Я в змозі, — пробурмотів Перший Чарівник. Томас гнівно потряс кулаком з затиснутими в ньому паперами.

— Зорандер, через твою самовпевненість ми всі загинемо! Одного разу створена, пелена почне рости і поглине все живе! Я вимагаю показати мені книгу, в якій ти знайшов це заклинання. Я вимагаю дати мені її на вивчення. Всю цілком, а не частково!

Чарівник Першого Рангу призупинився і підняв палець.

— Томас, якби книга призначалася тобі, то ти був би Чарівником Першого Рангу і мав доступ в анклав. Але ти не Перший Чарівник і увійти туди не можеш.

Томас почервонів.

— Це не що інше, як просто крок відчаю! Чарівник Зорандер клацнув пальцями. Папери вилетіли з руки старого чарівника, загорілися і перетворилися в попіл, який тут же підхопив вітер.

— Іноді, Томас, єдине, що залишається, — це піти на відчайдушний крок. Я — Чарівник Першого Рангу і зроблю те, що повинен зробити. І крапка. Більше нічого не хочу чути. — Він повернувся і схопив за рукав найближчого офіцера. — Піднімайте рицарів. Зберіть всю кавалерію. Ми негайно вирушаємо в Пендісан Річ.