Чтение онлайн

Чаклунка кивнула й квапливо пішла.

Еббі знала, що у чаклунок мережею називаються особливі заклинання. Судячи з усього, чарівники теж користувалися цією назвою.

— І все ж, якщо така штука можлива, — гнув свою лінію бородатий Томас, — мені хотілося б побачити твою інтерпретацію тексту. Грунтуватися на книзі, якої більше трьох тисячоліть, — великий ризик. Знання, якими, володіли чарівники давнини, майже всі втрачені, і у нас немає ніяких ключів до того, як…

Вперше за час бесіди в очах Чарівника Першого Рангу загорівся гнів.

— Так ти, Томас, хочеш побачити те, про що я говорю? Всі заклинання?

Тон, яким були сказані ці слова, змусив оточуючих відразу замовкнути. Перший Чарівник розвів руки, змушуючи всіх відступити. Мати-Сповідниця жестом веліла всім розступитися. Чаклунка, яка призвела Еббі, зробила кілька кроків назад і потягла за собою молоду жінку.

Чарівник Зорандер легко кивнув, і один з чоловіків подав йому маленький мішечок з піском. Тільки зараз Еббі зауважила, що пісок був не просто розсипаний по столах — на ньому були написані символи. Її мати іноді творила заклинання за допомогою піску, але в основному користувалася іншими речами, наприклад, мощами або сушеною травою. На піску вона, як правило, вправлялася: заклинання, справжні заклинання, повинні виписуватися дуже точно, в строгому порядку і без єдиної помилки.

Перший Чарівник присів навпочіпки, взяв з мішка жменю піску і тонкою цівкою почав сипати його на підлогу.

Його рука рухалася з упевненістю, виробленою роками. Він завершив коло, потім зачерпнув ще піску і накреслив ще одне коло всередині першого. Схоже, він малював Благодать.

Мати Еббі завжди другим малювала квадрат. Все по порядку, від зовнішнього до внутрішнього, а потім, в останню чергу, промені. Чарівник Зорандер відразу намалював всередині малого кола восьмиконечну зірку, а потім промені — всі, крім одного.

Йому ще треба зобразити квадрат, що означає кордон між світами. Він був Чарівником Першого Рангу, тому Еббі вирішила, що він має повне право малювати інакше, ніж проста чаклунка з маленького містечка на кшталт Конні Кроссінг. Але інші чарівники, а також обидві чаклунки, обмінялися серйозними поглядами.

Зорандер намалював дві сторони квадрата, взяв ще піску і почав вимальовувати два недостаючі ребра.

Але замість першої прямої він намалював дугу, що йшла в глиб внутрішнього кола — того, який символізував світ живих, — і перетнув зовнішнє коло. Потім він накреслив другу дугу, теж виходячу за межі зовнішнього кола, і поєднав їх у тому місці, де залишився ненамальованим один промінь Світла. На відміну від інших точок квадрата вона розташовувалася за зовнішнім колом — тобто у світі мертвих.

Всі навколо дружно ахнули. На мить повисла тиша, а потім ті, хто володів чарівним даром, почали тривожно перешіптуватися.

Чарівник Зорандер випростався.

— Ти задоволений, Томас?

Лице Томаса стало таким же білим, як його борода.

— Хай береже нас Творець! — Він впритул подивився на Зорандера. — Рада не розуміє, з чим має справу. Це просто безумство!

Чарівник Зорандер відвернувся від нього і запитав Еббі:

— Скільки д'харіанців ти бачила?

— Три роки тому на наші поля обрушилася сарана. Всі пагорби навколо Конні Кроссінг були коричневими від неї. Так от. Мені здається, що д'харіанців я бачила більше, ніж сарани.

Чарівник Зорандер невдоволено крякнув і подивився на намальовану ним Благодать.

— Паніз Рал не заспокоїться. І скільки ще це триватиме, Томас? Скільки пройде часу, перш ніж він винайде що-небудь новеньке і знову нашле на нас Анарго? — Він оглянув стоячих навколо людей. — Скільки років ми прожили в страху, що нас знищить орда завойовників з Д'хари? Скількох людей Рал вбив своєю магією?

Скільки життів забрала чума, яку він на нас наслав? Скільки тисяч людей харкали кров'ю, зіткнувшись з людьми-тінями, яких він створив? Скільки міст, великих і малих, скільки сіл він стер з лиця землі? — Ніхто не відповів, і чарівник Зорандер продовжував:

— У нас пішли роки на те, щоб підняти країну з попелу, але нарешті у війні стався перелом, і ворог втікає. Тепер у нас є три варіанти. Перший — дати йому можливість відступити і сподіватися на те, що більше він до нас не поткнеться. Особисто я вважаю, що на це розраховувати просто смішно і всерйоз можна обговорювати тільки дві можливості. Або ми будемо переслідувати д'харіанців до самого їх лігва і покінчимо з ними назавжди ціною життя десятків, а може, й сотень тисяч солдатів. Або я покладу кінець Д'харі.

Чарівники і чаклунки з занепокоєнням дивилися на намальовану на підлозі Благодать.

— У нашому розпорядженні є й інша магія, — сказав один з чарівників. — Ми можемо скористатися нею і обійтися без такої катастрофи.

— Чарівник Зорандер правий, — заперечив інший. — Як і Рада. Ворог заслужив свою долю. Ми повинні це зробити.

Знову розгорівся запеклий спір. Чарівник Зорандер подивився Еббі в очі, і в його погляді вона прочитала наказ поквапитися з викладенням прохання.

— Мої співвітчизники захоплені в полон. Прошу вас, чарівник Зорандер, ви повинні мені допомогти! Я сховалася і чула, як чаклунка д'харіанців розмовляла з офіцерами. Вони хочуть використовувати полонених як живий щит, прикритися ними не тільки від списів і стріл, а й від магії, яку ви на них обрушите. А якщо вони вирішать контратакувати, то поженуть полонених перед собою. Чарівник Зорандер, ви повинні їх врятувати!

Ніхто навіть не подивився в її бік. Всі були зайняті своїми суперечками, немов життя людей, про яких говорила Еббі, було такою дрібницею, на який не варто було звертати уваги.

У Еббі на очі навернулися сльози.

— Загинуть ні в чому не винні люди! Будь ласка, чарівник Зорандер, нам потрібна ваша допомога! Він кинув на неї швидкий погляд.

— Ми нічим не можемо допомогти твоїм землякам. Еббі ледь утримувалася, щоб не розридатися.

— Серед полонених мій батько. І мій чоловік. І моя дочка. Їй немає ще й п'яти. Якщо ви вдастеся до магії, вони всі загинуть. Якщо зав'яжеться бій — теж. Ви повинні або врятувати їх, або відмовитися від атаки.

Здавалося, чарівник був щиро засмучений.

— Прости. Я нічим не можу їм допомогти. Та подбають про них добрі духи і візьмуть їхні душі до Світла. Він хотів відвернутися, але Еббі вигукнула:

— Ні! — Двоє чоловіків замовкли, але інші лише невдоволено покосилися на неї і продовжували розмову. — Моя донька! Ви не можете!.. — Вона сунула руку в торбинку. — У мене є мощі…

— А у кого їх немає, — перебив її Зорандер. — Я не в змозі тобі допомогти.

— Але ви зобов'язані!

— Це значить — зрадити спільну справу. Ми повинні знищити військо д'харіанців, і твої співвітчизники, якими б невинними вони не були, заважають мені в цьому. Я не можу допустити, щоб затія д'харіанців увінчалася успіхом, інакше вони стануть вдаватися до неї всюди, і тоді загине ще більше ні в чому не винних людей. Ворог повинен зрозуміти, що ніщо не змусить нас звернути з обраного шляху!