Бояриня
Шрифт:
От піду до товариства.
(Їде через садок, перескакує через тин і зникає.
Увіходить служебка і збирає зі стола).
П е р е б і й н и х а
Де ти, Оксано?
О к с а н а (виходить із-за куща з кухликом в руці)
Ось я тута, мамо.
Се я барвінок поливаю.
П е р е б і й н и х а
Справді,
полити слід, — зовсім посох на сонці.
Полий же й те, що ми пересадили.
П е р е б і й н и х а і служебка, зібравши зі стола, йдуть у будинок. Оксана,
поливаючи квіти, співає веснянки. В садку сутеніє.
С т е п а н нишком вилазить вікном з своєї кімнати на рундук,
прудко та звинно зіскакує з рундука на землю і підходить до Оксани.
О к с а н а (уриває спів і впускає кухля)
Ой лихо! Хто се?..
С т е п а н
Панночко, се я.
Прости мене. Ти гніватись не мусиш,
бо ти ж мене сама причарувала
і звабила, як соловейко, співом.
Я не своєю силою прийшов...
О к с а н а (засоромлено і разом гордовито)
Боярине, до чого сії речі?
Мені їх слухати не випадає.
(Хоче йти).
С т е п а н (затримує її за руку)
Ні, ти не підеш так...
О к с а н а (вражена, вириває руку)
Се що за звичай?
Я не холопка з в о т ч и н и твоєї!
С т е п а н (знищений)
Я не хотів образити тебе.
Запевне, вільна ти... Яка журба
тобі, що я поїду на чужину
з розбитим серцем, що коханий спогад
про зустріч милу обіллє отрута?
Тобі дарма, дівчино-гордівнице...
Хто я для тебе? Зайда, заволока...
Адже мене усюди так зовуть...
Ти завтра вже про мене й не згадаєш...
О к с а н а (спустивши очі)
Хіба ти завтра їдеш?
С т е п а н
Що ж я маю
тобі тут очі мулити собою?
О к с а н а
Виходить, наче я тебе жену...
Я ще ж тобі не мовила ні слова...
С т е п а н
Невже я маю ще й того діждатись,
щоб ти мені сказала: "Вибирайся"?
О к с а н а
(збентежена, зриває з вишні листочки,
кусає їх (розщипує в руках)
Який же ти чудний! Ну, що ж я мала
тобі казати? Я не звикла так...
Я інших паничів роками знаю
і ще від них такого не чувала...
а ти... недавно що приїхав...
С т е п а н
Панно!
Ті паничі безжурно походжають
не. щирому дозвіллі по садочках
та вибирають квітку для забави,
і тільки ждуть, щоб краще розцвілася.
А я ж, як в'язень, що на час короткий
з темниці вирвався і має хутко
з веселим світом знову попрощатись
і розцвіту не має часу ждати.
Мені була б не для забави квітка,
я бачу в ній життя і волі образ
і краю рідного красу. Для мене
куточок той, де б посадив я квітку,
здавався б цілим світом... Я забув,
що ти живеш на волі, що для тебе
привабного нема нічого там,
де я живу, і навіть буть не може...
О к с а н а (стиха, похиливши голову)
Чого ж ти так у тому певен?
Ти наче думаєш, що я вже справді
якась ростина, що в мені немає
ні серця, ні душі...
(В голосі злегка бринять сльози Вона уриває).
С т е п а н (знов бере Ті за руку, вона не боронить)
Оксано, зоре!..
Пробач... я сам не знаю... я не смію...
(з поривом)
Ні, я не можу, я не маю сили
тебе зректися!
(Пригортає Оксану).
Серденько, скажи,
чи любиш ти мене! Промов же слово!
О к с а н а
Хіба ж би я з тобою так стояла?
(Ховає обличчя у нього на грудях. Німа сцена).
С т е п а н
Я завтра старостів зашлю до тебе.
Чи батько твій їх прийме?
О к с а н а
Татко дуже
тебе вподобав і матуся теж.
С т е п а н
Що тільки дам тобі я на чужині
замість веселощів рідного краю?
Своє кохання вірне, більш нічого...
О к с а н а
Не думай, ніби я пуста панянка,
що тільки має на умі забави
та залицяння. Сі трудні часи
думок поважних І дівчат навчили.
Якби ти знав, як туга кров гнітить!.. ,
С т е п а н
Кров?
О к с а н а
Так. Не раз, вернувшися з походу,
лицарство з нами бавиться при танцях.
Простягне руку лицар, щоб узяти
мене до танцю, а мені здається,
що та рука червона вся від крові,
від крові братньої... Такі забави
не веселять мене... Либонь, ніколи
не прийняла б я перстеня з руки
такого лицаря...
(Гладить йому руку).
Оця рука
від крові чиста.
С т е п а н
Се не всі вважають
за честь.
О к с а н а
А я відразу привернулась
до тебе серцем за твою лагідність.
Скажи, чи всі такі в твоїй родині?