Чтение онлайн

– А Першосвт тебе не влаштову?
– ельф кивнув на хлопця, що дзюрив бля кущв.

– Ти ж розумш, про що йде мова!

Ельф опустив оч й задумався.

– А я тоб дйсно потрбен?
– вкрадливим голосом запитав вн.

– Хто ж мен поради давати буде?
– спробував пожартувати я.

– Здаться, Жуга не буде радий, коли до його справи пдключиться хтось з ельфв. тим паче з Церкви.

– А вн мен не ставив умови, кого брати з собою... Так що вдб'юся.

– Гаразд. Можу спробувати, проте не обцяю... Давай так, у мене завтра зустрч бля лсопилки, бо бач також маю деяк справи.

– Голова мс щось пдкиду?

– Скорш Церква, - трохи роздратовано промовив ельф.
– Отже, якщо я тоб все ж знадоблюся, шукай мене там.

На тому поршили.

Чесно ззнаюсь, я дйсно не знав, чому просив допомоги у Бернара. Це вийшло якось спонтанно. Можна було послатися на те, що мен потрбне пдстрахування, яке Першосвт надати б не змг... Але насправд, це все притягнуте за вуха. Я йшов по болоту... незнайомому болоту... Де ховаться трясовина, де мене чекають пастки - не вдомо. Тому крутився то бля одного берега, тобто Розшукового приказу, то бля другого - ельфв.

"Отже, ти бошся, - посмхалась друга моя частинка.
– Ззнайся, що ти бошся".

Я сердито цикнув на не та застукотв ложкою.

Двчата принесли нам з Першосвтом свжоспечених вергунв.

– Ето от хазяйк, - повдомила одна з них.

– Вельми дякумо, - глухо промовив я, скоса поглядаючи на задоволену фзономю Першосвта.

Вн ще вранц ставив питання, чому я не ночував у свой кмнат, а потм став принюхуватися до мене, явно вдчуваючи запах жнки. Першосвт, звичайно, нчого не сказав, але, думаю, пдозрював про мо походеньки.

От цкаво, чому Зая стала до мене, м'яко кажучи, прихильна?
– промайнуло в голов.
– В чому справа?

Я тут же погнав ц думки геть, бо сам, здаться, вкрився червоними плямами.

Посндавши та збравшись в дорогу, ми з Першосвтом рушили на пошуки Овсова, як виявилося ­- довол вдомого в Свтолсс коняра. Його випаси знаходились десь за Пвденною Берестянкою, а тут цей чолов'яга мав лише деклька стайнь на околиц Портово слободи, як слугували для продажу коней. Десь за пвгодини ми нарешт вийшли на них.

– Та он-н-на стот!
– хитнув головою малий хлопець, у якого Першосвт спитав про Овсова.
– Оцьтой дядька!

Вн вказував на високого багато роздягненого чолов'ягу, котрий крутився бля паркану давав команди чубатим парубкам, що возилися з парочкою коней.

– Ти што творш, Глб?
– обурювався Овсов, розмахуючи батогом.
– Первий раз грву чшш?
– дал посипалася брудна лайка.

– Це ви ван Овсов?
– запитав я, пдходячи ближче.

– Ну я, што?
– чоловк рзко повернувся втупився в нас чорними, мов нч, очами.
– Ви з Городскова прказа? Так я щйо вчра расплатлся! подушний дал, чтвртну...

– А я схожий на збиральника подат?

Овсов завмер та окинув мене поглядом зверху донизу. На якусь мить його оч застрягли на мечах, що явно вдрзнялися вд звичайних, котр таскали мсцев стражники.

– чо тб нада?
– сухо спитав вн.

– Ми з Розшукового приказу. Нам наказано взяти у вас трьох коней.

С приводу трьох - це вже моя задумка. Посильний казав про одного, бо вважав, що на справу поду лише я. Проте, набравшись нахабства, мен спало на думку вимагати бльше.

– Да? Можт чтир? Пять?
– Овсов поставив руки в боки, а потм смачно вилаявся.
– Ви там в свойом прказ совсм обнаглл!

– Можу залишити залог, - спокйним тоном запропонував я.

– Тогда уж полную стомость жрбцов! А то угробт мн жвотнок помнай как звал!

– Повну? Мен стльки грошей не дали... тим паче на трьох коней!

– Ну на нт, суда нт!
– Овсов розвернувся, демонструючи свою спину.

– Раджу дослухатися мо пропозиц, - все так же спокйно промовив я.
– А то цього не буде. Отже, десять умойрських "орликв"!

Чолов'яга хмикнув та сказав, що за так грош ми з Першосвтом можемо купити три кози, та на них хати куди нам заманеться.

Треба вдмтити, що я вже трохи розбрався з лгйськими грошима. Мозок анчого не пам'ятав з мого давнього життя, тому приходилось всмоктувати знання ледь не з самого найпростшого. при тому я намагався не демонструвати власного нерозумння навколишньо обстановки.

Отже, в Лз, як мж ншим в Хадаганськй мпер, ще здавна карбували монети з мд, србла та золота. Не дивлячись на протистояння сторн, мж ними снувала й торгвля. Правда, вона здйснювалася через третх осб - так званих вльних торговцв. Чесно ззнаюсь, що мен не траплялися мперськ монети... Та, мабуть, цього не буде, бо кожна з сторн суворо слдкувала за своми грошима.

В столиц на монетному двор в основному карбували србн монети, як в народ стали прозиватися "новоградками". Вони, до реч, вважалися в Лз повноцнними грошима, можна навть сказати, були таким соб еталоном. нш србн монети через те згодом вдйшли в минуле. П'ять таких "новоградок" у мняйлв йшли нарвн з одним лгйським "орликом" - золотою монетою, яку карбували в мст Плагат, що на Умойр - давньому канйському алод, яким зараз керувала намсниця Смяна.

Мдяки ж робили вс, кому не лнь. Правда найвдомшими стали сврйськ "копйки" з червоно мд, на яких зображувався гербовий знак того алоду - списоносець на кон, що скаче, атакуючи тигра. нш мдяки мали власн назви: "мечники" - умойрськ монети, "щитки" - ц виробляли на нгос. Всх не перелчити. Але ось, як у випадку з "новоградкою", "копйчан" монети виявилися з достеменною вагою, тому швидко поширювалися по всй Лз. До реч "списоносцв" вдтепер приурочували до образу мператора Валра Четвертого, мовляв вн за легендою перемог якогось здоровезного звра...

Ще, ззнаюсь, я вже трохи почав орнтуватися в столичних цнах, як на товар, так на працю. Фунт печеного хлба, наприклад, в Новоград коштував пвтори копйки. А от скажмо фунт яловичини близько сем. Цлий гусак - шстдесят. Кошик карасв з мсцевого озера - три копйки. А коров'яче масло - чотирнадцять.

Цни були пд бльш-менш суворим контролем мсько влади, регулювалися прийнятою на певний термн таксою. Бувало, розповдали мен, що гендляре "бунтували", скаржачись на малий прибуток, починали самостйно роздувати цни. тод, дивлячись з обставин, столична влада або йшла на поступки й видавала новий циркуляр з рекомендованими цнами, або строго карала торговцв... Так, наприклад, сталося в перод бунтв на Форокс, коли з соляних шахт довгий час в Свтолсся не надходила сль. Тод вартсть цього продукту зросла з тридцяти копйок до смдесяти за пуд. Мський приказ тут же видав розпорядження опустити цни до колишнього рвня, а тих, хто не дослухався "поради", жорстко покарали, вдбравши сль з складв та вддавши городянам по смхотворнй цн.