Чтение онлайн

– Затягнув нас в ельфйськ тенета!
– сердився я.
– А тепер пропону клети дурня...

– Ти сам себе затягнув... ще на тому остров...

– Можна подумати, що в мене був вибр.

– Теж саме скажу про себе.

– Та припинить ви сперечатись!
– прикрикнув Першосвт.
– Раз ми в Ельфйському квартал, та ще й при грошах, то може справд погулямо?

– Душа жада свята?
– посмхнувся Бернар.
– Гаразд... два варанти. Перший, це вдвдування винно ресторац "Бурштиновий грот". Затишна обстановка, примна музика , звичайно, вино, вино вино.

– А друга?
– запитав хлопець.

Тут Бернар чомусь подивився на мене:

– Друга, це Будинок Камелй. Флрт, одноденний романчик й... таке нше...

Оч Першосвта розширилися, а на обличч з'явилася дурнувата посмшка.

– Однозначно перше!
– заявив я.
– Той грот далеко?

– Десь з пвгодини ходу, - промурчав Бернар, повертаючи на ншу вулицю. Ми рушили за ним слдом.

Прогулянка тривала трохи довше. До реч, на вулицях побльшало ельфв. Стали з'являтися люди... А одного разу побачили й гберлнгв. Нарешт ми дсталися до просто з виду таверни, над входом до яко на вивсц ажурними буквами значилося "Янтарний грот".

– Ось прийшли, - посмхнувся ельф.

Всередин було дуже затишно. Знайшовши порожнй столик, ми зайняли його стали очкувати обслугу. На мо здивування, в цй ресторац не сидло жодного ельфа.

– "Бурштиновий грот" - тльки для нших рас, - пояснив Бернар.
– Т, хто бажа розважитися в Ельфйському квартал, ходять в пару-трйку подбних мсць. Ну , звичайно, в Будинок Камелй.

Тишу прохолодною зали, освтлено тльки лхтарями-кульками яскраво-золотого кольору, раптово порушили звуки флейти. За мить пдключилися тамбурини. тут же клька жночих голосв струнко затягнули якусь веселу псеньку на ельфйськй мов. Ми з Першосвтом озирнулися та побачили на високому помост в лвому куточку таверни молодих двчат-ельфйок, одягнених в довг червон сукн з золотими узорами.

– Ти часто тут бував?
– запитав я у Бернара, коли той заказав нам вина та пости.

– Я взагал мало вдвдую подбн заклади, - з серйозним обличчям вдповв той.

– А що ж так?

Паладин невдоволено вдмахнувся та раптом кинув:

– А ти вже, кажуть, встиг в Розшуковому приказ вдмтитись?

– Нчого соб!
– посмхнувся я.
– Все ви знате!

– Зна тльки той, кому треба.

– що ж "требники" ще знають? Як я туди загримв?

– Мся вдряджала до Жуги переговрника, - вдповв Бернар.
– Мабуть успшно, якщо тебе вдпустили.

– Мабуть успшно, - стримано посмхнувся я.
– Знаш, друже, мен нод здаться, що Лга сама себе похова, бо ця прихована боротьба за верховенство в нй згубно вплива на днсть... Ельфи, люди, гберлнги - нби й разом, але постйно хтось з них намагаться перетягнути на себе ковдру.

– Це н для кого не секрет, - вдмахнувся Бернар.
– Якби не загроза з боку мпер, то вже давно...

У цей момент нам принесли частування. Ми добре закусили, потм випили та паладин продовжив перервану розмову:

– До реч про "ковдру". А ти, Боре, знаш, чому виникла ворожнеча серед раси людей? Мж вами, канйцями, та хадаганцями?

– У загальних рисах. Буцмто Тенсес Нзб щось не подлили...

– Ех, люди, люди, вам...

– ...вам власна сторя не цкава, - перекривляв я паладина, продовжуючи за нього фразу.

– Цкава, - подав голос Першосвт.
– Мен мй батько дещо розповдав... Коли вн на Святй Земл воював, то все це чув вд священикв.

– Ну, давай, розкажи нам, - махнув я рукою.

Хлопець зняковв, але все ж взяв себе в руки почав:

– Ми, люди, прийшли з пвноч. Це було за часв Старо Ери. Племена аро - так тод звалися люди, - Першосвт облизав губи. Видно, що подбна промова йому давалася важко.
– потрапили ми... на руни мпер джунв... В цей же час туди з сходу прийшли орки. Людям довелося об'днатися пд проводом двох Великих Магв - Тенсеса Нзба, щоб подолати орду...

Бернар зупинив жестом Першосвта, явно шкодуючи його:

– Давай я продовжу, - посмхнувся ельф.
– В кнц третього тисячолття Старо Ери ви, люди, дйсно облаштувалися на рунах мпер джунв. Тод й з'явилася держава Каня... Я про те вам колись розповдав.

– Ти про боротьбу мж Тенсесом та Нзбом?
– спитав я.

– Так... так... Новй держав був конче потрбний правитель. при чому один, а не купа... Претендували обидва маги, у обох були як прихильники, так вороги. Зрозумло, що подбне протистояння призвело б до громадянсько вйни. Щоб цього уникнути, Тенсес та Нзб прийняли ршення про подинок. Хто перемг, ви вже знате...

– Тенсес, - захитав головою Першосвт.

– Так... Нзб же потрапив в пвденн пустел... туди, де колись жило плем'я людей Зем. На той момент в цих землях жили кочов людськ племена. Вони досить привтно прийняли Нзба... Все через те, що серед х народу снувало пророцтво, мовляв, настане такий день, коли "в золотих псках пустел з'явиться людина, котра впаде з неба", яка поведе хадаганцв до панування над всм свтом. От так справи!

– Тобто через цю... цю... дрбничку... й виникло протистояння мж мперю та Лгою?
– здивувався я.

– Тод вони ще не були н Лгою, н мперю... А ти, Боре, чекав якихось билинних сторй?
– посмхнувся Бернар.
– Все в житт вдбуваться через якусь дрбничку... А вже пзнше до не додають вигадану легенду. Мало того, ще й з моральним пдтекстом.

– Звдки так пзнання?
– спробував пдколоти я Бернара.

Той хмикнув та потягнувся до келиха з вином. Я догриз свою порцю смажених перепелв, допив вино й вийшов освжитися на вулицю.

Сонце вже сховалося за будинками. Небо набуло яскраво-червоного вдтнку. Лхтар на стнах будвель налилися теплим свтлом. Я вдйшов за кущ та подзюрив пд стну.

– Рука помощ!
– раптом пролунало ледь не над самим вухом.

Вд несподванки я здригнувся трохи не налив соб на носки чобт.

– Будеш так пдкрадатися, - кинув через плече, - отримаш наступного разу стусана.

Поруч стояв непримтний молодий хлопець в синьому жупан. Те, що вн так тихо наблизився, мене насторожило.

Я закнчив справу, заправився та сухо спитав: