Чтение онлайн

— На чий же захист ви розраховуєте?

— Наш захист — корабель.

— Ми не віримо, що у вас немає зброї. — Центуріани швидко попрямували до виходу.

— Зачекайте! — кинувся Остуда. — Тепер ми можемо вийти з корабля й ознайомитися з вашою планетою?

— Ні! — сказав центуріанин не обертаючись. — Ми порадимось. Вирішимо завтра.

— Так не можна, — благав Остуда. — У нас обмежені енергетичні запаси. Ми не можемо чекати. У вас такі довгі дні. Дайте нам хоча б кілька годин. Ми візьмемо зразки мінералів, ми познайомимося…

Центуріани мовчки прямували до виходу.

— Я збожеволію, — прошепотів Астрагал.

— Інший світ, — сказав Остуда. — Вони ніби й бояться нас, але не знаходять нічого розумнішого, як тримати нас у цих тенетах. Я певен, якби ми повмирали з голоду, для них це було б найкращим виходом.

Сто п’ятдесят сім годин… Спершу вони не могли знайти собі місця, та потім заспокоїлись.

— Джине, ти маєш нас розважати. Згадай щось із віршів, тебе колись вчили.

— Так, мене вчили. Що хочете почути?

— Знаєш Сандра?

— Слухайте, — тихо мовив Джин.

— Джине, а ти жорстокий дідуган, — стримано засміявся Астрагал. — Ти читаєш нам про перестиглі губи. А ми тут скоро другий рік не бачимо живої людини.

Потім вони згадали своїх батьків, занурились у спогади. Сиділи розчулені й принишклі, слухаючи розповіді один одного.

Настав ранок, і вони ніби пробудилися, повернулися до дійсності.

— Джине, які в нас енергетичні запаси?

— Тут можемо лишатися не більше трьохсот годин.

— Тож сьогодні практично останній день. Мусимо зробити хоч що-небудь. Може, ще раз вийти до них без дозволу?

— Спробуй.

Але, як і першого разу, тільки-но прочинився зовнішній люк, відразу по обшивці корабля вдарило металом. Астрагал був змушений повернутися.

За кілька годин з гурту центуріан вийшов чоловік у чорному, а не в синьому, як решта, комбінезоні і голосно щось промовив.

— У нього до нас запитання, — переклав Джин. — Перше: звідки ви знаєте їхню мову? Друге: чому не покажете зброю, якщо справді не збираєтесь нападати?

— Джине, перекладай… Вашу мову ми вивчили, зрозуміли, знаючи загальні принципи побудови мов Всесвіту. А зброї у нас немає, тому й не можемо її показати.

Чорний центуріанин стояв незворушно, ніби висічений з граніту, потім зробив кілька кроків назад, злився з натовпом.

Астрагал з Остудою чекали, що ж буде далі, та минали години, ніхто не виходив з гурту. Аж нарешті знову з’явився центуріанин в чорному.

— Немає на світі брехні більшої за ваші відповіді, — переклав Джин. — Ви хочете обдурити нас, та не вийде. Важко приховати своє справжнє обличчя. Підступний план Мейбомія провалився.

Центуріани підкотили якийсь пристрій, і за кілька хвилин на корабель ринув потужний струмінь палаючої рідини.

— Поглянь, наші тенета не горять. Вони хочуть нас підсмажити, — усміхнувся Астрагал.

На екрані шугало полум’я, по землі стелився зелений дим.

— Ось тобі й брати по розуму, — зітхнув Остуда. — Джине, візьми аналізи продуктів згоряння і заміряй температуру… Цікаво, невже вони сподіваються досягти більшої температури, ніж та, яку ми долаємо, проходячи щільні шари атмосфери?

— Я давно все це зробив. Попередні дані інтригуючі — є один невідомий складовий компонент. Але температура не перевищує двох тисяч градусів.

— Негідники вони, оці брати по розуму! Я пропоную ввімкнути двигун без бічних фільтрів анігілятора. Нехай вони перетворяться на пару.

— І зробимо обліт планети… І ще десь, може, сядемо, щоб вийти з машини і взяти зразки… Джине, чуєш? Перевіряй системи зльоту і вмикай двигуни.

— Я не хочу перетворювати їх на пару в мій останній політ. До того ж, я не робив цього і в попередні.

— Сподіваюся, ти не пропонуєш нам лишитися тут?

— Ні, командире, але і ви не хочете брати гріх на душу.

— Ми змушені, Джине.

— Ви маєте бути великодушними, капітане, і розумнішими. Адже вони не винні, оті головаті з оранжевими очима, що…

— Що вони просто негідники, — буркнув Остуда. — Брати по розуму. Не дали навіть вийти з корабля… Обілляли гидотою і палять, як дикуни.

— Не їхня провина, що здаються нам дикунами, але ми будемо винні, якщо знищимо їх.

— Джине, ти спокійний і розважливий, наче кібер… То скажи сам, що нам робити?

— Я спробую з ними поговорити. Чекаючи закінчення Джинових переговорів,

сиділи похнюплені, час від часу дивилися на головатих центуріан, які стояли нерухомо, мовби неживі.

— Вони сказали, що ніякі хитрощі не допоможуть слугам Мейбомія втекти, — врешті промовив Джин. — Треба їх якось налякати.

— Запитай, хто такі слуги Мейбомія?

— Вони сказали, що слуги Мейбомія — це ми.

— Дуже цікава й вичерпна інформація. Можеш використати її в своїй докторській дисертації.

Джин запустив двигун, і корабель завібрував.

— Я зараз покажу їм, командире, як перетворюється на пару грунт під кораблем. Може, вони щось зрозуміють.