Чтение онлайн

Липинський чекав Марину біля її машини, а та вискочила з корпусу на п'ятнадцять хвилин пізніше, заспана і похапцем одягнена. Вона тягла за собою малого Данила.

— На моїй поїдемо чи на твоїй? — замість привітання спитала вона Георгія, позіхаючи.

— Я ж не самовбивця, — відмовив той і відчинив дверцята своєї красуні-машини.

— Тільки тихіше на віражах, — попередила Марина.— Мене закачує.

— Та знаю, знаю! — посміхнувся Георгій. — Ще досі пам'ятаю свою першу заригану машину.

— Ой, не треба! — попросилася Марина.

Обоє згадали, як Георгій на зароблені в будзагоні гроші купив машину. І першу поїздку за місто вони здійснили на Борисів день народження, після чого Георгій з Мариною — як найбільш тверезі — розвозили довго і нудно по хатах і гуртожитках всіх своїх друзів: одних заводячи попід руки, інших — мало не заносячи на своєму карку. Марину під кінець розвозки так закачало, що при в'їзді у її власний двір вона не витримала.

— Ти через цей випадок не вийшла за мене заміж? — посміхнувся Георгій.

— Ага! Я тобі ще довго не могла дивитися в очі!

— Даремно! Моя мама мала хворий жовчний міхур, її також часто нудило. Я це цілком нормально сприйняв.

— Так чи інакше, але це була доля: нам не можна було одружуватися. І ми правильно зробили. З тобою я була б нещаслива. Стала б істеричною, злою, заздрісною і ревнивою бабою! А з Ігорем я розцвіла: і як жінка, і як особистість.

— Слухай, я давно вже хотів спитати тебе або Ігоря: ви так майстерно граєте в «голубочків»... Це щиро?

— Граємо? — здивувалася Марина. — Ти ж, як і я — овен. Овни не вміють прикидатися. Овни — не артисти. У них на морді написано: чи вони люблять, а чи ненавидять!

Георгій замислився й автоматично натиснув на газ. Дорога його заспокоювала.

— Липинський, я ж просила! — дорікнула Марина. — Я люблю швидкість, тільки не на кримських дорогах! Ой!

Георгій її не чув. Він мчав, як несамовитий. Марина зрозуміла: зараз чіпати його не можна. Тож на всяк випадок пристебнулася ременем і вп'ялася в дорогу очима.

Липинський любив кримські краєвиди. Добре, що в Україні є Крим. Георгій не поділяв думки, що Крим був відданий Україні Хрущовим під впливом емоцій. Це неправда. Хрущов був шоумен і зробив з передачі Криму Україні політичне шоу. Насправді ж у цьому існувала господарська доцільність. Зміна субординації — це був розумний прагматичний крок господаря. Шкода, що в України руки до Криму не доходять...

— їдемо через Сімферополь чи по узбережжю?— спитав Георгій.

— Через Сімферополь. Тут дорога краще-. Тільки не жени! У мене діти малі! А ти ще своїх навіть не народив!

Ці Маринині слова примусили знову ж таки замислитися над тим, що його чекає в майбутньому.

— Як ти думаєш... — почав він, але не закінчив свою думку. Він просто не знав, як її сформулювати.

— Я не думаю — я знаю. Саме вона, Єва, — твоя доля, — переконувала його Марина.

Георгію полегшало. Отже, він чинить правильно.

— А як мені бути з її анархістськими уподобаннями? Марина здивувалася або зробила вигляд, що здивувалася.

Цих жінок не розбереш. — Якщо чесно, то людини, більш віддаленої від анархії, ти не знайдеш... Вона такий педант!

Марина сміялася.

— У школі вона завжди здавала свою контрольну роботу найпізніше, хоча розв'язувала все найшвидше. А знаєш — чому? Вона виводила своїм каліграфічним почерком кожну цифрочку!.. Це мене так дратувало! Адже я повинна була встигнути все скатати! А якби ти знав, як вона прасує!

«Невже краще від мене?» — подумав Георгій.

— Говорячи про анархізм, я маю на увазі її політичні уподобання, — уточнив він.

— Тобі що — жити з політичними уподобаннями?

— Ти не розумієш: вона член терористичної групи! Марина розсміялася.

— То це зона підірвала «близнюків» у Нью-Йорку?

— Точніше, — поспішив виправитися Георгій, — це не тероризм, а щось на зразок кревної помсти...

Марина покрутила пальцем біля скроні. Георгій зрозумів: Марина нічого не знає. Або дуже добре це приховує. Він замовк.

— Це в тебе такі еротичні фантазії? У суперджентльмена кохана жінка — терористка. Яка романтика!

Георгій чекав, поки вона замовкне. Нарешті вона стишила голос:

— Якщо серйозно, я здивована, що ти так блискавично прийняв рішення одружитися.

— Я взагалі не приймав ніякого рішення. Якщо чесно, то я Євдокію зовсім не знаю. Слова про одруження злетіли з язика абсолютно несподівано для мене самого.

— Отож! — зітхнула Марина. — 3 тобою завжди було важко... А тепер тебе, старого холостяка, приборкати неможливо. Розбирайтеся самі без мене!

— А чого ж ти їдеш туди?

— Яв Ялті погано себе почуваю. Хочу бодай кілька днів відпочити в іншій кліматичній зоні.

Вони вже дісталися Сімферополя і з'їхали по об'їзній дорозі на феодосійську трасу.

— Що сталося з Ольгою? — спитав у Марини Георгій.

— Вона тебе досі любить. Навіть Борис уже з цим змирився. У них дуже нещасливий шлюб.

Георгій наморщив лоба.

— Тільки ти не думай, що причина в тобі. Вони просто не пара. Адже Борис одружився на Ользі також не з любові. До речі, в нього є коханка?

— Немає.

— Я так і думала. Треба віддати належне Борису, він один із небагатьох, який не зробив типового кроку успішного сорокарічного чоловіка — не пішов «по другому кругу», тобто не одружився вдруге. Я думаю, у нього проблеми зі здоров'ям. Порадь йому, як друг, узятися за себе.