Чтение онлайн

Він поклав монету перед портьє і показав очима на телефонний апарат.

— Кабальєро! — вигукнув портьє, неначе йшлося про життя та смерть, і підсунув апарат Роумену.

Набравши номер ІТТ, він попросив з'єднати його з архівом:

— Мені сказали, що сеньйору Анхелу провели телефон, коли це вас не обтяжить, дізнайтесь його додатковий.

— У сеньйора Анхела немає телефону, — відповіла дівчина й дала відбій.

От стерво, подумав Роумен. Я ж знаю, що йому поставили апарат, тепер мені ясно, навіщо вони поставили йому телефон, вони хочуть контролювати всі переговори Брунна, ось чому дали Анхелу персональний номер. А втім, на місці цієї красуні, яка одержує за свою пекельну роботу копійки, я теж немилосердно переривав би всі розмови; люди по-справжньому працюють лише в тому разі, коли дорожать своїм окладом, все інше — химера, ніхто ж не продає черевики або хліб за півціни?!

— Сеньйорито, — сказав Роумен, набравши номер ІТТ ще раз, — це говорить лікар сеньйора Анхела. В нього дуже поганий аналіз, я маю неодмінно викликати його на огляд… Інакше він може вмерти… Невже ви хочете, щоб старий чоловік загинув з вашої вини?

— Він зовсім не старий, — відповіла дівчина. — А що з ним? Скажіть мені, я йому передам.

Отак вичисляють дівчат, які сплять з сивими живчиками, — панчішки, трусики, кофточка, більше не треба; Роумен пояснив сеньйориті, що вона навряд чи зможе запам'ятати медичну термінологію, просто їй не передали по зміні, що два дні тому спеціально на прохання лікарів було поставлено телефон для сеньйора Анхела і було б надзвичайно люб'язно, якби красива сеньйорита знайшла можливість допомогти лікареві.

— Чекайте, — сказала вона, — я спробую.

Що я плету, подумав Роумен. Я ще не відійшов од віскі в літаку і тому молов не просто нісенітницю, а несусвітну дурість. Дівка зараз же розповість про мою розмову цьому живчикові. Ну й нехай, сказав собі Роумен. Просто, мабуть, я відчуваю, саме відчуваю, що все вирішиться в лічені години, тому й поспішаю; якщо все вийде так, як я хочу, мене вже не обходитиме, що подумає про все сеньйор Анхел і як він доповість про цей дивний дзвінок своєму кураторові на Пуерта-дель-Соль. Все вирішать години, а потім будь що буде, не можна планувати дуже далеко вперед, це іноді не збувається, і не тому, що ти погано плануєш, просто, крім тебе, планує ще два мільярди людей на землі, перехрещення задумів такі несподівані, таять у собі стільки непередбаченого, що найточніша схема може розлетітись на дрізки тому, що в якогось не відомого тобі мосьє Жюля чи фрау Анни заболить живіт і він чи вона не подзвонять містеру Рипкіну, котрий мав прийняти рішення в справі сеньйора Альвареса, зв'язаного з сером Летсбі, від якого й залежало рішення однієї з ланок твоєї схеми.

— Алло, я з'єдную вас, лікарю. Додатковий сеньйора Анхела три дванадцять.

— Дякую вам, я записую, три дванадцять, — повторив Роумен, підсунув до себе пачку сигарет, дивуючись з того, що його палець машинально малював три цифри: постійна гра в брехню навіть з самим собою, природжене паскудство людства…

— Анхел де Пальма, — почув він трохи схвильований голос мишачого жеребчика; Еронімо сказав, що красень висвітлював монархістів, які завзято виступали проти фаланги за повернення короля; іноді його відряджали до іноземців з англомовного світу, щоб придивитися до візитерів, чи не тягнуть ті зв'язків від республіканської еміграції.

— Ради бога пробачте, сеньйоре де Пальма, — сказав Роумен, — Сеньйорита відмовлялася з'єднати мене з архівом, переконувала, що у вас ще й досі немає телефону, і тому мені довелося піти на хитрість, бо я вичислив по її голосу, як вона до вас ставиться… В неробочий, звичайно, час…

І — не рипайся, подумав Роумен; ви мавританці, з чого в нас сміються, те у вас кінчається ножем, який всадить тобі в спину брат цієї самої знеславленої телефоністки.

«А чому ж ти не всадив ножа в живіт Гаузнера?» — почув він насмішкуватий голос, поморщився, як від зубного болю, і витяг сигарету похололими пальцями.

— Що вам треба? — кашлянувши, спитав Анхел.

— Мені потрібен доктор Брунн, якщо вас не обтяжить.

— Хто його просить?

І Роумен відповів:

— Колега.

Через кілька секунд Штірліц узяв трубку, і Роумен відчув дивну радість, почувши його спокійний, трохи сухуватий голос.

— Зайдіть до Кемпа, — сказав Пол, не назвавшись, — і запросіть його спуститися вниз. Скажіть, що я привіз йому дуже важливу інформацію і що я хоч…

— Він поїхав дві години тому, — перебив його Штірліц, знову подивувався, згадавши, який був блідий Кемп, коли вони зустрілися в ліфті. Він сказав, що сьогодні пізніше, ввечері, по Штірліца заїде його, Кемпа, друг, треба разом повечеряти б, є чим обмінятися, говорив нервово, покушуючи свої гарні хтиві губи.

— Куди він поїхав? — спитав Роумен.

— Не знаю… Останніми тижнями він чомусь забуває мені доповідати, зовсім відбився від рук.

— Виправимо, — пообіцяв Роумен. — Подзвоніть йому додому. Ви знаєте його номер?

— Це не проблема. Дізнаюсь.

— Скажіть, що ви самі під'їдете до нього. Я буду біля вас, на розі, через двадцять хвилин спускайтесь.

Штірліц сів у машину й сказав:

— Дома його немає. Який ви скуйовджений… Сталося щось?

— Сталося, — відповів Роумен замислено. — Добре, їдьмо далі, там розберемось… Сталося багато цікавого, Штірліц… Скільки заплатите, коли я скажу, що мені відомо, хто вбив Вальтера Рубенау?

— Від кого прийшла інформація?

— Від Мюллера.

Штірліц витяг сигарети, закурив, похитав головою:

— Комбінуєте? Чи — правда?

— Я тільки-но з Мюнхена. Я кажу правду. Хоч і комбіную. На ваше щастя, в архіві Гіммлера зберігся запис телефонної розмови Мюллера з невідомим абонентом. Групенфюрер сказав цьому невідомому абонентові: «Негайно усуньте людину, фотографію якої вам покажуть. Це якийсь Рубенау. Не сплутайте його. Тим препаратом, який вам зараз передасть професор із Мюнхена, можна угробити дивізію. Це — те ж саме, що готували Шелленбергу для Штрассера і чим ви працювали на паромі. Невиконання завдання виключається. Йдеться про компрометацію того ж червоного, як і в першому епізоді». Могла бути така розмова?

— Я дуже хотів би, щоб ця розмова збереглася.

— Вона збереглася.

— Ви її привезли?

— Ні… Зате я привіз інше… Я привіз набагато цінніше, ніж цей запис… Я привіз із Мюнхена дуже важливе питання, Штірліц… Воно звучить так: «Що ж виходить, докторе? Виявляється, ви — червоний?»

Штірліц глибоко затягнувся, уважно подивився на змарніле обличчя Роумена, похитав головою, тихо, начебто блаженствуючи, засміявся й відповів:

— Червоний. Не коричневий же. Хіба у вас очей нема?

Роумен акуратно припаркував машину біля свого дому і довго не відривався від керма, задумливо дивлячись на Штірліца.

— Зайдемо до мене, — сказав він нарешті, — я прийму душ і переодягнуся. А потім сядемо й спокійно подивимося в очі один одному.

— Дивитимемося мовчки? — спитав Штірдіц. — Якщо мовчки — я згоден.

— Червоні такі ж підозріливі, як і коричневі? — усміхнувся Роумен.