Чтение онлайн

— У чому їх обвинувачують?

— Їх ні в чому не можна обвинуватити…. — Тобі це чимось загрожує?

Треба було спитати інакше, подумав Роумен, краще б вона спитала, чи не можу я їм допомогти? Хоч вона спитала як жінка, що кохає; вони власниці куди більше, ніж чоловіки; щастя поодинці неможливе, я складова частина її щастя, отже, запитання логічне. Інша річ, мене її запитання не влаштовує, але це вже моя справа, як завжди, я поспішаю і завжди поспішав; свої думки формулював безапеляційно: «чудовий хлопець», «гидка дівка», «милий старий», а знав цих людей два дні щонайбільше. І потім з'ясовувалося, що «чудовий хлопець» був гнидою, «гидка дівка» виявлялася вірним другом, а «милий старий» був на обліку в клініці для шизофреніків, маніяк і садист. Ні, подумав він, її нема в чому обвинувачувати, та й взагалі не поспішай з обвинуваченням, поміркуй добре, навіщо тобі сказав про все це Штірліц?

Він поцілував її в лоб і відповів:

— Нам це нічим не загрожує.

— Мені взагалі нічого не загрожує, — всміхнулася Кріста. — Я людина дуже вільної професії, місце вчителя математики якось знайду, але ти занадто властолюбний, тобі важко буде жити, якщо відберуть у тебе твоє діло. Ти дуже любиш своє діло, я бачу. Ходімо їсти яблучний пай. Приготувати тобі щось випити?

— Неодмінно. Тільки перед яблучним паєм почастуй мене макаронами. Коли я вип'ю, то страх як багато їм. Мені не загрожує алкоголізм. Ті п'ють, не закушуючи, на голодний шлунок; чим більше п'ють, тим менше думають про їжу, а я, навпаки, уминаю, аж за вухами лящить, вовчий апетит.

— Макарони на ніч? — Кріста здвигнула плечима. — Це ж шкідливо.

— А ми їх з тобою випотіємо, — пожартував Пол і подумав, що він негарно сказав, але Кріста засміялася, весело засміялась, а вона тонка людина, відчуває все, як мембрана; ну й що, заперечив він собі, коли любиш, намагаєшся пускати мимо вух те, що не вкладається у твою схему, не помічати того, що може стати образливим для коханої; кажуть, любов сліпа, — неправильно, вона відчутно зряча, але при цьому автоматично виключає з свідомості те, що слід відкинути, забути, не побачити й не дочути.

— Я думала, що мені сьогодні не можна, — сказала Кріста, — але виявляється, можна, мабуть, переплутала дні… Зараз я зварю макарони, підсмажу сало з цибулею, натру сиру, дуже багато сиру, а потім покладу на сковорідку помідори, якщо тобі справді не страшні лукуллові бенкети… Якби я їла, як ти, то зразу стала б як бочка, і ти мене негайно прогнав би… Щаслива ти людина, їси скільки хочеш, дуже заздрю… Я зроблю віскі, так?

— Ні, я вип'ю «смирнофф». Хочу горілки без льоду й без апельсинового соку, кілька ковтків зовсім чистої горілки.

— Невже тобі подобається ця гидота?

— Вона всім подобається, тільки дехто не признається… Скільки часу ти готуватимеш макарони?

— Двадцять три з половиною хвилини.

— Не поспішай. Мені треба написати дуже важливого листа, я хочу це зробити, поки не напився. Даю тобі сорок хвилин, влаштовує?

— Так, любий, я не поспішатиму.

— А завтра я звільнюся раніше і повезу тебе в Ескоріал.

— Ой, це ж чудово!

— А може, спочатку зайдемо в Прадо.

— Будь ласка, повези мене в Прадо! Я там нічого не могла зрозуміти, у них такі жахливі путівники…

— Бо там треба ходити з тим, хто хоч трохи знає Іспанію. Гаразд, вирішимо, куди подамося спочатку, вари макарони…

Вона спокійно поставилась до того, що я згадав Прадо, подумав він, не здригнулась, призналась, що була там, а я пам'ятаю себе на допиті, я знаю, як важко зберігати спокій, коли міни починають рватися поряд, і ти чекаєш наступного запитання з жахом і примушуєш себе бути таким, яким вони привели в камеру, весь час стежиш за обличчям і тому не можеш за ним устежити. Невже ти повірив німцю Штірліцу і не віриш їй? Невже сюжет Яго такий стійкий? Невже людина — така зіпсована істота, що завжди намагається розчинитися в поганому, відкидаючи хороше?

Він зайшов до кабінету, підсунув друкарську машинку, заклав аркуш паперу, легко надрукував адресу й першу фразу: «Грегорі Спарк, 456, Біверлі-плейс, Голлівуд, США. Дорогий Грегорі…»

Ну, й що ж ти напишеш? — спитав він себе. Що найбільше мене зацікавило б, якби я був підісланий у дім ворога? Мене зацікавили б його вчинки. Слова — дурниця, сьогодні бовкнув одне, завтра — друге, людина е людина, вінець непослідовності. Вчинки — єдине, що цікавить розвідку, це вчинки, зв'язки, можливості й думки, зафіксовані на папері.

«Сьогодні я відчув шок, — почав повільно, обдумуючи кожне слово, виклацувати Роумен, — коли почув по радіо інформацію про арешт Ейслера і про свідчення цієї мерзотниці Рут Фішер. Вона ж доносить на композитора! Я спочатку не дуже й повірив своїм вухам, мені здалося, що це не Лондон говорить, а Москва розігрує свій черговий пропагандистський водевіль. Я поїхав у ЮПІ, подивився телекси, впевнився, що це не спектакль, і напився так, як напивався після повернення в Штати з нацистського полону. Спершу я нічого не міг збагнути, ти ж знаєш, я прагматик, я мушу з'ясувати причини й наслідки події. Ти знаєш і те, що доти, поки я не придумаю комбінацію, яка допоможе друзям, що попали в біду, я не вгомонюсь. Тому я примусив себе протверезитися й настроїтись на дію, а не на емоції, к чорту їх! І мені це вдалося. Я прикинув план, котрий конче потрібно обговорити з тобою.

По-перше, я знаю принаймні трьох людей із СД, що відкрито живуть у Мадріді, роблять бізнес, цілком шановні кабальєро. Це Кемп з ІТТ, Штірліц, звідти ж і Рошке, який подвизається у сфері кінобізнесу, прокатує старі європейські фільми, після того як костоломи каудільйо виріжуть усі сумнівні місця, а сумнівними місцями тут вважається: а) критика на адресу Ватікану; б) показ напівголої жінки (якщо покажеш голу — посадять у тюрму за «хуліганство у громадських місцях» і оштрафують на десять тисяч песет); в) згадування слів «комунізм», «Радянський Союз» (такого нема, є «Росія»), «тиранія», «нацисти», «корупція», «клерикалізм»; г) про критику Франко я не кажу, за це відразу запроторять на каторгу.

Так от, ці троє людей не можуть не знати, як у Гітлера створювались антикомуністичні спектаклі. Тобто вони знають про це не так, як ми, а із середини, з деталями, пам'ятають поетапність, що за чим повинно йти і чим це можна закінчити — під завісу.

Добром ці люди таку інформацію не віддадуть. Тому я негайно почну оформляти на них хороші компрометуючі матеріали. Але й цього буде замало, як мені здається, горіхи дуже міцні, просто не розкусиш.

Тому перше запитання: не пригадуєш ти чи хтось із наших знає чого-небудь про цих людей?