Чтение онлайн

«Добре, погуляю, — розчаровано відказав Ерагон. — А з ким ти маєш зустріч?»

Але Сапфіра, йдучи геть, лише грайливо підморгнула йому на прощання.

— Непогано було б десь поснідати, — звернувся хлопець до Орика, коротко пояснивши йому причину Сапфіриного відходу. — А потім оглянути цей дивовижний Тронжхейм. До завтра про жодні тренування навіть чути не хочу.

— Добре-добре, — догідливо сказав гном. — Можливо, спочатку відвідаємо місцеву бібліотеку? Вона досить стара, і в ній є багато цінних пергаментів. Тобі буде цікаво дізнатися про давню історію Алагезії, ще не сплюндрованої Галбаторіксом.

— Гаразд, ходімо, — погодився Ерагон, згадавши Бромові уроки. Цікаво, чи не забулись вони?

— Тоді вперед! — зрадів проводир.

Після сніданку вони рушили до бібліотеки безліччю коридорів і переходів. А коли нарешті дійшли, то Ерагонові здалося, що він потрапив у ліс. Височенні колони підпирали стелю. Між колонами тяглися книжкові шафи, зроблені з чорного мармуру. У самій залі вишикувались ряди кам’яних столів, біля яких стояли лавочки.

— Це спадщина нашого народу, — кивнув Орик на велетенську книгозбірню. — Тут зберігаються королівські літописи, пісні й історії, складені нашими оповідачами. Справжні скарби, як бачиш. Хоча бракує ельфійських книжок — вони дбають про свої таємниці.

— А як довго тут можна бути? — спитав зачудований юнак.

— Скільки захочеш, — відповів гном. — Питай мене, коли схочеш про щось дізнатися.

Ерагон почав благоговійно переглядати старі фоліанти, спиняючись на книжках із цікавою назвою або заманливою обкладинкою. Як це не дивно, але гноми користались тим самим рунічним письмом, що й люди. Після тривалої перерви юнакові було дуже важко читати. Він повільно переходив від однієї шафи до іншої, просуваючись вглиб величезної скарбниці словесності. Нарешті, його увагу привернули поезії Дондара, десятого короля гномів.

Ерагон пильно вивчав віршовані рядки, аж раптом неподалік залунали чиїсь кроки. Лаючи себе за таку необачність, юнак причаївся за шафою. Він чув, що крокують двоє. Тоді Ерагон вирішив прослизнути між колонами, та несподівано налетів на близнюків.

Зверхньо глянувши на захеканого хлопця, двійко огрядних посланців глузливо вклонилися.

— А ми якраз шукали тебе, — сказав один із них гортанним голосом, що чимось нагадував голос разаків.

— Для чого? — спитав Ерагон, подумки покликавши Сапфіру.

— Ми просто хотіли вибачитись за колишнє, — з удаваною покорою мовив один із близнюків, — а також виказати тобі нашу пошану.

«Стережися!» — озвалася здалеку Сапфіра.

— Та ні ж бо, — посміхнувся юнак, збагнувши правила гри. — Це я маю вам дякувати за гостинність. Адже без вашої згоди мене б не пустили у Фартхен Дур. — І парубок вклонився якомога глузливіше.

— Ми цінуємо твою думку про нас, — почув він дещо роздратований голос у відповідь. — Така поважна особа дякує нам… Ми в боргу перед тобою за добре слово.

— Я не забуду про це, коли прийде час, — відповів Ерагон.

«Дивись, не перегравай, — знову застерегла Сапфіра. — Вони слідкують за кожним твоїм словом і в майбутньому не пробачать тобі цих жартів».

«Та як же тут втриматись!» — весело відгукнувся хлопець.

— Але, вершнику, ми шукали тебе зовсім не через це, — споважніли близнюки. — Річ у тому, що у Тронжхеймі існує певне коло людей, які практикують магію. Ми називаємось Ду Врангр Гата, або ж…

— Звивиста стежка, я знаю, — урвав їх Ерагон, пригадавши Анжелу з її плітками.

— Твої знання давньої мови вражають, — вклонилися близнюки. — Але наразі йдеться не про це. Наші люди чули про твої подвиги й пропонують тобі приєднатися до них. Для тебе самого це теж було б дуже корисно.

— Чому це? — здивувався юнак.

— Ми маємо чималий досвід у магічній практиці, — завели свою пісню близнюки. — І залюбки б навчили тебе новим закляттям, що впливають на владу й сприяють здобуттю слави… Натомість ти поділився б своїми знаннями.

— А, тепер розумію, чого вам треба, — роздратовано сказав Ерагон. — Гадаєте, я такий дурний? Ні, я не вчитиму вас тому, чого навчив мене Бром. Певно, ви дуже злі, що й досі не змогли прочитати мої думки?

— Не треба з нами жартувати, хлопчику! — улесливий тон близнюків миттю зник. — Ми зможемо перевірити твою магічну силу. Але не забувай, що неправильно сказане закляття вбиває! Хоч ти і вершник, але нас двоє, і ми вдвічі сильніші за тебе!

— Добре, я подумаю над вашою пропозицією, — опанувавши себе, відповів юнак.

— Тоді вже завтра ми чекатимемо на твоє рішення. Сподіваємось, воно буде правильним.

Потому Близнюки неквапом вийшли з бібліотечної зали.

«Хай там чим вони займаються, але я ніколи не стану одним із Ду Врангр Гата!» — подумки вигукнув Ерагон.

«Ти повинен поговорити з Анжелою, — озвалась Сапфіра. — Вона мала справу з близнюками і, напевно, зможе підказати тобі щось таке, що знешкодить їхню лиху силу».

«Непогана ідея», — погодився хлопець і пішов шукати свого гнома-проводиря.

Він застав Орика за гострінням бойової сокири і сказав, що негайно хоче повернутись у фортецю. Той миттю провів Ерагона до воріт, де на нього вже чекала Сапфіра, як завжди, оточена натовпом.

— Цю проблему треба одразу ж вирішити, — сказала Сапфіра, коли вони прибули на місце. — Інакше близнюки й далі тебе залякуватимуть.

— Знаю, — відповів Ерагон. — Але вони й справді дуже небезпечні. Не наробити б дурниць…

— Ти теж можеш бути небезпечним супротивником, — зауважив дракон. — Чи ти вирішив здатися без бою?

— Не зовсім так, — похитав головою хлопець. — Я обов’язково скажу їм завтра, що не вступатиму до їхнього Ду Врангр Гата.

Залишивши дракона в печері, Ерагон вийшов із фортеці. Він хотів побачитися з Анжелою, але не міг одразу згадати, де та мешкає. Солембума ж поблизу не було… Тому юнак бездумно блукав коридорами, сподіваючись випадково надибати знахарку.