Чтение онлайн

Та Луна лише здвигнула плечима. У вечері, коли дівчата повернулись до своєї кімнати, вони поцікавились у няні, якою вона думки про охоронців. Чи є сенс звертати на них увагу?

Ніла посміхнулась і подумала: «Мої дівчатка дорослішають!» Та в голос промовила:

– -- Звичайні чоловіки. А чому ви питаєте, любі мої?

– -- Та тут, один з них, здається заграє до Луни.--- лукаво зиркнула на сестру Ніла.

– -- Хай тільки спробує!
– -- дівчина показала в напрямок дверей кулака.

– -- Чесно кажучи, я не знаю що вам порадить. Не всі хто потрапляє сюди обов’язково мерзотник. Є звісно і покидьки. Та я впевнена що більшість опинились тут або по глупству, або для них так склались обставини.

Останню фразу Наріта промовила майже плачучі.

– -- Нянечко, дорогенька не плач. Ми знаємо що ти хороша. Ти нам як мама.
– -- притулилась до Нарітиної руки Ніла.

– -- Ти ніколи нам не розповідала що трапилось з тобою. Розкажи.
– -- попрохала Луна, і сіла поряд.

Наріта повідала дівчатам історію свого життя, і про те як вона сумує за своїми дітлахами, що залишились круглими сиротами. Немає такого дня, щоб вона їх не згадувала. Та допомогти їм з відси вона нічим не в змозі.

– -- Бідолашна.
– -- погладила жінку по голові Ніла.

– -- Так от, про охоронців… --- згадавши попередню розмову, продовжила нянька.
– -- … їхні душі, як і у інших рабів, живі. І залишились такими якими були ще за життя, а безсмертне тіло живе доти, доки йому не завдадуть смертельного поранення, або не спалять в угоду Магрі.

– -- Ти хочеш сказати, що якщо людина була хорошою в Світі людей, то такою залишилась і тут?

– -- Так. Просто у них немає вибору. Кожен робить те, що йому наказують. Одні працюють в каменярнях, інші охоронцями і прислугою. І якщо вам судилося прожити все життя тут, то…

– -- Ні! Ми вирвемося з відси! … не дала докінчити думки Наріті, Луна.
– -- Та мати серед охоронців спільника, буде корисно. Треба придивитися до них. Можливо вони зможуть нам допомогти.

– -- Звісно потрібно бути обережними, і не натрапити на такого що вірно служить жерцям.
– -- підтримала сестрину думку Ніла.
– -- Бо тоді нам будуть непереливки. До речі, Луна каже, що вони схожі на гидких ящірок.

– -- Ящірок?
– -- перепитала Наріта.

– -- Так.
– -- ствердно хитнула головою Луна.
– -- Таких самих як у твоїх казках. Зі слинявими, повними гострих зубів ротами, страшними лапами і сірою лускою.

Наріта замислилась.

– -- Чому ти мовчиш?
– -- перервала її думки Ніла.--- Про що ти думаєш?

– -- Я маю гадку, що можливо Луна права. Це ми з тобою не тямимо хто поряд з нами. Хіба людина, хай навіть мертва, здатна на таку жорстокість? Я весь час розкидаю розумом, для чого вас сюди доставили. Можливо це помста, а можливо ви якісь особливі і Магра хоче мати з вас якийсь зиск? Ось ви кажете, що Луна бачить жерців інакше ніж Ніла. Я ще з малку помічала, що ти їх сприймала по іншому, ніж твоя сестра. Ти боялась їх і не хотіла з ними спілкуватись.

– -- Якого ж ти дійшла висновку?
– -- поцікавилась Луна.

– -- Як би я могла це пояснити, то могла б щось і порадити.
– -- сумно похитала головою нянька.
– -- Час покаже.

«Севіла» стрімко наближалась до острова Далмарія. Друзі не тішили себе надією що тут їх зустрінуть з розпростертими обіймами. В море вийшли не всі пірати, багато залишилось для охорони рабів і безпеки острова.

– -- Треба дочекатися ночі, і без бортових вогнів, тихо підійти до берега.
– -- висловив свою думку Пек.

– -- Храм має бути десь в глибині острова, його не вийде швидко відшукати, а в ранці пірати помітять корабель.
– -- зауважив Плато.

– -- Пек правий.
– -- підтримав капітана Карол.
– -- І Плато правий.

– -- То як бути?
– -- знизав плечима Теймур.

– -- Ми в темряві зійдемо на берег, а «Севіла» знову піде в море, подалі від берега, щоб її не помітили. В нас буде доба для повернення дітей.
– -- пояснив свою думку чарівник.

– -- А якщо не встигнемо?
– -- спитала Хета.

– -- З настанням темряви корабель повернеться і буде чикати поки це буде можливим. Якщо ми за добу не впораємось, команда знову відійде на безпечну відстань від остова і повернеться наступної ночі.

– -- Це розумний план.
– -- Погодився Пек.
– -- Так ми вбережемо команду від піратів, і матимемо час для пошуків.

«Севіла» уповільнила хід і лише з настанням ночі причалила до берегів Далмарії. Щоб не розбити корабель об скелі, або не сісти на мілину, Каролові довелось застосовувати свої чари. Бо навіть знаючи ці береги, в повній темряві не можливо було б це зробити. На берег зійшли Карол, Теймур, Хета і Плато. Пек теж хотів вирушити з ними, та розумів що залишати корабель без капітана неможна. Тим більше, що наступної ночі знову доведеться наближатись до острова в темряві, і краще за нього цього ніхто не зробить.

– -- Може візьмете з собою пару матросів?
– -- запропонував Пек друзям.

– -- Ні.
– -- Відмовився Карол.--- Ми підемо в чотирьох. Доведеться іти потай. Чим більший буде натовп, тим важче сховатися.

– -- І то правда.
– -- погодився капітан.
– -- Щастя вам і до зустрічі!

– -- Вам теж. Будьте напоготові. Пірати можуть з’явитися зненацька.
– -- попередив чарівник.

Друзі повільно пішли в глиб острова. Місцевість була незнайома і час від часу хтось з них перечіпався об щось, або наштовхувався на якусь перепону. Набивши наступну гулю, Теймур не витримав:

– -- Треба зупинитися, поки хоч трохи не розвидниться, або зійде місяць. Тоді підемо швидше, і наздоженемо згаяний час.

– -- Ти маєш рацію, мало того що збиваємо ноги, ще і йдемо невідомо куди.
– -- погодився з ним Плато.

– -- Храм може бути зовсім в іншому напрямку, і ми в пітьмі віддаляємось від нього.
– -- підтримала чоловіків Хета.

– -- Ну добре! Робимо привал.
– -- під натиском друзів погодився чарівник.

Спробували трохи заснути. Та сон ні до кого не прийшов. Місяць так і не з’явився, тому чикали світанку, і тільки но засіріло, рушили далі. Їхній шлях пролягав через кам'янисту долину. Ранішня прохолода швидко минула. Безжальні промені Алагіра, здавалося пропікають мандрівників наскрізь, витягуючи з них останні краплі вологи. Вода швидко скінчилась, а навкруги лише розжарене каміння. Ніде не було ознак людської присутності, та навіть ніде було присісти і перепочити. Маленький загін з останніх сил рухався вперед.