Чтение онлайн

– -- Ти побачив знак?
– -- спитав у нього учитель.

– -- Не встиг, я за Вас злякався.

– -- Піди подивись. Не за мене тобі зараз треба хвилюватись.

Карол глянув на тацю, і теж зблід. На срібному пилу чітко вималювалось велике око, в якому замісто зіниці був зображений людський череп. Це знак Магри.

Чоловік перевів погляд на Орнагула:

– --- Що це означає?

– -- Про кого ти думав?

– -- Про Федію.

– -- Магра знає про її існування. Дитині загрожує небезпека.

– -- Магра не має влади в нашому світі.

– -- Це не означає що вона не може нашкодити. Пам’ятаєш про Темхуса? Він здатний пройти куди завгодно, і зробить все що накаже його божество.

– -- Що ж робити?

– -- Надінь на доньку свого медальйона. Це звісно зробить тебе вразливішим для темних сил, та ти і так можеш постояти за себе. Та оберіг захистить дитину. Зло не зможе наблизитись до неї.

– -- Я зроблю це негайно.

Карол швидкою ходою направився в дитячу кімнату. Та перш ніж війти прислухався що робиться за дверима. З кімнати долинав глос Мілени, вона співала колискову. Чарівник обережно відчинив двері і зайшов. Дружина хитала колиски. Дівчата мирно спали. Карол не хотів лякати дружину тими страхіттями що дізнався. Він посміхнувся до неї і знявши з шиї свого оберега, мовив:

– -- Ось хочу зробити дочці подарунка. Вона ж донька чарівника і має повне право на цю прикрасу.

Карол обережно, щоб не розбудити Федію, надів їй медальйона.

Мілена насмішкувато позирала на чоловіка.

– -- І придумав же таке! Ну навіщо він їй зараз?

– -- Нічого, нехай носить. Ти тільки поглядай щоб він постійно був на ній.

З жіночого лиця зникла посмішка. Вона уважно подивилась на чоловіка.

– -- Кароле, ти від мене нічого не приховуєш?

– -- Ні мила. Нічого такого про що ти і сама здогадуєшся. Федія хоч і маленька, та вже чарівниця, і темні сили можуть її відчути. Я хвилююсь за неї. Оберіг захистить її.

Мілена в знак згоди похитала головою.

– -- Тоді все правильно. Я вдячна що ти так про нас піклуєшся.

– -- Хіба я раніше цього не робив?
– -- спитав він.

– -- Звісно! Вибач коханий, я не хотіла образити тебе. Я трохи розгубилась.

Настав день святкування дня народження дівчат. Замок гудів у передсвяткових приготуваннях. На святкування запросили всю дітвору з рибальського містечка. Карол з Теймуром очікували на всіх своїх друзів. Поки інші займались приготуванням Тума прийшла щоб нарядити дівчаток у святковий одяг. Няня їй допомагала. Жінка вдягла на Севілу святкову сукню. Поряд сиділа Федія. На її грудях виблискував оберіг. Тума мимо волі звернула на нього увагу. Вона зняла прикрасу з дівчинки.

– -- Навіщо Ви, це робите?
– -- здивувалася нянька.

– -- Я тільки приміряю на свою донечку, і поверну.
– -- виправдалась Тума.
– -- Ця прикраса така яскрава, хочеться подивитись як вона виглядатиме на Севілі.

Несподівано, позаду, почувся шурхіт, наче на підлогу сипався пісок. Жінки озирнулись, і зустрілись з двома парами лютих, налитих кров’ю, очима. Від жаху Тума притисла медальйон руками до грудей. Крик рвався з її горла, але застиг десь в середині. Ті страшні погляди її паралізували. Вона не могла ані рухатись, ані кричати. Жінка бачила як впала поруч неї мертва няня, як двоє людей в чорних сутанах забрали дітей і розчинились, наче їх і не було. Лише тоді на зовні вирвався крик, його почули у найвіддаленіших куточках замку. Тума впала без свідомості.

– -- Що сталось?
– -- підбігши до дитячої кімнати, спитав Карол.

Тут вже зібрався чи малий натовп. Чарівник розштовхав прислугу, і зайшов у середину. Мілена бліда мов крейда, розгублено стояла посеред кімнати, а Теймур намагався розбудити дружину.

– -- Кароле, наші діти… Де наші діти?
– -- Мілена ледве могла говорити від хвилювання.

Та Карол не міг їй відповісти, бо і сам нічого не розумів. Єдиною, хто все це міг пояснити, була Тума. Непритомну жінку поклали на ліжко. Довелося прикласти багато зусиль поки вона прийшла до тями. Коли до неї повернулась свідомість, вона мутними очима обвила присутніх, і несподівано голосно заридала.

– -- Заспокойся мила, заспокойся.
– -- втішав її Теймур.

Тумі дали напитись води.

– -- Подруго, спробуй розповісти що сталось. Де діти?
– -- нахилилась над нею Мілена.

Жінка ще деякий час схлипувала, та нарешті змогла промовити слово.

– -- Вони з'явились несподівано у нас за спинами…

– -- Хто з’явився?
– -- перепитав Карол.

– -- Істоти в чорних балахонах, зі страшними очима.

– -- Це слуги Темхуса.
– -- здогадався чарівник.
– -- Тому що ти лишилась живою, завдячуй оберегові. До речі, чому він у тебе?

Лише зараз Тума усвідомила що як і раніше притискає медальйона до грудей. Вона знову заплакала:

– -- Це я у всьому винна. Я лише хотіла приміряти прикрасу Севілі.

– -- Не вени себе дитино.
– -- почувся голос Орнагула.
– -- Сталось те, що повинно було статись. Зло завжди найде мить щоб втрутитись в чиєсь життя.

– -- Чому ви так кажете?
– -- зазирнула в очі старому Мілена.
– -- Ви щось знали?

Орнагул опустив очі.

– -- Я теж знав.
– -- подав голос Карол.
– -- Вчитель вчив мене визначати долю людини. Тоді ми дізналися що Федією зацікавилась Магра. Тому я і надів на неї медальйона.

– -- А чому вони забрали і нашу доньку, навіщо вона їм?

– -- Я думаю, що як би на Федії був оберіг, то вони забрали б тільки її. Та прикраса була в тебе, і щоб не помилитися у виборі вони забрали обох дівчаток.

– -- Значить знявши медальйона, Тума врятувала життя собі і Севілі?
– -- спитав Теймур.

– -- Саме так.
– -- погодився з ним Орнагул.
– -- Ще деякий час темні сили не знатимуть хто з дітей природжена чарівниця. Її сила пробудиться лише в повноліття.

– -- А як що вони не чикатимуть?
– -- в очах у Мілени стояли сльози.
– -- Якщо вони позбудуться її?

– -- Ні. Федія їм потрібна живою. В них якісь плани що до неї. Інакше вони зробили б з дітьми те що і з бідолашною нянею, їм ніщо не заважало.
– -- заперечив Карол.

– -- Де ж нам їх шукати?
– -- розгублено розвів руки Теймур.

– -- Це ми повинні з'ясувати в першу чергу.
– -- Відповів Орнагул.
– -- Пішли до бібліотеки, порадимось.

Залишивши дружин на турботу слуг, чоловіки пішли слідом за старим чарівником.

– -- Ви, вчителю, були праві, що то Темхуса. Це створіння зла може проникати в наш світ.