Чтение онлайн

— Вам не подобається? — здивувався Дів Сімбел.

— У цьому є щось негідне — ховатися, скрадатися потайки!

— Фай Родіс говорила про необхідність не тривожити мешканців Торманса. Якщо вони вороже настроєні до гостей з космосу, то прихід «Темного Полум’я» викличе обурення, а нам доведеться один-два місяці обертатись на орбіті навколо планети, поки ми вивчимо мову й ознайомимось із звичаями. Якщо вони дізнаються про зореліт, що літає над їхньою планетою, то зараз ми навіть ре зможемо пояснити, нащо ми тут!

— Цефеяни ж пояснили!

— Певне, завчивши одну-дві фрази. І одержали відмову. А ми; не повинні її чути — надто далекий був шлях, і Торманс — наша мета, а не мимохідь помічена планета, — сказав Дів Сімбел.

— А чи не схоже це на нескромне підглядання з-за рогу? — не здавався Соль Саїн. — Методи, які годяться для древніх людей, а не для вищої форми суспільства… А ось і наш соціолог! Ви якої думки, Чеді? — Інженер-кібернетик переповів розмову.

Та замислилась, потому рішуче оголосила:

— Було б недостойно людей Землі й нашої ери з’явитися, підгледіти й тихо повернутись назад. Ніякої шкоди ми не завдали б, але це… зазирати до кімнати людини, коли вона нічого не підозрює… Ми пояснимо, коли спустимося на планету, і вони зрозуміють.

— А якщо не зрозуміють і не приймуть? — опирався Соль Саїн глузливо мружачись.

— Не знаю, як би я вирішила. Я згодна з Родіс.

— І я думаю так само, — сказав інженер-пілот. — Тим паче що ви обидва випускаєте з поля зору істотну деталь. З величезної висоти, на якій ми можемо вести стійкий орбітальний політ, побачимо тільки найзагальніші деталі життя планети. І зможемо ловити лише ті передачі, які призначені для всієї планети. Інакше кажучи, ми побачимо й почуємо тільки відкрите суспільне життя. Нам більше нічого й не потрібно для розуміння їхньої мови й норм поведінки.

— Правильно, Дів! Як це до мене зразу не дійшло? Що ви скажете, Соль?

Інженер-кібернетик розвів руками, погоджуючись.

— І ще одне, — провадив Дів Сімбел. — У них нема високих штучних супутників, і ми нічого не порушимо в системі їхнього зв’язку.

— А може, взагалі немає супутників, ні високих, ані низьких? — запитав Соль Саїн.

— Незабаром побачимо, — сказав Дів Сімбел.

— «Екваторіальна швидкість планети гамма 1 дріб 16, період обертання 22 земні години…» — доповідав суматор, не по-людськи чітко вимовляючи слова. Широка стрічка записів повзла в приймач маршрутного журналу. Автомати «Темного Полум’я» ретельно досліджували Торманс, не пропускаючи жодной деталі.

— Дивує кількість вуглекислоти в нижніх шарах атмосфери, — сказав Тор Лік. — А скільки ще розчинено в океанах! Схоже на палеозойську геологічну еру Землі, коли вуглекислота ще не була частково пов’язана процесами вуглеутворення.

— Оранжерейний ефект? — поцікавився Соль Саїн.

— Клімат тут, як правило, м’який і рівномірний. Екватор Торманса стоїть «вертикально» порівняно із земним, тобто перпендикулярно до площини орбіти, а вісь обертання однозначна з лінією орбіти. Це могло створити різку зональність, але Торманс біжить по орбіті разів у чотири швидше за Землю…

— Нестача води може звести нанівець ці переваги, — втрутився Гріф Ріфт, який читав криві зондажі поверхні. — Площа океанів п’ятдесят п’ять сотих, а медіанний перепад коливань по глибині — один-два кілометри.

— Саме по собі це ще не свідчить про нестачу вологи, — сказав Тор Лік, — будемо досліджувати баланс випаровування, насиченості водяними парами, розподіл вітровими потоками. Вели ких запасів криги на полюсах при такому кліматі чекати не варто — ми їх і не бачимо. Нема й полярних фронтів та й взагалі сильних переміщень повітряних мас.

Члени екіпажу продовжували працювати біля приладів, час від часу поглядаючи в шахту візуального спостереження, яку відкрив для них Ген Атал. Пронизуючи товщу стін корабля і закінчуючись широким вікном з прозорої ітрієвої кераміки, шахта через систему дзеркал дозволяла оглядати планету необзроеним оком.

У прозорому вікні під зорельотом ледве помітно рухалась планета. «Темне Полум’я» обертався на висоті двадцяти двох тшгяч кілометрів трохи повільніше планети: так було зручно оглядати поверхню Торманса. Хмарний покрив, який спочатку видався землянам загадково щільним, на екваторі був усіяний великими розривами. В них пропливали свинцеві моря, коричневі рівнини, схожі на степи чи ліси, жовті хребти і масиви зруйнованих невисоких гір. Спостерігачі поступово звикали до вигляду планети, і все більше подробиць ставали зрозумілими на знімках.

Торманс, майже однаковий за розмірами із Землею і схожий на неї багатьма спільними рисами планетарного порядку, помітно відрізнявся від неї у деталях своєї планетографії. Моря займали широку зону на екваторі, а материки були зсунуті до полюсів. Розділені меридіональними протоками, точніше, морями, материки складали ніби два вінці, кожен з чотирьох сегментів, які розширювалися до екватора і звужувалися до полюсів, схожих на Південну Америку Землі. Здалеку і згори поверхня планети справляла враження симетричності, різко відмінної від складних обрисів морів і суходолу Землі. Великі річки текли переважно від полюсів до екватора, впадаючи в екваторіальний океан або його затоки. Між ними виднілися широкі клинки незрошеної суші, очевидно, пустель.

— Що скаже планетолог, — за звичаєм примружився Соль Саїн, — чудернацька планета?

— Нічого чудернацького! — важко відповів Тор Лік. — Старіша, ніж наша Земля, але швидше обертається. Отже, полярний зсув материків минав активніше і зайшов далі, ніж у нас. Симетрія, точніше, схожість одного півкола на інше, — справа випадкова. Очевидно, глибини Торманса спокійніші, аніж земні, не такі гострі піднесення і опускання, мало або й зовсім немає діючих вулканів, слабші землетруси. Все це закономірно, дивовижно інше…