Чтение онлайн

Земляни зрозуміли, що ці четверо на чолі з Чойо Чагасом і є справжніми володарями всіх і всього. Як заведено у древніх народів, у жителів Торманса переважали одноманітні імена, і тому їм доводилося мати по троє імен. Іноді траплялися люди з двома іменами. Очевидно, двоіменні складали вищі класи суспільства планети. Тормансіанські імена звучали почасти подібно до земних, але у важчому для землян дисонансі складів. Чойо Чагас, Гентло Ші, Кандо Лелуф і Зетрино Умрог — так звали четвірку верховних правителів. Дозволялося скорочувати імена всіх, окрім Чойо Чагаса. Ген Ші, Ка Луф, Зет Уг повторювалися з настирливою одноманітністю в незмінному порядку після імені Чойо Чагаса, яке ввучало магічним закляттям диких предків.

Олла Дез жартома оголосила, що всі земляни з їхньою системою подвійних, безконечно різноманітних імен повинні належати на Тормансі до верховного класу.

— І ти хотіла б, не посоромилася б? — запитала Чеді Даан.

— Я б мала змогу побачити справжніх володарів життя і смерті будь-якої людини. Ще в школі другого циклу я захопилась історичними фантазіями. Над усе мене цікавили книжки про могутніх королів, завойовників, про піратів І тиранів. Ними сповнені всі казки Землі, хоч би якій стародавній країні вони належали.

— Це несерйозно, Олло, — сказала Чеді, — найбільші страждання людству завдали саме ці люди, майже завжди неосвічені й жорстокі. Одне тісно пов’язане з іншим. У погано побудованому суспільстві людина або повинна розвивати в собі міцну, безстрашну психіку, яка служить самозахистом, або, що буває значно частіше, сподіватися лише на зовнішню опору — бога. Якщо нема бога, то виникає віра в надлюдей, з тією ж потребою схиляння перед сонцеподібними вождями, всемогутніми володарями. Ті, хто грав цю роль, як правило, темні політикани, могли дати людству лише фашизм і нічого більше.

— Серед них були і мудреці, і герої, — не збентежилась Олла Дез. — Мені хотілося б зустрітися з такими людьми. — Вона закинула за голову руки і зіперлась спиною на виступ дивана, мрійливо мружачи очі.

Фай Родіс пильно глянула на інженера зв’язку.

— Чеді має рацію в одному аспекті, — сказала вона. — В діях усіх володарів, окрім обумовленості, була ще відсутність розуміння віддалених наслідків. Це породжувало безвідповідальність, яка призводила до трагічного результату. І я розумію Оллу Дез…

— Як? — запитали разом Чеді, Вір і Тівіса.

— Будь-який землянин такий обережний у своїх вчинках, що програє у порівнянні з володарями нашої древності. У нього немає зовнішніх ознак могутності, хоча насправді у нього більше схожості з велетенським слоном, що сторожко ступає, аніж з наляканим оленем, який летить напролом.

— Володар — і наляканий? — розсміялась Олла. — Одне суперечить іншому.

— А отже, і складає діалектичну єдність, — підсумувала Фай Родіс.

Подібні дискусії повторювалися безліч разів, але несподівано спокійному вивченню планети настав кінець.

Нічний черговий по радіопередачах — ним був саме Ген Атал — підняв по тривозі Родіс, Гріфа й Чеді. Всі четверо зібралися біля темного екрана, прорізаного лише яскравою індикаторною лінією з її сплесками осциляції. Перекладна машина була вимкнута, оскільки слова, що звучали в обертонній вирві, зоре-літники тепер розуміли.

«Повідомлення головної обсерваторії Хвоста підтверджено спостережними станціями. Навколо нашої планети обертається невідоме небесне тіло, очевидно, космічний корабель. Орбіта кругова, кут до екваторіальної площини — 45, висота — 200, швидкість…»

— Вони вміють розраховувати й орбіти, — буркнув Гріф Ріфт.

«Розміри космічного тіла за попередніми даними значно менші зорельота, що відвідав нас у Вік Мудрої Відмови. Наступне повідомлення спостережних станцій о восьмій годині ранку».

— Ось ми і виявлені, — з відтінком смутку сказав Гріф Ріфт, звертаючись до Фай Родіс. — Що робитимемо?

Родіс не встигла відповісти, як спалахнув великий екран і на ньому з’явився знайомий диктор.

— Термінове повідомлення! Всім слухати! Слухати місто Центру Мудрості! — Тормансіанин говорив уривчасто, різко, ніби підвиваючи в середині фраз. Він передав повідомлення про зореліт і закінчив: — О десятій ранку виступить друг Великого Чойо Чагаса, сам Зет Уг. Усім слухати місто Центру Мудрості!

— Що будемо робити? — повторив Гріф Ріфт, приглушивши повторне повідомлення.

— Говорити з Тормансом! Після виступу Зет Уга перервемо передачу, і на всіх екранах з’явлюсь я з проханням про посадку. Олла Дез приготувалася до такого випадку, — на щоках Фай Родіс виступив рум’янець легкого хвилювання.

У призначений час весь екіпаж зорельота зібрався біля екранів зв’язку. Настав найважливіший момент. Заради нього вони послані Землею і проробили цей неймовірний політ прямого променя. Все залежить від того, як складуться стосунки гостей, на жаль, непроханих, з тормансіанами — точніше, з їхніми володарями. Адже рішення цієї невеликої групки людей, або навіть одного лише Чойо Чагаса, визначить «волю» Торманса й успіх експедиції землян.

Сигнальний годинник над крилом відбивача стереоекрана йшов за часом головного міста Торманса. Фай Родіс на якийсь час зникла в своїй каюті і з’явилася приблизно за чверть години до виступу Зет Уга. Очевидно, вона зарані приготувала сукню улюбленого тормансіанського кольору — червоного із золотисто-оранжевим відтінком з пухнастої матерії, яка ще більше поглиблювала тон. Відтінені цією сукнею знайомі риси Фай Родіс стали непохитніші й твердіші, майже грізні, а її плавні рухи скидалися на відблиски червоного сонця Торманса. Вона ще коротше зрізала волосся, повністю відкривши горду шию. Ретельно зачесана, з кучериками на скронях, без жодної прикраси, Фай Родіс сіла в крісло перед екраном, не перемовившись ані словом із супутниками. Приглушений звичний спів приладів ОЕЗ не порушив напруженої тиші корабля.

Гучні удари, що відлунювали металом, наче у великий бойовий щит, сповістили про початок виступу одного з правителів планети. Якийсь час екран був пустим, потім на ньому з’явився невеликого зросту чоловік у червоній накидці, гаптованій химерно переплетеними золотими зміями, його шкіра здавалася світлішою, ніж у більшості людей Торманса. Нездорова одутлість пом’якшувала глибокі складки довкола широкого тонкогубого рота, маленькі розумні очі виблискували рішучістю і водночас неспокійно бігали, ніби тормансіанин остерігався щось випустити з виду.