Чтение онлайн

ський шаман, кульгаючи на праву (колись поранену

в бою) ногу.

— Тут смертю погрожують — а їй кохфій подавай!

Він знову затрусив газетами над милою білявою

голівкою, що нарешті визирнула зі свого схови-

ща і жалісно спостерігала за зворушливими рухами

татуся.

— Казав же, попереджав: не лізь не в свої спра-

ви! Ач бач: у нишпорки їй закортіло! Подвигів!

Його погляд упав на стоси журналів і книжок, роз-

сипаних довкола ліжка.

Спересердя генерал розворушив їх ногами так, ні-

би бродив в осінньому лісі.

— Що читаємо?! Хіба це дівоче читання?! Що те-

пер з тобою робити?!

Набігавшись і досхочу потоптавши небезпечну для

дівочого виховання пресу, Матвій Іванович картин-

но зупинився посеред кімнати, по-наполеонівськи

заклав праву руку за вилогу оксамитового турецько-

го халата.

Аристарх зітхнув із полегшенням: добра ознака,

нападу не буде.

Генерал викинув у повітря ліву руку і театрально

виголосив:

— До села! До тітоньки! У глушину! Глобино!!!

— Чому не до Саратова? — визирнуло нарешті

з-під мережива нахабне сонне личко.

Але генерал Гурчик уже повністю тримав себе

в руках.

— Потяг за дві години, — спокійним голосом про-

мовив він. — Усе. Жарти скінчилися.

16

17

Він знову присів на край ліжка і був неабияк за-

Удаючи сердитого, генерал виплутався з її рук:

доволений побачити нарешті дійсно схвильоване

— Не підлабузнюйся. Усе одно поїдеш до Параске-

обличчя доньки.

ви Іванівни. Вона давно на тебе чекає. Та й мені бу-

— Татусю… — благально промовила вона.

де спокійніше, поки Шнура не спіймаємо. Збирайся.

Генерал узяв її за руку, мимоволі милуючись вира-

Відвезу тебе на вокзал.

зом світлих очей, що так нагадували йому давно по-

Муся закопилила губи.

мерлу дружину Полінку.

Хотіла щось сказати — не встигла: до кімнати увій-

— Не сперечайся, душе моя, — миролюбно промо-

шов Аристарх.

вив він. — Петька Шнур дійсно тобі погрожував. Ти

Хіба що вухами не пряв, мов кінь з переляку, по-

в розслідування даремно втрутилася. І на суді дарем-

глянув на Мусю в нічній сорочці, відвернувся шано-

но свідчила. Не послухалась мене — от тепер і маємо…

бливо:

— Але ж, таточку, якби не я, Іполит Вікентійович йо-

— Пробачте, панночко, — і до генерала: — Там…

го б і досі шукав…

— Ну? — зморщився Гурчик, прикриваючи доньку

— О господи, можливо, й так, але хіба це жіночі

ковдрою.

справи? — тяжко зітхнув Матвій Іванович. — Заміж

Пожувавши повітря і втупившись очима в пер-

тобі треба. Негайно. Може, дурниці з голови виві-

ський килим, Аристарх видихнув:

тряться. Була б жива Поліночка…

— Там… Іполит Вікентійович прийшли. Кажуть, не-

Унизу, у прочинених дверях, почувся рух — дзеньк-

відкладна справа. Я їх до кабінету завів.

нув дзвоник, дмухнув вітерець, заворкотів бас швей-

— Що там іще? — пробурмотів Гурчик, підводячись

цара.

і киваючи Мусі — мовляв, збирайся негайно: рішен-

Генерал кивнув Аристарху — піди поглянь, що там

ня прийнято і оскарженню не підлягає.

іще — і знову повернувся до принишклої доньки.

Уже з порогу вона почула тихий шепіт Аристарха:

— Була б жива мати, — продовжував він, — дала б

— Смертовбивство…

тобі належне виховання. А так — бідна моя голова! —

Генерал Гурчик швидко посунув до кабінету.

на повідку в тебе йшов: хочеш книжки — ось тобі

Муся схопила пеньюар і, на ходу застібаючи ґудзи-

книжки, коней хочеш — на тобі коней, фехтування —

ки, вискочила слідом за батьком.

ось тобі вчитель. Медичні курси при університеті —

Ну дійсно: справжня нишпорка!

будь ласка! Бонну одну за другою звільняв за першим

* * *

твоїм проханням! Та нудна.. та дурна… та вишивати

навчає… А що вийшло?!

Двері кабінету, на щастя, залишились прочиненими.

— Що вийшло? — підхопилася Муся, обняла Гур-

Але перед ними, витягнувши шию і вдаючи з себе

чика за шию, обеззброїла переможно — зливою

мармурову статую, стояв Аристарх. Помітивши пан-

поцілунків.

ночку, зашарівся, але пост не покинув.

18

19

Муся показала йому ручкою: мовляв, ад’йо — на

— А креслення? — скинув погляд на підлеглого

кухню! На що вірний лакей, провагавшись зо хвилину, Гурчик. — Креслення в сейфі є?

вирішив зреагувати адекватно, а кажучи простіше —

— Креслення? — розгублено повторив Іполит, ро-

ретирувався вбік місця призначення. Сперечатися

зуміючи, що питання поставлене не просто так, клац-

в цьому домі з панночкою — собі дорожче. Тим паче

нув підборами нових (чорт би їх забрав!) штиблет: —

що хвилин за десять почнеться сніданок і варто було б

Ніякого креслення не знайдено!