Чтение онлайн

Ну, пензлик, припустімо, не з білячого хвоста, але

лю, навпроти стільця небіжчика, — це його недопитий

який є — такий є.

останній трунок. Другий — на столику, порожній і сухий.

Муся швиденько дістала зі свого саквояжа коро-

Ноти на роялі!

бочку з графітом, притрусила порошком край бокалу, Швиденько сховала — за пазуху, потім розберемось.

що стояв на столику, і знову ледь не застрибала від

Помітила: пожовклий сувій, списаний дрібними «до-

радості: як і вчив доктор Шерл, цей геній криміналь-

ре-мі» вручну — музика для гурманів.

ної белетристики — дай йому бог натхнення на на-

Що ще?

ступні брошурки! — на прозорому тонкому склі вима-

Хуткіше! Доки не урвалася нудна доповідь «по всій

лювався досить чіткий відбиток кількох пальців!

формі» в сусідній кімнаті…

Що там далі у генія?

Пробіглася по корінцях полиці з нотами, що висі-

«…Мсьє Фуке дістав папір, що призначався для зо-

ла над роялем.

всім інших, побутових цілей, про мету яких автор вва-

Підчепила нігтиком якийсь картонний краєчок, за-

жає за потрібне промовчати (ох, який же він делікат-

сунутий, певно, нашвидкуруч: на килим упав, ніби

ний, цей доктор Шерл, просто душка!), намастив

саме на такий дотик чекаючи, дагеротип, або, як ни-

його власноруч приготовленим розчином на основі

ні кажуть, фотографія. Певно, схована нещодавно.

яєчних білків (нічого, обійдемося звичайним канце-

Ух ти! Одна з тих фривольних світлинок, котрі та-

лярським клеєм!) і обережно промокнув проявлений

тусь забороняє дивитися в модних журналах: оголе-

відбиток…»

на спина, тінь від капелюха з широкими крисами па-

Стримуючи биття серця, Муся проробила те ж саме:

дає на гострі лопатки, вузенькі бретельки натякають, намастила аркушик рідиною з пляшечки (відкривала

що сукня на панянці (а, власне, чому саме панянці, зубами, адже взялася клеєм добряче!) і, немов до ра-

якщо спина худа, майже підліткова?) все ж таки є.

ни, приклала до візерунку.

Перевернула. Прочитала підпис: «Цариця Дніпра»

От скажіть мені, любий татусю, двадцяте сторіччя на

возз’єднає нас навіки…»

дворі, а ви все сперечаєтесь, чи має значення в антро-

Заверещати б від радості, але часу немає.

пометричному методі розслідувань таке беззапереч-

Доповідь спливає, годинник безбожно відраховує

но цінне відкриття сера Вільяма Гершеля про незмін-

секунди.

ність папілярного малюнка на поверхні шкіри?!

Як там у доктора Шерла написано?

Ну і сперечайтесь далі!

«…Мсьє Фуке дістав із саквояжа коробку з чорним

А нам із доктором Шерлом своє робить!

порошком і м’який пензлик з білячого хвоста. Розси-

У! Язик сам висунувся убік кімнати, де все раптом

пав порошок по поверхні… Помахав пензликом…

стихло.

30

31

Муся, озираючись на двері, обережно вклала ар-

— То їхати не хотіла, а то біжить мов навіжена… —

куш між сторінками брошурки «Ескорт у смерть» (її, бурчав генерал Гурчик, витираючи хусткою спітні-

цю улюблену останню книжку свого кумира, вона но-

ле чоло.

сила в саквояжі саме з метою зберігання в ній най-

Муся вихопила квиток з рук Іполита, цмокнула та-

сокровеннішого), вкинула до саквояжу інше зна-

туся в розпашілу щоку, скочила до вагону:

ряддя нещодавньої праці і завмерла біля рояля

— Adieu, papa, бережи себе!

в невимушеній позі святої Агнеси якраз у ту мить, ко-

І зникла в темряві купе.

ли генерал Матвій Іванович Гурчик з’явився на по-

Аристарх поспішив занести за панночкою валізу

розі перед білою стрічкою і, як годиться, помітивши

і був випханий з вагона так само блискавично.

доньку, почав набиратися соком, як помідор у липне-

Муся визирнула у вікно, помахала ручкою:

ву спеку.

— Ідіть! Не люблю довгих прощань.

— Ти знову за своє? — насупився, підозріло зир-

Генерал гучно чхнув у носовичок, протер ним усе-

каючи на Мусю.

редині форменого картуза, одягнув, ховаючи під ко-

— Так цікаво ж, та-а-а-аточку-у-у-у! — безневинно

зирком скупу батьківську сльозу, покивав доньці вка-

проспівала Муся, округлюючи і без того великі очі.

зівним пальцем:

— Цікаво тобі, душе моя, буде у тітоньки грибочки

— Ти там… дивись… Не пустуй! На станціях не

солити. А сестриця моя в цій справі велика майстри-

сходь, особливо в Києві: заблукаєш! Їдь аж до Глоби-

ня, — посміхнувся Гурчик, відхиляючи білу стрічку. —

на — там тебе тітонька зустріне!

Ну, вилазь звідси — потяг чекати не буде!

І, аби уникнути зайвих сентиментів, заклавши ру-

Тяжко зітхаючи, Муся вибралася зі страшного міс-

ку за лацкан френча, кульгаючи, поважно рушив до

ця і покірно пішла за татусем, стискаючи в руці запо-