Чтение онлайн

— Чи тут проходила машина?

— Ні, — заявив старий сторож. — Вночі лише краби тут повзають.

— Ви певні, що не чули гуркоту мотора? — наполягав капітан Велосо.

— Ні, ні, товаришу, я цілком певний, хоч вбийте, бо цієї ночі лише одна машина проїхала — машина лікаря. Це точно.

— Лікаря? Якого? — швидко перепитав Велосо.

— Лікаря, який у селищі мешкає, — пояснив сторож. — Його усі знають. Навіть я, хоч роблю отут усього два місяці. Одне слово — лікар.

— А звідки ви знаєте, що то авто саме лікаря? — запитав лейтенант Бланко.

— Що ж тут знати? Я бачив власними очима крізь шпарку.

Сторож вказав на вертикальний отвір у нещільно прикритому вікні.

Капітан Велосо, лейтенант Бланко і офіцер-прикордонник стояли в маленькій будці сторожа, котрий охороняв обладнання нафтодобувної станції в Морських Бризах.

— І звідси ви змогли впізнати лікаря? — запитав капітан.

— Ой, товариші, я не знаю, ким треба бути, щоб побачити звідси обличчя лікаря. Але можете самі переконатися, — він вказав на вікно, — там, де проїздять машини, стоїть стовп з ліхтарем, і машину було добре видно, коли вона проходила.

— Чому ви переконані, що то було саме авто лікаря? — наполягав Велосо.

— Уявіть собі, товаришу: якщо я бачу велику чорну машину, то хіба то не автомобіль лікаря? — стенув плечима сторож. — Тут ні в кого більше такого нема.

— Чудово, — сказав Велосо. — І ніякої іншої машини ви не бачили?

— Бачити не бачив. А чув мотор машини лікаря.

Велосо глянув на лейтенанта Бланко, тоді знову обернувся до старого, пригладив волосся, глибоко зітхнув і запитав:

— І все-таки, як ви впізнали, що то саме авто лікаря?

— Ой, дуже просто, товаришу. Бо коли воно рушало, то рикало отак — у-у-у-гр-р-р… Точнісінько, як машина лікаря, — пояснив старий і розвів руками. — Тут не може бути помилки.

Велосо знову глянув на Бланко, і той запитав:

— Ви знаєте, де мешкає лікар?

Лейтенант Веласкес втрутився в розмову:

— Я знаю, це лікар Мартінес, він живе недалеко.

— Добре, — сказав капітан. — Щиро вдячний вам, товаришу, — звернувся до сторожа.

— Нема за що. Це мій обов'язок.

Офіцери розпрощалися зі сторожем, сіли в машину і, дотримуючись указівок Веласкеса, рушили до будинку лікаря. За хвилину вже були там.

— Ходім, — наказав Велосо, і вони втрьох пішли по росяній траві до дверей.

Капітан Велосо постукав.

Ні звука. Тільки цвірчання коників та цикад порушувало нічну тишу.

— Наче нікого нема, — зауважив лейтенант Бланко.

— Спробуємо ще раз, — Велосо знову постукав у двері.

— Нема тут нікого, і це мені не подобається, — сказав Веласкес.

Усі перезирнулися.

— Зараз! — почувся нараз сонний голос з хати. — Хвилиночку.

Бланко відчинив двері кабінету і побачив Велосо з чашкою кави в руках біля вікна. Капітан обернувся, вказав Бланко на другу чашку, що стояла на таці на столі.

— Прошу, — сказав. — Що кажуть трасологи?

Бланко сьорбнув каву:

— Як тільки отримають дані експертизи, негайно сповістять нас.

Велосо поставив чашку на тацю, поплескав лейтенанта по плечу.

— Що ж, сідаймо, — запросив. Проаналізуємо ситуацію, порівняємо наші висновки. З повідомлення Густаво ми знаємо, що готується диверсія на нафтоперегінному заводі імені Ньїко Лопеса, але коли? Агент ЦРУ сказав Альберто Альваресу, що після вівторка той може повернутися до звичного способу життя, займатися сином.

— Це означає, що коли сьогодні, в п'ятницю, вони закинули диверсантів, операцію можуть провести в суботу, неділю чи понеділок, — міркував лейтенант.

— Саме так, але як ти гадаєш, у якому місці вони спробують проникнути на завод?

— З боку міста — нелогічно, там сильна охорона. З моря вже пробували — піймали облизня, так що навряд чи поткнуться ще раз. Про всяк випадок ми подвоїли охорону на заводі.

— Правда твоя, — згодився Велосо. — Але ж подумай, як небезпечно, що ми не знаємо, як вони збираються проникнути на завод.

— Авжеж, — сказав лейтенант. — Треба їх виявити ще до того, як будуть готові здійснити диверсію.

В двері легко постукали. Обидва обернулися.

— Зайдіть, — сказав Велосо.

Лейтенант Аріоса з відділу трасології переступив поріг кабінету.

Він виклав на стіл картонну коробку, папери і кілька фотографій.

Бланко і Велосо уважно розглядали фотографії. На одній можна було помітити слід від покришки з щербинкою.

— Можливо, є багато машин з такою щербинкою на покришці, — зауважив Аріоса. — Але кілька «кадилаків» з такою щербинкою на покришці лівого заднього колеса.

— Отже, «кадилак», — одгукнувся Бланко.

— Так, — підтвердив Аріоса. — Про це свідчить ширина сліду.

— Чудово! — вигукнув Бланко.

— Чорний «кадилак», — уточнив Велосо, щось нотуючи.

Очі лейтенанта звузилися:

— Чому чорний?

— Не переживай, ми не кращі за тебе слідці, — пожартував Бланко і пояснив, скинувши окуляри: — Просто сторож, який вартував цієї ночі, бачив чорний автомобіль і подумав, що то машина містечкового лікаря. А ми побували у нього — це доктор Мартінес, відомий хірург з військового госпіталю. Ми бачили в гаражі його машину — чорний «крайслер-імперіаль». Автомобіль стояв на козлах, а поруч на долівці — повністю розібраний для ремонту мотор.

— Якщо вірити сторожу, жодна машина, крім автомобіля доктора, не проїжджала там цієї ночі, — втрутився капітан Велосо. — Тобто він бачив не що інше, як чорний «кадилак». Тому, Аріосо, замов у лабораторії кілька копій цієї фотографії. І не відлучайся, може, будеш потрібний.

— Ясно, капітане, — сказав Аріоса і вийшов.

Капітан глянув на годинник:

— Вісім п'ятнадцять. Час наглить, Бланко. Слухай уважно. Підеш у відділ радіоперехоплення і скажеш Фундорі, щоб про кожну перехоплену шифровку доповідав негайно. Далі зайди до фотолабораторії, забери фотографії і віднеси їх Альфонсо. Ясно?