Чтение онлайн

Штурман похитав головою, усміхнувся і, причинивши двері, зник у каюті.

З палуби поверталися схвильовані мисливці. Стьопа сів біля механіка, сподіваючись від нього захисту, якщо команда почне лаятись.

Але, крім Лейте, ніхто не обурювався. Лише старий боцман почав вичитувати юнзі, що так лякати не можна.

— Таких молодців за такі штуки я лупцював би. Розумієш? Ти знаєш казку про пастуха, що кричав: «Вовк!»? Двічі кричав. Двічі до нього на допомогу прибігали, а виявилось, він дурив. А коли справді вовки напали і він зарепетував, то ніхто не звернув уваги. Подумали — знову бреше.

— По-перше, — відповів Стьопа, — били юнг ще тоді, коли ви юнгою були, — тепер же юнг не б'ють, а по-друге…

— Правильно! — кивнув головою боцман.

— По-друге, — продовжував юнга, — треба було слухати, що я кричав. Он механік розібрав і сидів спокійно. По-третє, коли один раз обманете, що крига тріснула, другий раз обманете, а на третій раз, коли справді трісне — ніхто не повірить. По-четверте, я більше дурити ведмедем не збираюсь, і коли закричу вдруге, то ви мені повірите. Нарешті, п'яте — фізкультура — річ дуже корисна, і треба вміти не тільки плавати та пірнати, а й бігати.

— Прошу без натяків, — удавано образився Лейте.

— А як же ви, Дмитре Петровичу, разом з усіма мене обдурили? — питав Стьопа Запару.

— Я, Стьопочко, не хотів. Справді. Я пропонував сказати, що острів потонув, але зі мною не погодились.

— Ех, ти, опудало, — звернувся до юнги Шелемеха — Ти ж спав тридцять шість годин. А твоя черга на камбуз. Куховарити. Треба ж тебе якось збудити? Ми вже думали, що в тебе сонна хвороба або летаргічний сон. Правда, висвистував ти носом здорово…

— Да, браток, — встряв у розмову Торба. — Рекорд побив, тридцять шість годин проспав.

— Ну? — недовірливо обвів юнга очима всіх присутніх. Глянув на годинник і календар: справді, коли пам'ять його не зраджувала, він ліг 27-го о 5-й годині вечора, а тепер календар і годинник показували 8-му годину ранку 29-го.

Хлопець ще раз обвів товаришів допитливим поглядом. Позаду всіх сидів Ельгар. Норвежець, очевидно, догадувався, про що йде мова, бо теж поглядав на календар, і коли очі юнги зустрілися з його очима, примружився і злегка хитнув головою: «Ні».

— А знаєте, який сон мені протягом тридцяти шести годин снився?

— Який?

— Снилося, що наш старший помічник звільнив мене аж на три дні від чергування на камбузі і призначив чергувати того, хто попсував календар, бо, мовляв, з такими жартами можна і хронометр попсувати.

— Молодець, Стьопо! Правильний сон йому приснився! — сказав Кар, підходячи до столу.

Капітан, сміючись, звернувся до Торби:

— Як ви гадаєте? Мені здається, цілком вірно.

— Ну, звісно… — і механік закашлявся, — але це в тому разі, коли він скаже нам, хто саме вирвав з календаря листок на день раніше.

— Нехай, — вирішив Кар, — угадує до трьох. З таким розрахунком: коли одразу вгадає — на три дні звільняється від чергування; коли за другим разом — на два дні, за третім — на один. Не вгадає — піде чергувати.

— Згода, — погодився механік. — Ну, починай.

— Шелемеха, — гукнув Стьопа, показуючи пальцем на кочегара, — марш на камбуз!.. — Він був певний, що вгадав. Але загальний сміх, в тому числі й Шелемехи, показав, що юнга помилився. Довелося подумати ще. Уважно всіх оглянув. «Не інакше, як Соломін. Щось убік дивиться».

— Васька, — показав Стьопа на матроса.

— Знову конфуз. Не вгадав.

— Щось не зовсім вдалий сон у тебе, — глузував Лейте. — Ти й одного дня не заробиш.

— Лейте, — з одчаєм у голосі промовив Стьопа. У відповідь — гомеричний сміх.

— Не вгадав! Пропало, — загукав Шелемеха. — Календар попсував…

— Стій, стій! Ша! — вискочив наперед Ковягін, прикриваючи рот Шелемесі. — У мене є пропозиція: хай ще раз спробує. Коли вгадає, я за нього чергуватиму. Не вгадає — він за мене. Все одно, я його мушу зміняти.

— Згода, — погодився Стьопа. У нього з'явилась впевненість, що це Ковягін.

Ніхто проти пропозиції кочегара не протестував. Всі стихли. Юнга збирався уже назвати того, хто вніс пропозицію, але для більшої певності ще раз оглянув усіх. Знову його очі зустрілися з очима Ельгара. Норвежець, очевидно, вже давно шукав цієї зустрічі, він ледве повів бровами, показуючи на Торбу.

— Мм… мм… — замугикав Стьопа, а сам думав: «Не може бути. Ой, ускочу!..» — І, набравшись одваги, кинув — Механік!

Навколо заплескали в долоні.

— Угадав! — сказав сам механік, сміючись більше за всіх.

Поморщився лише Ковягін. День почався весело.

Зорін вирішив спрямувати цю веселість і енергію в корисне русло.

— Товариші, — сказав він, стаючи на стілець. — Є пропозиція видати стінгазету. І присвятити цю газету нашій зустрічі з норвежцями. Капітан обіцяв незабаром запросити норвежців до нас у гості.

Всю енергію переключили на готування зустрічі з норвежцями і насамперед на складання стінгазети.

До редколегії обрали Зоріна, Запару і Стьопу. Кожного моряка зобов'язали написати замітку.

— Як же ми назвемо нашу газету? — спитав Зорін перед тим, як доручити Ковягіну малювати заголовок. — Раніше виходила у нас під назвою «Моряк Півночі», але тепер, мені здається, назву слід змінити.

— У мене є проект, — вихопився механік.

— Як?

— «Вісник гідрології та бовтології», від слова бовтати у воді.