Чтение онлайн

— Щось не схоже, — відповів боцман. — Вони йдуть ніби додому.

Справді, норвежці йшли купкою, голосно розмовляючи, і не дотримувались ніяких правил військової науки про напад.

Підійшли до табору. Кілька чоловік вийшли назустріч, але серед них не було ні капітана Ларсена, ні Ландруппа. Прибулих зустріли радісними вигуками. З делегатами ж поводились, як з злочинцями: їм зв'язали руки і поставили коло них трьох озброєних людей.

— Де ж той капітан і його крижаний лоцман? — буркнув Лейте.

— Боюсь, — відповів юнга серйозно, — що вони в такому ж стані, як і ми, коли не в гіршому.

Лейте починав схилятися до думки свого юного друга.

Аж ось із маленької хижки вийшов чоловік і щось сказав вартовим. Потім він звернувся до полонених і, показуючи рукою на двері, знов вимовив уже знайоме їм:

— Го!

Стурбованих делегатів повели в хижу. Перше, що впало їм у вічі, це — низька стеля, нари, багато людей і залізна, до червоного розжарена піч.

Боцмана й юнгу проштовхнули вперед. За столом на дерев'яному оцупку, що заміняв стілець, сидів капітан Ларсен. Підвівшись, він сердито глянув на обох і запитав по-англійському:

— Хто ви?

— Радянські моряки. Представники з пароплава «Лахтак», — відповів Лейте. — Я думаю, ви прекрасно мене пізнаєте, капітане Ларсен! Мене дуже дивує ваше поводження. Я вимагаю негайно нас розв'язати, перепросити, пояснити, що це за непорозуміння, і покарати винних.

Капітан Ларсен скривився, наче від нетерплячки, і сказав, щоб Лейте говорив коротше.

Лейте замовк.

— Ви — нахаба і бандит! — заявив тоді Ларсен. — Скажіть, чому ви нападаєте на моїх людей? Ви напали на Ландруппа, ви тримаєте під арештом Олаунсена і Карсена. Ви готували напад на наш табір. Чи посмієте ви виправдовуватись?

Почувши такі жахливі обвинувачення, Лейте відчув, як від люті кров ударила йому в голову і напружилися м'язи. Він шукав очима Ландруппа, але того в хаті не було.

— Де цей падлюка Ландрупп?! — крикнув старий моряк.

— Він лежить після ваших побоїв, — відповів Ларсен.

— Отаке він вам розповів? — запитав Лейте.

— Так.

— І ви йому вірите?

— Вірю. Він дав незаперечні докази.

— Які докази? Скажіть, хто з вас негідник і падлюка? Чи ви всі?

— Бандит! Розбишака! — розсердився норвежець. — Він ще сміє лаятись!

Ларсен звернувся до матросів, що насторожено стояли навколо. Він віддав їм наказ. Ту ж хвилину делегатів «Лахтака» схопили і витягли з хижі.

— Ми передамо вас до рук правосуддя, — крикнув услід Ларсен.

Юнга, що нічого не зрозумів з розмови між Ларсеном і Лейте, відчув страх. Несподіваний полон, лайка, грубе поводження, — його тягли за руки й за ноги просто по снігу, — все це нагнало думку про можливість звірячої розправи.

У боцмана теж промайнула така думка.

Надворі стояла ніч. Кругловидий місяць освітлював темно-синє небо і синьо-білі снігові простори. Дошкуляв мороз.

Обох полонених затягли в намет. У наметі, переділеному парусиною надвоє, було тепло. Їх кинули на ведмежу шкуру, зв'язали і залишили самих.

Хто був у другій половині намету, вони не знали. Але часам звідти долітали голоси кількох людей. На жаль, говорили вони по-норвезькому, і ні Лейте, ні юнга нічого не зрозуміли.

— Я думав, нас поб'ють! — звернувся юнга до боцмана після довгої мовчанки.

— Ну й типи! — проскрипів крізь зуби боцман.

Ще хвилину полежали мовчки.

— Тут щось дуже підозріле, — сказав, нарешті, боцман. — Між іншим, я певен, що там у хаті ніхто, крім капітана, мене не зрозумів. З них ніхто англійської мови не тямить. Вони можуть повірити чому завгодно…

Час спливав надзвичайно повільно. В таких випадках хвилини розтягуються, ніби вони гумові. Від міцної зав'язі терпли руки й ноги. Намет ледве освітлювався ліхтариком, в якому горів гніт, опущений в якийсь лій. Від ліхтарика відгонило неприємним духом.

Лейте думав, скільки це все може тривати. Завтра на «Лахтаку» стурбуються, що їх досі немає. Мабуть, пошлють Вершомета на розвідку — довідатись, у чім справа. Ну, а коли мисливця захоплять так само несподівано, як і їх? І думка знову верталась до нерозв'язаного питання: «Для чого це норвежцям? Яка користь? Невже справді Ландрупп такого набрехав? Але, що ж він, божевільний?» Думки боцмана заходили в глухий кут. Він перевертався з спини на бік і вголос лаявся.

Юнга не задумувався над причинами обурливої поведінки острів'ян. Його мозок працював в іншому напрямі. Він одразу ж почав обдумувати способи втечі. Але що можна придумати», коли лежиш із зв'язаними руками і ногами і коли за парусиновою перегородкою варта, а надворі мороз і північна пустиня?

— Якби не забрали в нас ножі, тоді можна було б узяти ніж у зуби і перерізати мотузки… Але, зрештою, мусять же колись розв'язати… тоді можна буде щось спробувати. Пароплав не так далеко. Можна викрасти лижі, а в крайньому разі і без лиж… Обдурити варту… Може, вдасться прорвати намет…

Стьопа підкотився до краю і спробував головою, чи міцний намет. Йому здалося, ніби під парусиною був камінь.

— Що ти пробуєш? — спокійним голосом запитав Лейте. — Стіну мацаєш? Навколо намету камінь, щоб вітер не зірвав. Потім снігом присипано. Товстий шар. А тут, бач, стеля зроблена подвійна. На тій половині, мабуть, пічка. Тому й тепло.

— Тепло-то тепло, я цікавлюсь, як би його… — і, присунувшись до боцмана, хлопець шепнув: — Втекти звідси.

— А чого ти шепочеш? Нас же ніхто не розуміє.

— А може, хто й розуміє? Може, навмисно посадили когось підслухувати?

— Може, тільки навряд.

Обидва замовкли і заглибились у свої думки. За перегородкою панувала тиша.

Минув якийсь час. Боцман почув за стіною кроки. Рипів сніг. Наблизившись до самого намету, кроки стихли. Хтось збирався зайти до них. Ось заговорили по-англійському. Розмовляли двоє. Один з них, безперечно, капітан Ларсен. Голос другого видався боцманові дуже знайомим, але він не міг сказати, хто це. Напруживши слух, розібрав, про що говорять.