Чтение онлайн

«Парубійко – лідер, – подумав він, дивлячись, як інші підлітки, осмілівши, вибираються з човна й лізуть на берег. – Перед начальником удало козирнув і товаришам показав, що вміє».

Він перевів погляд на зеленоволосого поряд із собою. Тимор-Алкові було погано. Крокодил відчував його запах – запах хлоп'ячого нервового поту.

Звільняючись від пасажирів, човен стрибав на воді, мов несповна розуму. Офіцер на кормі стояв, мальовничо поклавши руку на бік, і дивився туди, де в горловині бухти було видно обрій. «Якби ж то опинитися на твоєму місці», – подумав Крокодил. Нічого нікому не доводити, а просто красиво стати на кормі. Навряд чи цією штукою так складно керувати…

Він похопився, пригадавши, що відстає від решти, затримав дихання й стрибнув за борт. Вода виявилась несподівано теплою. Крокодил із величезною втіхою поплавав би, поніжився у хвилях, але всі вже вибрались на берег – і він із нехіттю пішов слідом за колективом.

Зеленоволосий вибрався на берег останнім. Плавати він, усупереч побоюванням Крокодила, умів незгірш за інших. Просто дуже нервував і не вмів того приховувати.

– Усіх вітаю, – чоловік у коротких штанах говорив не піднімаючи голосу, але балаканина новоприбулих одразу стихла. – На цьому острові мене звуть Айра. Я прийматиму у вашої групи Пробу, в міру того, як ви будете готові. Станьте вряд і назвіть ваші імена.

Хлопчаки моментально вишикувалися. Крокодил завбачливо став на лівому фланзі. До нього – мабуть, інстинктивно – знов прибився Тимор-Алк; виявилося, що зеленоволосий вищий за Крокодила майже на півголови, та й решта претендентів, навіть зовсім юні, зростом не поступаються дорослим.

Красеня, що першим стрибнув із човна, звали Полос-Над. Крокодил уважно слухав імена інших, намагаючись запам'ятати з першого разу. Багато хто нервувався, ховаючи страх за сміхом чи бравадою. Таких інструктор умить ускромлював:

– Спокійно. Поки що мені треба від тебе тільки ім'я, більше нічого. Повтори.

– Андрій, – сказав Крокодил, коли до нього дійшла черга. – Васильович. Строганов. Можна просто Андрій.

– Мігрант? – сухо спитав Айра.

– Так.

– Човен там, – він перевів погляд на Тимор-Алка. – А це що в нас за блідо-зелена парость?

У лаві засміялись.

– Не зрозумів, – сказав Крокодил. – Що значить…

– Значить, що човен там, – Айра знову кинув на нього погляд сірих, із бузковим полиском, мутнуватих очей. – Сідай у човен, і щасливої дороги назад.

– Не зрозумів, – повторив Крокодил і вперше справді розгубився.

– Як тебе звуть? – ігноруючи Крокодила, Айра дивився на зеленоволосого.

– Тимор-Алк, – відповів парубок, цього разу несподівано високим дзвінким голосом.

– Ти метис?

– Так.

– Тобі потрібні повні громадянські права?

– Так.

– А ти певен, що вони тобі потрібні?

– Певен, – Тимор-Алк дивився в каламутні очі інструктора, і його власні зіниці поволі туманіли. – Певен. Так.

– Заждіть-но, – сказав Крокодил. – Мені сказали, що я маю право скласти Пробу, як і всі інші. Мене обдурили?

– Ти маєш право, – Айра подивився на нього з гидливим співчуттям, – випробувати моє терпіння, забирати часу мене та хлопців, мучитися й підбирати шмарклі. І за багато важких днів прийти врешті на цей же берег, до цього ж човна, тільки його слід буде навмисне викликати задля тебе й витрачати суспільний ресурс. Результат буде той самий. Та їхати геть буде тобі стократ гірше. Я зрозуміло пояснив?

Хлопці притихли.

– Мені потрібні повні громадянські права, – повідомив Крокодил. – І я їх отримаю.

– Не отримаєш, – Айра поморщився. – Не ти перший, Андрію Строганов. Коли чесно, нашим слід було законом заборонити мігрантам проходити випробування. Та це означає проблеми із Всесвітнім Бюро міграції. Ти ідеш чи ні?

Довгу секунду Крокодил вагався. Цей Айра водночас дратував його й бентежив.

– Ти маєш право мене не прийняти? – спитав він нарешті.

– Ні, – відразу ж озвався Айра.

– Тоді якого хріна ти вимахуєшся?

Бузкові очі Айри потемніли.

– Добре, – сказав він уривисто. – Усі за мною, в потилицю по одному, бігом руш.

Він махнув рукою Полос-Наду, що стояв на чолі лави, й ковзнув у ледве помітний проміжок між кущами, туди, де ховалася, виявляється, стежка. За ним потягнулась колона, берег почав порожніти; Крокодил озирнувся й побачив човен. Офіцер на кормі дивився на нього.

Це був дуже неприємний момент. Ще можна було змінити рішення. Можна було наплювати на Айру з його погрозами, просто повернутися й піти – чисто, спокійно, і на материку сказати міграційним чиновникам, що передумав складати Пробу. Блідий Тимор-Алк зітхнув крізь зуби: він, зрозумів Крокодил, цієї миті подумав те саме.

Обидва зважилися водночас. Крокодил приєднався до колони й виявився передостаннім; за мить за його спиною засопів Тимор-Алк. Стежка йшла в гору: втоптана тисячами ніг, вона лишалась нерівною, де-не-де ковзкою, і колюче віття силкувалося торкнутись обличчя. Просто перед Крокодилом опинилася обліплена мокрою сорочкою спина підлітка; парубок біг дещо метушливо, забагато працював плечима, і Крокодил подумав, що цей швидко видохнеться.

Він не любив кроси – та й хто їх любить. Проте він ніколи й не боявся довгих дистанцій; дратував мокрий одяг, але до цього можна призвичаїтись. Крокодил розслабився, як міг, налагодив дихання й став думати.

Позаду сопів зеленоволосий. Він метис, виявляється; цікаво, від яких міжрасових шлюбів народжуються такі ось Тимор-Алки. Його тато зелений, як трава? Чи мама? І чому в «гуманному суспільстві» вважають за можливе насміхатись над метисом, називаючи його «блідо-зеленою паростю»? Чи, коли вже ми на дикунському острові, пристойності тут нема, самі інстинкти?

Стежка петляла. Сорочка потроху висихала, а спина, навпаки, мокріла: Крокодил давно не бігав кроси, та й раптова еміграція з Землі здоров'я не додала. Та парубок, що біг попереду, видохся раніше, хоч був молодший і здоровіший на вигляд. «Синки, – подумав Крокодил зловтішно. – Ми ще поглянемо, хто тут перший дістане громадянські права».