Чтение онлайн

— Це ж чому?

— Ну, раз я не можу вас лишати тут, а вдвох тікати було б безрозсудно, то…

— Залишається ще один варіант, — нагадала Елла.

— Який?

— Втікати можу я.

— Ви?

— Так, я. Чому ви так здивувалися?

— Але цього я не можу допустити.

— Чому саме.

— Я знаю вас, як ніжну, звичайно, прекрасну й розумну дівчину, але для такої виснажливої подорожі по чорних безлюдних пісках…

— Я не народжена, ви хотіли сказати?

— Ніхто з нас не народжений для цього, але ви, крім того…

— Ви не вірите, що я можу добратися до передгір'їв? Але ж їх видно навіть у щілину намету. Я дійду туди навіть вночі, встигну добратися до них ще до того, як спохватяться бандити.

— Я не можу вас відпустити.

— Але ж, Григорію Микитовичу…

— Ні, ні, про це не треба й говорити. Не будемо більше повертатися до цієї теми. Давайте краще вмиватися.

— Ну, що ж, коли так, то дозвольте мені хоча б сходити по воду, — зітхнула Елла.

— Будь ласка, — засміявся професор. — Щодо цього в нас, здається, суперечок не буде.

Воду вони носили для себе самі, беручи її з невеличкого колодязя, що був у кількох десятках метрів від їх намету. Колодязь являв собою круглий отвір у грунті, прикритий зверху плитою з білого піщаника, і щоб набрати з нього води, треба було лише трохи відсунути цю плиту, нахилитися й зачерпнути глеком воду, яка виходила тут майже на поверхню. Григорій Микитович немало дивувався цьому чудодійному джерелу і навіть пробував якось спитати про його походження у Алаяр-хана, але той послався на аллаха і його пророка, а про колодязь так нічого й не сказав.

Щождо Елли, то їй тут все було байдуже: і полотняні намети, що мали явно не іранське походження, і іноземне озброєння бандитів, і цей незвичайний колодязь. Вона приходила сюди, машинально черпала воду й, думаючи про щось своє, повільно поверталася до намету. Так було й цього разу. Дівчина одсунула кам'яну плиту, нахилилася над чорним отвором, з якого тягнуло прохолодною вогкістю, й опустила туди глек. Не дивлячись вниз, вона знала, що зараз глек гучко булькне, її рука зануриться у воду і можна буде тягти посудину назад. Але сьогодні глек чомусь не булькав. Навпаки, він ударився об щось тверде, і Елла, глянувши вниз, побачила, що води в колодязі зовсім мало. Крім того, вона помітила з одного боку колодязя підземну галерею, яка раніше була заповнена водою.

Спробувавши виміряти довжину галереї рукою, Елла переконалася, що це дійсно підземний хід, а не ніша в стінці колодязя, як їй спершу здалося.

«Що б це таке було?» роздумувала вона, повертаючись до намету.

Професор з зацікавленням вислухав її розповідь про галерею.

— Здається, ми натрапили на розгадку природи нашого незвичайного колодязя, — сказав він. — А ви не помітили, далі, в напрямку підземної галереї, ніде на поверхні немає подібних колодязів?

— Я не звернула на це уваги, — відповіла Елла.

— Виливайте цю воду, я піду до колодязя ще раз і спробую перевірити своє припущення, — швидко сказав Григорій Микитович. — У мене виникла ідея.

— Яка саме?

— Потім дізнаєтесь. Треба спершу впевнитися, що я не помилився.

Професор майже бігцем кинувся з намету і повернувся лише через півгодини.

— Все правильно! — радісно закричав він. — Ми врятовані. Вихід знайдено!

— Але ж як, що ви маєте на увазі? — благально склала руки Елла. — Я ще нічого не знаю і не розумію.

— Зараз зрозумієте, — сідаючи, сказав професор. — Зрозумієте й зрадієте не менш за мене. Слухайте ж. Цей колодязь, з якого ми щодня беремо воду, — не що інше, як кяриз, або канат.

— Що це значить?

— Ну, так тут називають підземні галереї, з допомогою яких проводиться вода в засушливі місця.

— Як же це робиться?

— Дуже просто. Тобто, я хотів сказати просто по ідеї, тому що саме проведення вимагає величезних затрат людської сили. Робиться ж це так. Десь в передгір'ях знаходять джерело, здебільшого підземне, тобто таке, яке обіцяє бути більш-менш постійним. Від цього джерела в тому напрямку, де потрібна вода, починають рити підземний тунель. Тому що довго під землею без повітря не просидиш, та й вириту землю треба кудись викидати, через кожні п'ятдесят чи сто метрів роблять колодязь на зразок оглядових каналізаційних колодязів у наших містах. Розумієте? І от цей кяриз, або канат, тягнуть на кілька кілометрів у пустиню, аж доки вода не вийде на поверхню. Вгадати, де проходить підземний тунель, можна по цих колодязях. Тільки що я пройшовся вздовж канату, який постачає воду в наш колодязь, і переконався, що він тягнеться далеко в піски, очевидно, до самих передгір'їв.

— Все ж мені не зовсім зрозуміло, яке відношення має цей кяриз до нас з вами, — сказала Елла.

— Ну, це вже зовсім просто, — засміявся професор. — Хто з нас в дитинстві не читав романів, герої яких подорожують по підземеллях. А в нас з вами тепер є цілком реальне, позбавлене всякої романтики підземелля, яке виведе нас в гори.

— Хіба кяриз можна використати для цього?

— А чому б ні! Тунель має достатню ширину й висоту, щоб в ньому вільно могла пролізти людина. Я не кажу, що це буде дуже приємна прогулянка — повзти кілька кілометрів у тісному підземеллі по холодній воді, але в нашому становищі й це добре.

— А коли раптом з гір поллється вода і затопить тунель?

— Тунель ніколи не буває заповненим до краю, — запевнив Еллу Григорій Микитович. — Зараз же в ньому майже зовсім зникла вода. Це, очевидно, пояснюється тим, що тривалий час стоїть спека, в горах теж не випадають дощі, й головне джерело обміліло. Крім того, я ж вам вже сказав, ще через кожні п'ятдесят метрів є колодязі, куди при потребі можна буде вилізти.

— Але ж чим ближче до гір, тим колодязі, мабуть, будуть глибшими?

— Про це я, дійсно, не подумав.

— І можна добратися до самого джерела і не мати змоги вилізти на поверхню? — продовжувала Елла.

— Так, так, — прикусив губу професор. — Ви маєте рацію. Можна, звичайно, допустити, щоб будівники канату залишили в колодязях виїмки або ж робили їх такими вузькими, щоб з них можна було легко вилізти, впираючись ногами й спиною в протилежні стінки, але це тільки припущення.

— У всякому разі, його можна перевірити на найближчих колодязях, які, я сподіваюся, по настільки глибокі, щоб з них не можна було вилізти, — сказала Елла.