Чтение онлайн

— Отже, справедливість торжествує, — почув Харрі голос за спиною.

Обернувшись, він спочатку не впізнав довгоногу напудрену жінку з грубими рисами обличчя й у величезній світлій перуці. Але потім пригадав, де вже бачив цей ніс як бульба і широкий проміжок між передніми зубами.

— The clown! [32] — вигукнув Харрі. — Отто.

— Отто Рехтнаґель власною високою персоною, красунчику. Ах, ці високі каблуки такі незручні. Я маю за краще, коли мої чоловіки вищі за мене. May I? [33] — Він сів поряд із Харрі.

— Що питимеш? — запитав Харрі, намагаючись привернути увагу Бірґіти.

— Розслабся. Вона знає, — сказав Отто.

Харрі запропонував йому сигарету. Той узяв її, не подякувавши, і манірно сунув у рожеві губи. Харрі дістав сірник, і Отто, не відриваючи від нього очей, глибоко затягнувся.

Плаття було коротким, і Харрі бачив худі стегна Отто, обтягнуті панчохами. Слід було визнати, що його вбрання — свого роду шедевр, і в Отто більше жіночності, ніж у більшості жінок, яких зустрічав Харрі.

— Що ти мав на увазі, коли сказав: справедливість торжествує? — запитав Харрі, киваючи на телеекран.

— Ти що, не чув про terra nullius? І про Еді Мабо?

Харрі похитав головою.

— Terra nullius — дуже забавна штука. Коли британці приїхали в Австралію, то помітили, що місцеві жителі не надто обробляють землю. Аборигени жили напівкочовим життям, полювали, рибалили і харчувалися дарами природи. І лише тому, що вони не кряжили півдня на картопляному полі, британці вирішили, що народ перебуває на низькому рівні розвитку. Вони думали, що землеробство — обов’язкова ланка в розвитку будь-якої цивілізації, але забули, що перші європейці, котрі намагалися обробляти скупу землю Австралії, гинули з голоду. Аборигени ж знали природу як свої п’ять пальців і постійно відкочовували в ті місця, де в різну пору року можна знайти їжу. Капітан Кук говорив, що щасливіших людей він не зустрічав. Їм просто не було потреби копати городи. Але через те, що вони не були осілими, британці вирішили, ніби земля нічийна. Латиною terra nullius. І значить, британці можуть роздавати права на володіння землею поселенцям, не запитуючи дозволу в аборигенів. Адже земля їм не належала.

Біргіта поставила перед Отто великий келих «Маргарити».

— А кілька років тому з’явився такий собі Еді Мабо, хлопець з островів у Торресовій протоці, який кинув виклик існуючому порядку, не визнаючи принципу «terra nullius». Він заявив, що в ті часи земля була незаконно вкрадена в аборигенів. І в 92-му Верховний суд підтримав Еді Мабо і визнав, що раніше Австралія належала аборигенам. Суд постановив, що аборигени можуть зажадати повернення споконвічних територій мешкання або промислу. Звісно, знявся страшенний галас: білі злякалися, що тепер вони втратять свою землю.

— А що відбувається зараз?

Отто зробив глибокий ковток з підсоленого келиха, скривив невдоволену фізіономію, ніби хлебнув оцту, й обережно витер губи серветкою.

— Ну, суду поки не знесли. Закон про титул власності для корінних народів прийняли. Але застосовувати його на практиці не виходить. Усе-таки бідний селянин не захоче ні з сього ні з того розлучитися зі своєю власністю. Отже паніка потроху вляглася.

«Ось я сиджу в барі, — подумав Харрі, — і слухаю, як педераст міркує про австралійську політику». Він навіть був порівняв себе з Харрісоном Фордом із «Зоряних воєн», що сидів у космічному барі.

Випуск новин перервався рекламою, в якій усміхнені австралійці у фланелевих сорочках і шкіряних капелюхах на всі лади розхвалювали пиво, всі достоїнства якого, очевидно, зводилися до того, що воно, — «proudly Australian». [34]

— Випиймо за terra nullius, — запропонував Харрі.

— Випиймо, красунчику. Ах, зовсім вилетіло з голови. Наступного тижня ми показуємо нову програму в театрі Сент-Джордж на Бонді-Біч. Я просто наполягаю, щоб ви з Ендрю прийшли. Візьміть із собою ще кого-небудь. Прибережіть оплески для моїх номерів.

Харрі низько вклонився і подякував Отто за три квитки, які той простягнув, елегантно відставивши мізинець.

Перетинаючи Ґрін-парк дорогою від «Олбері» до Кінґз-Крос, Харрі чомусь шукав очима того сивого аборигена. Але цього вечора в тьмяному світлі паркових ліхтарів на лавках можна було побачити кількох білих алкоголіків. Затягнуте хмарами небо прояснилося, високо вгорі засяяли зірки. Харрі проминув двох чоловіків, що завели сварку. Вони стояли по різні боки хідника, і йому довелося проходить між ними.

— Ти не сказав, що підеш на всю ніч! — тонко й верескливо крикнув один з них, задихаючись від сліз.

Притулившись до стіни в’єтнамського ресторану, курив офіціант. Вигляд у нього був уже змучений. По вулиці Дарлінґхерст-роуд у районі Кінґз-Крос повільно текли потоки машин і людей.

На розі Бейсуотер-роуд стояв Ендрю і жував хот-дог.

— А ось і ти, — сказав він. — Хвилина в хвилину. Як істинний германець.

— Взагалі-то Германія…

— У Германії живуть тевтони. А ти належиш до північногерманського народу. Це у тебе прямо на виду написано. Чи ти відмовляєшся від власної раси, друже?

Харрі захотілося запитати його про те саме, але він стримався.

Настрій у Ендрю був чудовий.

— Спершу я покажу тобі кількох моїх знайомих, — сказав він.

Голку в сіні вирішили шукати в найбільшій копиці. А саме — серед шлюх на Дарлінґхерст-роуд. Знайти їх було неважко, а з деякими Харрі вже встиг познайомитися.

— Mongabi, mу man, how's business? [35] — Ендрю зупинився і по-дружньому поздоровкався з темношкірим хлопцем в обтислому костюмі, обвішаному блискучими брязкітками.

Той посміхнувся, і Харрі помітив золотий зуб.

— Туко, похітливий жеребчику! Та вже не нарікаю!

«Якщо не сутенер, то дуже на нього схожий», — подумав Харрі.

— Харрі, привітай Теді Монгабі, найкрутішого сутенера в Сіднеї. Він почав років двадцять тому, але як і раніше виходить на вулицю зі своїми дівчатами. А як же літа, Теді?

Теді розвів руками і широко посміхнувся:

— Мені тут подобається, Туко. Адже все відбувається тут. Досить залишитися в офісі, і ти миттю втрачаєш з уваги дійство і контроль. А контроль, як відомо, у нашій справі — все. Контроль над дівчатками і над клієнтами. Люди, як відомо, вони як суки. А сука, яку ти не контролюєш, — це паскудна сука. Паскудні суки, як відомо, кусаються.