Шрифт:
І. К. Карпенко.Карий
НЕВОЛЬНИК
Драма в 5-ох діях зі співами і танцями
усценізував КАРПЕНКО-КАРИЙ (ТОБІЛЕВИЧ) після поеми ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
оцифровано з видання 1995 р. друкарні «Свободи» Jersey City, N.J
ДІЄВІ ОСОБИ:
Коваль Василь, старий запорожець
Ярина, його дочка
Стефан, його годованець
Оксана, дівчина сусіда
Недобитий, бандурист
Опара, запорожець
Кукса, запорожець
Голощук, запорожець
Недорізаний, запорожець
Покришка, запорожець
Неплюй, запорожець
Начхайменівніс, запорожець
Подорожний, запорожець
Зачепа, запорожець
Джура, запорожець
Поводар, мале хлоп’я
Запорожці, невольники, селяни, дівчата і турецькі яничари.
ДІЯ ПЕРША
(Село у літку. По ліворуч хата Коваля з високим частоколом; біля хати лавка, накрита килимом; на лаві сидить Коваль і Недобитий, а трохи оподаль під деревом стоїть Стефан засмучений).
ЯВА I.
Недобитий. (Грає на бандурі і співає думу):
Ой під лісом, тай під Лебедином (2 р.)
курила ся доріженька димом.
Ой там молод козаченько нудить (2 р.)
під ним сивий кониченько блудить.
Чи я-ж тобі мій коню та важкий (2 р.)
чи-ж я тобі мій сивий та тяжкий?…
Коваль. Еге... То мабуть як не думай, як не марикуй, а такой треба буде... Шкода хлопчини... ще і у колодочки не вбилось... алеж...
Недобитий. У поли, на воли скорійше вилюдніє.
Коваль. Років би зо два підождати... Ну годі... Так думка-ж шиба, щоб часом і людий не почали дорікати, що виховую...
Недобитий. А правда, правда. А що правда, то не гріх: дорікати-муть…
Коваль. І так шкода і так невигода... Як-би моя сила, самби поїхав за ним, самби доглядів... Кортить ще раз помірятись з бісурменом, ще раз глянути у вічи смерти - а там хочби і в домовину... Як гляну на молодого юнака, то серце вогнем запала, а як зарже кінь вороненький, то здаєть ся, вихром схопив би ся на нього, та й полетів, що й вітер не дігнав би... Сказано-ж: колиб думка та силою стала, то і море-б перескочив, а нема сили, то нащо думка молодніє?... Який вже з мене козак?... Більш здав ся на стару бабу... Задля чого-ж я живу на світі?... Колись сею рукою коня новика обертав у лялечку, а татарву душив, мов котята...
Недобитий. А з мене який тепер козак?... Сили нема в долоні і на те, щоби табаку до ладу розтерти, та і струни не слухають... Думка ушкварить веселої, а струни буцім на злість тобі загудять сумної і розбурхають у старім серцї колишнє лихо, і діла колишні, незабуті зринуть ся на верх і плавають перед очима.
Коваль. Еге... І як не відганяєш ті думи від себе, а вони стовбичать перед тобою і колупають старий мозок. Згадаєш мучеників праведних, що зложили свої буйні голови за віру христову, поглянеш навкруги себе, на високі могили і заплачеш гірко...
Недобитий. Ну... мені час рушати. Прощавай Василю. Зоставай ся здоровий. А за хлопця не забувай моєї поради.
Коваль. Ходи здоров. За пораду снасибіг, не забуду... Стефане, а йди но сюди... Чого ти такий, мов із-за вугла прибитий? Хорий, чи що?... Дивись бо веселійш синку, а я тобі дещо розкажу таке, чого може і у книжці не доведеть ся тобі бачити... Бачиш синку, ген - ту могилу, що ледви синіє?...
Стефан. Бачу таточку...
Коваль. Отже там, на тім місци отаборив ся зі своїм війском славний гетьман Іван Підкова; там він положив свою буйну голову. (Глянув на Стефана). Та що се, хай Бог боронить, з тобою?... Ти ледви не плачеш?...
Стефан. Нездужаю я тату... Піду я, походжу по садочку, може полекша...
Коваль. Піди сину... (Тихо). Мабуть догадав ся, мабуть вже серце віщує... Ох діти, діти, рожеві квіти...
Стефан. (До себе). Батько замислив ся... Ох чує моє серце, що вже не довго мені гуляти. Не даром батько що дня оглядає та примірює збрую та буланого муштрує... (Відходить).
Коваль. І чого та татарва знова заворушилась? Знов забажалось погодувати своїм трупом вовків-сіроманців, знов закортіло довідатись, чи не пощербились ще шаблі запорожські... А з Стефана буде козак завзятий, чує моє серце, що буде... Не раз подякує Січ-мати старому Ковалеви, що вигодував такого молодця... Еге, так і буде... (Кличе): Ярино!…
ЯВА II.
Ярина. (Входить з саду). Ви мене кликали таточку?
Коваль. Та кликав-же... А де Стефан?
Ярина. А онде під тином неначе вкопаний стоїть.
Коваль. Еге, а я байдуже... не бачу. От такі старі очи... колись, у темну ніч, за гони було пізнав чоловіка... А тепер... А ходіть но лишень дітип сюда, але ходіть обоє. Господь милосерний післав нам празничок, не гріх і повеселитись, а ви щось обоє блукаєте, мов неприкаянні... А нуж ушкварте діточки якої, звеселіть мене, розворушіть старі кости. Ануж…
(Він грає на бандурі і танцює. Ярина і Стефан танцюють, старий підспівує):
Як би мені лиха та лиха
як би мені свекрівонька тиха,
як би мені чоловік молодий
до другої не ходив, не любив.
Ще ось такої:
Ой так чи не так
Уродив ся пастернак,
А петрушку криши в юшку
Буде смак, буде смак.
Ой так, таки так
Оженив ся козак.
Кинув хату і комнату
Taй потяг у байрак.