Чтение онлайн

— Ой! — несамовито верещав матрос.

І, вирвавшись з рук «чортів», він з реготом відбігав убік. Герольд викликав наступного. «Чорти» миттю підхоплювали його під руки, підводили до «царя». І під гучний сміх глядачів «цар» вимазував сажею чергову жертву хрещення і виливав їй за комір повний ківш морської води.

Жоден з тих, хто вперше потрапив за Полярне коло, не уник хрещення. Охрестили навіть одного матроса, який не раз бував на півночі. Він так насміхався з хрещеників, що «цар», щоб покарати його, наказав охрестити. І коли «чорти» підвели до нього цього матроса, «цар» вилив йому за комір не один, а два повні ковші. Нарешті обряд хрещення закінчився.

Сєдов подякував «морському цареві» за добре ставлення до експедиції і запросив його пообідати. «Морський цар», закректавши від задоволення, милостиво погодився.

Обід у цей день був надзвичайний: солянка з консервованих овочів і м’ясом, пельмені по-сибірськи, компот, добра чарка горілки. За столом співали пісень, виголошували смішні тости, читали жартівливі вірші з рукописних журналів «Кают-компанія» і «Кубрик».

Свято вдалося на славу. А через день Георгій Якович у супроводі двох матросів вирядився у невелику подорож на північ. Сєдову самому не терпілось розпочати дослідницьку роботу, зайнятись описом Нової Землі.

— Основні заплановані роботи ми проведем на початку весни, — сказав він на прощання. — А цей нічний похід на мис Літке будемо вважати за попередню екскурсію…

Заливаючись дзвінким гавканням, бігли собаки і тягли нарти. Седов і його супутники йшли на лижах, намагаючись не відставати від собак. Вітри-зав’юги, що бушували напередодні, утрамбували сніг. Місяць світив яскраво, йти було легко. Видимість була чудова.

Так дійшли до одного крайнього мису на Панкратьєвському півострові. І не встиг Георгій Якович як слід поглянути довкола, щоб визначити далі дорогу, як раптом місяць заховався у хмарах, подув вітер. А поки ставили намет і розпрягали собак, налетіла справжня хуга.

Тільки наступного дня вітер ущух. Не гаючи часу, Сєдов і його супутники зібрались і вирушили далі. Але пройти пощастило небагато. Знову завила хуртовина. Довелось терміново ставити намет і, забравшись у нього, перечікувати негоду. Вирушили в дорогу лише наступного дня. Вийшли на край мису, який вважали мисом Літке. Стали табором. Але незабаром Сєдов переконався, що помилково прийняв це місце за мис Літке. Вирушили далі. І нарешті, через три дні, досягли мети свого походу.

Небо було чисте, зоряне. Тому Сєдов, незважаючи на втому, відразу приступив до астрономічних визначень. Лише закінчивши роботу, поставили намет, запалили примус, пообідали, нагодували галетами собак і лягли спати. Люди влаштувались у наметі, а собаки позаривались у сніг біля намету, у затишку.

Але виспатися, як слід відпочити цієї ночі не довелося. Погода змінилась: почалась хуртовина. Шалений собачий гавкіт розбудив Сєдова. Проснулись і його супутники, вийшли з намету.

Звідкілясь з темряви долинав гавкіт собак і сердите гарчання «господаря Арктики».

Сєдов схопив рушницю і кинувся у темряву на звуки боротьби. Постріл, другий, третій… І ведмідь звалився мертвий.

Запрягли в нарти собак і притягли ведмежу тушу до намету. Вдале полювання розвіяло сон і втому. Всі разом взялися білувати ведмедя. Тельбухами нагодували собак, а шкуру і м’ясо вирішили заховати у хатинці зі снігу, яку тут же збудували.

Трохи відпочивши, вирушили далі на північ. Пройшли незначну відстань, і знову подув вітер, цього разу особливо шалений. Уже зовсім неможливо було вибрати в темряві зручне місце для табору. Довелося повернутись назад, на попереднє місце. Ледве поставили намет. Забрались у нього. Вітер рвав полотнище намету. Було дуже холодно. Подорожні сиділи наїжачившись, тісно притулившись один до одного, але ніяк не могли зігрітись. Терпіли від холоду і собаки. Жалісно скиглячи і повискуючи, вони шкребли полотнище намету — просились усередину. Довелося потіснитись і впустити перемерзлих собак.

Найкращий спосіб коротати час у непогоду сон. Але поспати знову не пощастило…

Уже потім, коли Сєдов повернувся на «Фоку», він, сміючись, розповідав про цю «ведмежу ніч».

— Справді, усі ведмеді Нової Землі побували цієї ночі у нас в гостях. Тільки заснеш, як починають гавкати собаки. Робити нічого. Береш рушницю — і гайда з намету. Морок! Виття! Важко зрозуміти: чи то хуртовина, чи то собаки виють. Ідеш прислухаючись. Ось хатина, де заховано м’ясо. Очевидно, його запах привабив клишоногого. Що робити? Стріляєш. Мишко навтьоки… Цілу годину пораємось коло хатини — латаємо її. Повертаємось до намету, лягаємо спати… Новий гість! Усе починається спочатку… Так до самого ранку не склепили очей. Одного проженеш — інший тут як тут!…

Вранці Сєдов наказав запрягати собак, вантажити на нарти майно і повертатись назад: хуртовина не вщухала, місяць сховався, і в темряві просуватись далі на північ було небезпечно.

Майже чотири доби добирались Сєдов і його супутники від мису Літке до «Фоки». Йти довелося весь час проти вітру. Особливо важко було в останні два дні. Вийшов гас — нічим було розпалити примус. Дошкуляв холод. Харчувались одними сухарями.

Повернувся Сєдов на судно напередодні нового, 1913 року, його повернення і новорічну зустріч відзначили особливо.

Рівно о півночі вдарила гармата.

Сєдов підняв келих:

— З Новим роком, друзі! Новий рік! Що несе він нам? Не знаю. Але будьмо веселі, будьмо бадьорі і надіймось на найкраще! Ура!

У цю новорічну ніч Сєдов був особливо бадьорий. Його бадьорість і жвавість передавались команді. Усі глибоко вірили в успішне завершення експедиції. І Сєдов найбільше.

…Новий рік розпочався міцними морозами. В середині січня вони досягли 50 градусів, і температура продовжувала падати.

Ртуть у термометрі замерзла і перетворилась у срібну кам’яну кульку. У повітрі стояла непроглядна каламутна пелена. На щоглах, на вантах повисла бахрома бурульок та інею. Здавалось, «Фока» обріс волохатою сивиною.

Ні про які походи та екскурсії по Новій Землі в такий холод не могло бути й мови. Але кожного дня, в точно визначений час, Сєдов виходив на прогулянку. А одного разу, коли морози трохи послабшали, кілька запеклих мисливців вирушили шукати ведмедів.

Розповідь про «ведмежу ніч», проведену Сєдовим на мисі Літке, роздмухала їхній мисливський запал. Як не умовляв їх Сєдов, вони не послухали його порад і вирушили на полювання.

Через п’ять днів мисливці повернулися без здобичі, але з обмороженими носами.